Євген Маланюк

20 січня 1897 року

в селі Ново-Архангельську на Херсонщині. За спогадами письменника, «матері я завдячую дві речі: серце і мистецтво. Батькові — життьову свою невдачу... З батька мого був «інтелігент», що, всупереч всім обставинам і спокусам, залишився національним до кінця, не зрадивши ні свого роду, ні своєї раси»

єлисаветградців. Його випускниками є відомі письменники, художники, актори, музиканти. Серед

них — видатні актори М. Садовський, 
П. Саксаганський,  ГнатГнат Гнат Юра, композитор і диригент 
К. Шимановський, видатний поет Є. Маланюк, письменник 
Ю. Яновський, академік Петро Проскура.
Є. Маланюк навчався в 1906-1914 рр.

Єлисаветградське
реальне училище

віках,
Я волю полюбив державну...
Євген Маланюк — випускник 7-го класу

реального училища. 14 червня 1914 року, Єлисаветград.

році юнак подав документи до Київської військової школи, яку закінчив,

отримавши звання офіцера.

Назустріч йдуть криваві доби.
Гримить грозою грізний бій.

чужі похмурі люди —
Й саме життя, здається, вже чуже...

УНР не склала зброї і продовжувала вишкільну та культурно-просвітницьку діяльність.
У

1920 році разом з Армією УНР (Української Народної Республіки) Є. Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин.

на серці цім запеклім Кров запеклася чорним гнівом. Ми перейшли всі

кола муки — І ось прозріли. В пітьмі ночі.

Редколегія таборового журналу "Веселка". Каліш-Щипьорно. 1922р. Сидять: Михайло Селегій, Федір Крушинський, Євген Маланюк. Стоять: Антін Коршнівський та Іван Зубенко.

Євген Маланюк 1922 року
разом з Ю. Дараганом заснував журнал «Веселка».

завойовниками.
Міграція – переселення народів у межах однієї країни.
Імміграція – в’їзд чужоземців до

будь-якої країни на постійне місце проживання.
Еміграція – переселення із своєї батьківщини в іншу країну, зумовлене соціально-економічними або релігійними причинами.

СЛОВНИК

закінчив Подєбрадську академію в Чехословаччині (1923-1928 рр.), отримав диплом інженера,

працював за фахом у Польщі.

у Подєбрадах. Це друга з упорядкованих Євгеном Маланюком книг поезій

(перша «Гербарій»), проте їй випало стати першою книгою, що побачила світ. До збірки увійшли поезії, написані протягом 1921-1925 років

Назва збірки ніби ввібрала в себе програму життя і творчості письменника: стилет - зброя в руках воїна, стилос - перо літописця. 

серце або в печінку жертва вмирала майже миттєво й беззвучно.

Навіть лицарський обладунок не рятував. Тонке лезо легко проходило в стики між металевими пластинками панциря й жалило в печінку. А назву свою стилет отримав тому, що був схожий на стилус. Такий же загострений з однієї сторони й тупий з іншої, там де перебуває рукоять. «Stiletto» – по-італійському «маленький стилус».

«Стилосом» у прадавній Греції називали інструмент для письма. Представляв він собою невелику паличку. Один кінець стилоса був загострений, а інший – сплющений. Стилосом писали на дощечках, покритих воском. Світлий віск покривав темну дощечку, і якщо його дряпали гострим кінцем стилоса, залишався добре видимий слід.

у глиб надійний якор, Пливу й пливу повз береги краси.

Там дивний ліс зітхає ароматом І ввесь дзвенить од гимнів п'яних птиць Співа трава, ніким ще не зім'ята, І вабить сном солодких таємниць, Там зачарують гіпнотичні кобри Під пестощі золототілих дів... А тут — жаха набряклий вітром обрій: Привабить, зрадить і віддасть воді. Та тільки тут веселий галас бою — Розгоном бур і божевіллям хвиль Безмежжя! Зачарований тобою, Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль! 

Стилет чи стилос? - не збагнув

Куплю собі я "парки".
Гоген-Євген, стилет і стилос".
Строфа музично

так бринить.
Коли йому лише не хтілось
Палити, їсти, їсти й пить?

Дружній шарж па поета в журналі "Подєбрадка" (1924.—№3).
Епіграма Леоніда Мосендза, малюнок Юрія Матушевського

1929 року Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк».

у світовій літературі ХХстоліття, оскільки безпосередньо пов'язаний із процесами національного

становлення і тими катастрофами, що випали на долю української політичної нації.
Основу «Празької школи» складали вчорашні учасники визвольних, нещасливих для України, змагань 1917-1921 років, інтерновані в табори, зокрема на землях Польщі. Тут, поблизу міста Каліш, було зроблено спробу об'єднати творчу енергію погромленого українства на основі художньої літератури.
Естетична платформа «Празької школи»: яскравий неповторний історіософізм, націєтворчий пафос.
 

Празька школа - умовна назва українських поетів та прозаїків, які після громадянської війни 1920-х років опинилися за кордоном, переважно в Європі, і тривалий час мали своїм культурно-організаційним центром Прагу.

напружено, бо завжди — проти течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.

Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так — навпростець — де спалює мета.

