Методи навчання

почали займатися

вчителі-професіонали

- на зміну усному слову прийшло писемне

- уведення в навчання друкованого слова

- часткова зміна деяких методик комп'ютерними технологіями

показ зразка дій – багаторазове повторення та відтворення РЕПРОДУКТИВНИЙ МЕТОД
З

виникненням писемності – через заучування текстів – ДОГМАТИЧНІ МЕТОДИ

та спостережень за явищами природи – експеримент
Ян Амос Каменський –

забезпечення самостійного чуттєвого пізнання основа активності учня
Сприймання чуттям, зором, слухом, нюхом, дотиком

– вивчає основи і принципи застосування методів спільні для всіх

предметів
Часткова дидактика - показує зразки застосування загальних методів стосовно конкретного змісту
Методи для розвитку мислення, спостереження, пам'яті, самостійності дітей

Під його впливом почала розвиватися самостійна робота і практичні завдання на уроках

і внутрішню сторони
П.Картерев – у формах навчання виділяв – вид

знань, спосіб, в який переходять знання від учителя до учнів.
Три форми методів –
1- догматичні, що передаються без змін,
2-аналітичні, коли вчитель розкладає знання на елементи й показує роль кожного,
3-генетичні, коли розкривається процес виникнення знань, їх розвиток і остаточний вигляд (сократичний – шлях набуття знань, евристичний – учні відкривають знання під керівництвом учителя)

дослідницький, які розкривали активність самих учнів, зв’язок змісту й методів

навчання з життям

робота з підручником, книгою, ілюстрації, демонстрації,
лабораторні роботи, спостереження, письмові

роботи, робота на ділянці, у майстерні, вправи,
розв'язання задач, практичні роботи, екскурсії, повідомлення учнів, заучування, експерименти,
творчі учні й письмові роботи, дослідницька робота, програмове навчання, повторення

М.Махмутов, М.Скаткін
В.Онищук, П.Підкасистий, В.Паламарчук, І.Підласий, Г.Крилова
Методи – певний спосіб керування

пізнавальною діяльністю учнів.
Дидактичні методи – способи спільної діяльності вчителя і учня

учнів, спрямований на розв'язання навчально-виховних завдань

є окремою
Прийом навчання – конкретна дія (або сукупність конкретних дій),

які утворюють спосіб досягнення окремої мети, що входить до системи діяльності, спрямованої на досягнення загальної мети.
Метод навчання – це стратегічна категорія навчання, прийом – його тактичний вияв

у методі взаємопов'язано й послідовно відбувається спільна діяльність учителя і

учнів, спрямована на досягнення певної навчальної мети

навчання. Однак нинішня дидактична думка дозріла до розуміння того, що

не слід прагнути установити єдину і незмінну номенклатуру методів.
Навчання – надзвичайне рухливий, діалектичний процес.
Система методів повинна бути динамічною, щоб відображати цю рухливість, враховувати зміни, що постійно відбуваються в практиці застосування методів.

і уточнена для нинішніх умов.
Як загальну ознаку виділюваних у

ній методів береться джерело знань. Таких джерел здавна відомо три:практики, наочність, слово. 
У ході культурного прогресу до них приєднався ще один — книга, а в останні десятиліття усе сильніше заявляє про себе могутнє безпаперове джерело інформації – інформаційні технології.

книгою,
відеометод. 
Кожний з цих загальних методів має модифікації (способи вираження).

виступають послідовні етапи, через які проходить процес навчання на уроці.

Виділяються наступні методи:
- придбання знань;
- формування умінь і навичок;
- застосування знань;
- творча діяльність;
- закріплення;
- перевірка знань, умінь, навичок.

(ТПД) — це рівень самостійності (напруженості) пізнавальної діяльності, якого досягають

учні, працюючи по запропонованій вчителем схемі навчання.
Ця характеристика тісно сполучена з уже відомими нам рівнями розумової активності учнів. 

робота з книгою.

Були періоди, коли вони були майже єдиним способом передачі знань.

Прогресивні педагоги – Я.А. Коменский, К.Д. Ушинский і ін. – виступали проти абсолютизації їхнього значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами.
В даний час нерідко називають їх застарілими, “неактивними”. До оцінки цієї групи методів треба підходити об’єктивно.

інформацію, поставити перед учнями проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення.

За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства.
Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учнів.

Цей метод застосовується на всіх етапах шкільного навчання.
Міняється лише

характер розповіді, його обсяг, тривалість.

