Г. Сковорода

НАПИСАНІ НА НАДГРОБКУ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ, ВІЗИТНОЮ КАРТКОЮ ВСЬОГО ЙОГО ЖИТТЯ?

”

селі Чорнухи на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака.

Чорнухи ще солодко спали тiєї грудневоi ночi. I тiльки в однiй хатинi на околицi горiла свiчка. То сiльська жiнка дарувала життя ще однiй людинi. Це був Григорiй Сковорода.

Пелагея- вiддали його в науку до дякiвської школи.
А

восени 1734 року Григорiй розпочинає своє навчання в славетнiй Києво-Могилянськiй Академiї.

дорученням імператриці Єлизавети відбувся конкурс на кращі голоси України. Серед

трьохсот претендентів був і Сковорода. Григорiй переміг у, так би мовити у, «фінальному відбірковому турі». За два роки він став першим музикою в оточенні імператриці!

посаду міністра? Чи може придворного капельмейстера?
Та якось, під час подорожі

до Києва, Сковорода…втік.
Нарешті він удома! Замість стилю рококо - ліжник бурсака.

він мандрував по Угорщині, Словаччині,
Польщі, відвідав Брати-славу,

Відень, Будапешт, Венецію. Сковорода бував в університетах, слухав лекції знаменитих профе-сорів, працював у бібліо-теках, студіював філосо-фські праці й, володіючи мовами вільно, дискутував з ученими різних країн. Проте знову повернувся додому, продовжив акаде-мічне навчання… Вічний студент

новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох. Саме за це

його звільнили.

Тривалий час працював придворним учителем сина поміщика Степана Томари на Переяславщині. У ці роки завдяки близькос-ті до природи й народу формуються філософські погляди майбутнього письменника-мислителя.

– викладач поетики й
етики в Харківському колегіумі. Протест

і несприйняття схолас-тичних догматів на-вчального процесу послужили причиною
його звільнення. То була остання офіційна посада Г. Сковороди.

історики. Але, кажуть, була одна ситуація… Жив собі поміщик із

донькою. За переказами, призначили вже навіть день весілля. Затишний дім, необтяжливе господарство, завжди щось ніжне і своє… Але знову надприродна сила витягла

Сковороду зі стану комфорту й кинула у звичний стан неспокою. Правда все це чи вигадка, але він утік!

життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами, щоразу відхиляючи

пропозиції і світських, і церковних осіб. “Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв?” – відповів великий просвітитель білгородському єпископові…

вас, стовпів неотесаних у храмі Божому! Світ мене не впіймає!»

На прохання ченців Києво-Печерської лаври стати «стов-пом церкви й окра-сою обителі», Гри-
горiй Сковорода саркастично сказав:

сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав.

Увесь час світ ловив його. Але він залишав-ся вірним своїм прин-ципам, відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу.

Ось одна з них:одного дня приїхало багото сусiдiв для того,

щоб погуляти та послухати Сковороду. В той день вiн був надзвичайно веселий!

Пiсля обiду Сковорода щез. Надвечiр у садку його знайшов господар. Сково-рода копав яму. Григорiй попросив, щоб та яма була його могилою. Фiлософ ввечерi приготувався-помолився, пiдклав свої рукописи пiд голову, склав руки навхрест i лiг спати. Наступного дня вiн помер.

Інтелектуалом, котрий звик отримувати від життя лише найкраще. Мабудь, він

уклав угоду зі своєю долею… Умови такі: я тобі віддаю життя, а ти мені - найдорожче, що є в цьому житті – свободу.

здорової душі Григорієм Сковородою (на матеріалі латиномовних листів до М.

Ковалинського). Збірник праць конференції «XIV-і Сковородинівські читання у Переяславі-Хмельницькому». ПХДПУ, 2007.
Сковорода Г.С. Листи до Михайла Ковалинського. – В 2-х тт. – Т. 2, – К.: Наук. думка, – 1973.