Сам себе Є. Маланюк назвав імператором залізних строф!
Ця фраза міцно вкоренилася в літературі стосовно життя й творчості Маланюка, у
спогадах про нього. Значну частину творчості поета становить поезія, присвячена Батьківщині.
А ще Є. Маланюку належить відома фраза, що стала афоризмом чи навіть його
гаслом: «Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети».

на долю української літератури. Велика доля діяльності МУРу полягала в

дискусіях про модернізацію української культури і наближення її до світової.

Це організація українських письменників, що проживали в таборах для переміщених осіб у німецькій еміграції в 40-ві роки
ХХ ст.. МУР був утворений у вересні 1945 р. у місті ФЮРТ недалеко від Нюрнберга та проіснував приблизно до кінця 1948 р.

РОКИ МУРа. АУГСБУРГ, НІМЕЧЧИНА, 1946 Р. СИДЯТЬ: ЄВГЕН МАЛАНЮК, ЮРІЙ ШЕВЕЛЄВ; СТОЯТЬ: ВАСИЛЬ БАРКА, УЛАС САМЧУК, ІГОР КОСТЕЦЬКИЙ

«Павич» в 1958 році Патриція Калина, Богдан Бойчук і Юрій

Тарнавський за кавою обговорювали своє майбутнє і вирішили видавати журнал-річник «Нові поезії» й називати себе та тих, хто до них пристав би, Нью-Йоркською групою.

Журнал вийшов десь у першій половині 1959 р. Брали в нім участь сім поетів – Емма Андієвська, Юрій Тарнавський, Віра Вовк (прилучилась у 1960 році), Богдан Рубчак, Женя Васильківська, Патриція Калина, Богдан Бойчук.

Нью-Джерському Бавнд-Бруку (цей цвинтар американськi украïнцi називають "нашим пантеоном").

З останнього листа до сина Богдана.
2 жовтня 1967
“Мій єдиний (сину) і вся сім'я, тут також "бабине літо", але досить мінливе...
Я радий, що маєш пристойну працю і взагалі працюєш. Але я мушу Тобі сказати: найголовніше і найважливіше - це ступінь доктора, це повинно бути основним завданням. Ти мусиш над цим зосередитися, сконцентрувати працю і волю. Дуже Тебе прошу і нагадую про це.
Цілую. Вас Та + Ді.”

. У ній дуже тісно переплелися два світи поетових переживань:

зовнішній і внутрішній. Адже твір написаний невдовзі після одруження тридцятитрирічного письменника з Богумілою Савицькою. Поет нарешті знайшов спокій родинного життя у складних умовах еміграційного побуту в Польщі, і рядки:

Збірка Євгена Маланюка
"Земна Мадонна"

Ще сяє день. Ще високо блакить, Далеко ще до вечора, єдина. Мої обійми сильні і палкі, І прийде час - ти подаруєш сина,
-цілком і повністю передають і суто особисті, й земні бажання та емоції автора. Збірка "Земна Мадонна" і син поета Богдан з'явилися у світ одночасно, у 1934 році. 

в останні роки стало підводити серце.




Дорогі, якраз напередодні

у мене був приємний вечір в Гарвардському університеті. Не було це так, як в Оттаві (там було близько 300 чол.), але було це приємним і близьке молодіжній аудиторії.
Прекрасний зимовий сонячний день - субота. Сім'я, в якій я проживаю, має гарний патефон. Слухаю "Кармен", я щасливий.
Думаю, що завтра вечором вже буду "дома", тобто на Forest Hill (Нью-Йоркська адреса Маланюка).
Згадую про Вас, часто дивлюся на картину з Богданчиком.
Обнімаю і цілую від усього серця
Ваш Та+Ді. 

табір для інтернованих вояків Армії УНР).
1922 співвидавець альманаху “Озимина”.
Збірки

поезій
1925 “Стилет чи стилос?” Калуш, Польща.
1926 “Гербарій” Подєбради, Українська господарська академія, Чехо-Словаччина
1930-1939 “Земля і залізо” , Варшава, Польща
“Земна Мадонна” , Варшава, Польща
“Перстень Полікрата” , Варшава, Польща
“Вибрані поезії”, Варшава, Польща
Активна участь у літературному процесі еміграції “МУР”(Західна Німеччина).

симфонія”
1959 “Остання весна ”, Америка, Ньо-Йорк
1964 “Серпень”, Америка, Ньо-Йорк
1972

(Видано посмертно ) “Перстень і посох”
Літературно - публіцистичні статті
1954 “Нариси з історії нашої культури”
1962 Т.І , 1966 Т ІІ “Книга спостережень”- цикли есеїв про творчість Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Хвильового, П. Куліша, М. Гоголя,цикли нарисів про
радянських письменників, про історіософію, про проблеми творчості, про проблеми біографії, цикл «Росія».

було доручено відкрити погруддя Євгена Маланюка.
Із відпущеного Богом 71 року

Є. Маланюк прожив на чужині 50. Там і вмер, але ніколи навіть подумки не зрадив ідеї вільної рідної землі. Хоча, по-філософськи, як і Шевченко, ставився до України подвійно: з любов’ю та ненавистю.