Венера

сама, як Земля. Венера — внутрішня планета, і на земному небосхилі

не віддаляється від Сонця далі 48°. Венера — третій за яскравістю об'єкт на небі; її блиск поступається лише блиску Сонця та Місяця. Належить до планет, відомих людству з найдавніших часів.

км;
Орбіта - 0.72 орбіти Землі;   Нахил осі - 178 градусів;  

Ухил орбіти - 3.39 градуса;   Середній радіус - 0.95 радіуса Землі;   Середній діаметр - 12104 км;   Маса - 4.87 х 10^24 кг (0.815 маси Землі);   Середня густина - 5250 кг/м^3;   Поверховий тиск - 90 атмосфер;   Середня температура - 453 С;   Найвища точка планети - Maxwell Montes.
Венера ділиться на 3 області. Найбільша їх – Земля Афродіти, розташована у екваторіальній частини планети. Її площа за рівнем 6052,2 км становить 41 млн. км2.

результаті спільної обробки бортових радіолокаційних і доплеровских вимірів «Магеллана» і

«Венери-15, ?16» для 20 опорних точок поверхні Венери, виявилися наступними: Період обертання Т=243.0183 земної доби. Пряме сходження = 272.57. Відмінювання = 67.14.

планети Сонячної системи. Період обертання навколо Сонця (венеріанський рік) становить

224,7 земної доби. Іноді Венера підходить до Землі на відстань, меншу 40 млн км. Венера обертається навколо своєї осі в зворотному напрямку до обертання навколо Сонця, на відміну від Землі та інших планет.

км в основі і 11 км у висоту. Ядро планети

складається з нікелю і заліза, як і в Землі. 

Хоч планета схожа із Землею розмірами і будовою, проте умови на її поверхні нагадують справжнє пекло. Венера має щільну атмосферу, яка прикриває поверхню планети. Хмари в основному складаються тут із сірчаної кислоти, що надає Венері жовтувато-білого кольору. Дощі на Венері кислотні. На ній два материки розміром з Африку й Австралію, можливо є і моря. Діючі вулкани дозволяють припустити наявність тих самих процесів над поверхнею, що й на Землі.

N – 2%, О - 0,1%, Н О - 0,05%

не виявлено («Правда», 23.1.1976). Але слабке магнітне поле, пов'язане, ймовірно,

з намагніченістю приповерхневих товщ гірських порід, є. Воно фіксується в зоні його взаємодії з сонячним вітром - ударною хвилею потужністю 10 - 20 км . Напруженість магнітного поля поверхні Венери оцінюється в 18 гам, тобто в 2-3 тис. Раз слабкіше, ніж у поля Землі (Почтар, 1978). Таке дуже слабке магнітне поле може лише в невеликій мірі послабляти вплив потужного плазмового потоку сонячного вітру на поверхню Венери. За даними радіометра був зроблений висновок, що радіовипромінювання формується в нижній атмосфері Венери, а не в іоносфері, як це допускалося раніше.

Магнітне поле

вважаючи, що це небесне тіло, видиме ввечері та вранці –

це два окремих космічних об’єкта. Планету пізніше перейменували в Венеру в честь римської богині любові і краси.