Лекція 6 Політичні конфлікти

об'єкта і суб'єктів політичних конфліктів як їх відмінна особливість.
3. Функції

політичних конфліктів.
4. Типи політичних конфліктів.
5. Шляхи і способи регулювання політичних конфліктів та управління ними.
6. Особливості виникнення і розвитку політичного конфлікту.
7. Юридичні аспекти політичного конфлікту.
Індивідуальні завдання
1. Структура політичного конфлікту: криза влади.
2. Неюридичні способи розв’язання конфлікту: переговори, погоджувальні процедури, посередництво.
3. Базові принципи права у політичному житті суспільства.
4. Політичні конфлікти: методи вирішення та шляхи подолання.
5. Формальні та неформальні відносини у політичній сфері, їх відмінності.

це зіткнення, протиборство політичних суб'єктів, обумовлене протилежністю їх політичних інтересів,

цінностей і поглядів.
Це форма взаємовідносин між окремими особистостями, партіями, політичними групами, класами, державами.
Суб'єктами політичних конфліктів є соціальні групи, або політичні інститути. До них відносяться: коаліції держав, окремі держави, а також партії, організації і рухи, що борються за запобігання, завершення і дозвіл різних видів конфліктів, пов'язаних з відправленням владних функцій.
Атрибути суб’єкта конфлікту:
1) Це положення суб’єкта конфлікту в загальній системі відносин.
2) Сила, яка означає здатність до примусу.
Особливістю політичного конфлікту є те, що діючі суб’єкти цього конфлікту (особи, групи, еліти, держави) протистоять чи протидіють один одному з приводу влади, її поділу чи володіння нею.
Об'єктом політичних конфліктів виступає державна влада та політичний статус соціальних груп (ступінь наближеності до влади), предметом – політична боротьба за оволодіння нею та владними інститутами.

особливість
1. Переважно відкритий характер і досить яскравий прояв зіткнення інтересів.

Політика - це сфера дозволеної суспільством боротьби, спосіб ослабити соціальну напругу розрядкою емоцій у політичному змаганні. Звідси і з'являється схильність до зовнішніх ефектів, відома театральність політичного життя.
2. Обов'язкова публічність. Це означає:
по-перше, що політика нині професіоналізувалася, тобто здійснюється особливою групою осіб, інтереси яких не співпадають з інтересами народу,
по-друге, це припускає їх звернення до народу (непрофесіоналів) й активну мобілізацію його на підтримку своєї сторони.
3. Збільшення кількості політичних конфліктів.
4. Зростаюча значущість.
5. Обов'язкове встановлення політичного панування. Вибори, путчі, заколоти, повстання.
6. Можливість використання силових ресурсів.
Державна влада володіє правом легального застосування сили. Тобто використати силу, причому на абсолютно законних підставах. Це робить політичні конфлікти потенційно небезпечними та руйнівними за їх наслідками.

послаблює політичну систему, дестабілізує становище, викликає масові політичні страйки і

політичні конфлікти.
Позитивні: А) сигналізує суспільству, владним структурам про суперечності в суспільстві, стимулює їх подоланню;
Б) Здатен каталізувати назрілі соціально-політичні зміни, створює нові альтернативи для розвитку.
Інші функції політичних конфліктів:
Сигнальна - характеризує конфлікт як показник певного стану суспільства, що втрачена політична рівновага.
Інформаційна - конфлікт несе певну інформацію про причини, що його породили та про співвідношення сил у суспільстві.
Диференціююча - соціальна диференціація, що відбувається під впливом конфлікту, руйнує старі соціальні структури та визначає нові форми взаємозв’язку.
Інтеграційна - у протистоянні із іншими групами зростає консолідація усередині групи.
Динамічна (конфлікт відкриває дорогу змінам, примушує рухатися вперед, розвивати політичну систему)

конфліктів: горизонтальні, вертикальні
А) Горизонтальні політичні конфлікти – боротьба ведеться в

межах існуючого ладу (н-д, між урядом і парламентом, між партіями парламентської коаліції, між державою і окремими політиками).
Їх мета – вдосконалення існуючої системи (зміна лідерів, коректування політичного курсу, збільшення/зменшення владних повноважень тощо).
Б) Вертикальні політичні конфлікти. В них конфронтація проходить по лінії «влада – суспільство».
2) Типи конфліктів за їх причиною:
- конфлікти інтересів - торг навколо економічних питань (боротьба за розміри податків, соціальне забезпечення тощо);
- ціннісні конфлікти - зіткнення різних політичних, ідеологічних та релігійних світоглядів,
- конфлікти ідентифікації (людина ототожнює себе з якоюсь групою за певними ознаками, на основі чого відбувається конфлікт протилежностей).
3) Традиційно розрізняють ще такі види конфліктів:
- внутрішньополітичні і зовнішньополітичні (міждержавні) конфлікти;
- конфлікти тоталітарних і демократичних політичних систем.

режим, що характеризується всеосяжним контролем за громадянами з боку держави,

повним підпорядкуванням особи і громадянського суспільства політичній владі.
Конфлікти при тоталітарних режимах.
1. Переважна більшість статусних (ролевих) конфліктів.
2. Прихований характер конфліктів.
3. Політичні конфлікти тоталітарного суспільства найбільш iдeoлогізовані.
4. Більшість конфліктів носять штучний, нав'язаний характер.
5. Інтернаціоналізація політичних конфліктів.

демократичного суспільства.
1. Ці конфлікти відкриті, явні, обумовлені конкурентним характером взаємин

у більшості сфер суспільного життя.
2. Локалізовані у власне політичній сфері. Вони не розповсюджуються на приватне життя громадян, не підпорядковують собі розвиток економіки, не визначають правил функціонування духовної сфери.
3. Конфліктні ситуації характеризуються меншою напруженістю, що зменшує небезпеку насильницького вирішення конфліктів.
4. Існує можливість вирішити конфліктні ситуації завдяки вільній дискусії.
5. Статусні (ролеві) політичні конфлікти в демократичних режимах мають відносно менше значення, ніж конфлікти інтересів і цінностей.
6. Напрацювання чітких процедур і правил локалізації та врегулювання політичних конфліктів

Врегулювання конфлікту означає:
- перешкодити розвитку конфлікту або його ескалації;
-

вивести всі латентні, неявні конфлікти у відкриту форму;
- мінімізувати ступінь соціального напруження.
Управління конфліктом - розв’язання, придушення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб’єктів.
Шляхи вирішення конфлікту:
- інституціоналізація перебігу конфлікту (зробити підконтрольним);
- вичерпання самого предмету спору,
- досягнення компромісу (взаємні чи односторонні поступки) або консенсусу між сторонами (Консенсус – спільна позиція)!.
Розв'язаний конфлікт повністю, якщо:
- проблема зникає з політичного порядку денного;
- рішення схвалюються та сприймаються всіма конфліктуючими сторонами;
- домовленості й угоди є самодостатніми і не потребують підтримки з боку третьої сторони;
- домовленості й угоди розглядаються всіма сторонами як чесні й справедливі;
- учасники приймають домовленості й угоди добровільно, без тиску ззовні.

юридичний аспект і тісно переплетений з юридичними конфліктами.
Управління чи

врегулювання політичними конфліктами передбачає звернення до юридичних норм, вироблення змін до Конституції, проектів законів про політичні партії, вибори, референдуми,
хто і як може висувати кандидатів в депутати, як розподіляються фінансові кошти і ефірний час під час виборчої кампанії, хто може призначати загальноукраїнські та місцеві референдуми тощо.