тільки достовірні і науково перевірені факти;
- включати достатня кількість яскравих

і переконливих прикладів, фактів, що доводять правильність висунутих положень;
- мати чітку логіку викладу;
- бути емоційним;
- викладатися простою і доступною мовою;
- відбивати елементи особистої оцінки і відносини вчителя до фактів, що викладаються, подіям.

об'єкта, окремих понять, явищ.
Пояснення – це монологічна форма викладу. До

пояснення найчастіше прибігають при вивченні теоретичного матеріалу різних наук, рішенні хімічних, фізичних, математичних задач, теорем; при розкритті корінних причин і наслідків у явищах природи і громадського життя.

питання;
٭ послідовного розкриття причинно-наслідкових зв'язків, аргументації і доказів;
٭ використання порівняння, зіставлення, аналогії;
٭ залучення

яскравих прикладів;
٭ бездоганної логіки викладу.

дітьми різних вікових груп.
Однак у середньому і старшому шкільному

віці, у зв'язку з ускладненням навчального матеріалу і зростаючими інтелектуальними можливостями учнів, використання цього методу стає більш необхідним, чим у роботі з молодшими школярами.

ретельно продуманої системи питань підводить учнів до розуміння нового чи

матеріалу перевіряє засвоєння ними уже вивченого.
Бесіда відноситься до найбільш старих методів дидактичної роботи. Її майстерно використовував Сократ, від імені якого і відбулося поняття “сократическая бесіда”.

знаходжу, відкриваю). У ході евристичної бесіди вчитель, спираючи на наявні

в знання, що учиться, і практичний досвід, підводить їх до розуміння і засвоєння нових знань, формулюванню правил і висновків.

передує вивченню нового матеріалу, неї називають вступної чи вступний. Ціль

такої бесіди полягає в тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового. Закріпляючі бесіди застосовуються після вивчення нового матеріалу.
У ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учню (індивідуальна бесіда) чи учнями всього класу (фронтальна бесіда).

і з окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіда в

старших класах, коли учні виявляють більше самостійності в судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати свою думку по тим чи іншим темам, поставленим учителем на обговорення.
Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються учителем усьому класу, щоб всі учні готувалися до відповіді.
Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими так, щоб будили думка учня. Не слід ставити подвійних, що підказують чи питань, що наштовхують на угадування відповіді. Не слід формулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу “так” чи “ні”.

робить відкритими знання учнів;
- має велику виховну силу;
- є гарним

діагностичним засобом.
Недоліки методу бесіди:
- вимагає багато часу;
- містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, що сприймається іншими учнями і фіксується в їхнє пам'яті);
- необхідний запас знань.

проблемі, причому ці погляди відбивають власна думка чи учасників спираються

на думки інших облич.
Цей метод доцільно використовувати в тому випадку, коли учні мають значний ступінь зрілості і самостійності мислення, вміють аргументувати, доводити й обґрунтовувати свою точку зору. Добре проведена дискусія має велику навчальну і виховну цінність: учить більш глибокому розумінню проблеми, умінню захищати свою позицію, вважатися з думками інших.

у старших класах і займає весь чи майже весь урок.

Перевага лекції полягає в можливості забезпечити закінченість і цілісність сприйняття школярами навчального матеріалу в його логічних опосередкуваннях і взаємозв'язках по темі в цілому. Актуальність використання лекції в сучасних умовах зростає в зв'язку в застосуванням блокового вивчення нового навчального матеріалу по чи темах великим розділам.

лекції називаються оглядовими. Проводяться вони по однієї чи декільком темам

для узагальнення і систематизації вивченого матеріалу.
Переваги: дозволяє значно активізувати пізнавальну діяльність учнів, утягувати їх у самостійні пошуки додаткової наукової інформації для рішення проблемних учбово-пізнавальних задач, виконання тематичних завдань, проведення самостійних досвідів і експериментів, що граничать з дослідницькою діяльністю.

класах робота з книгою здійснюється головним чином на уроках під

керівництвом учителя. Надалі школярі усе більше учаться працювати з книгою самостійно. Існує ряд прийомів самостійної роботи з друкованими джерелами. Основні з них:
- Конспектування - короткий виклад, короткий запис змісту прочитаного. Конспектування ведеться від першого (від себе) чи від третього обличчя. Конспектування від першого обличчя краще розвиває самостійність мислення.
-

складання плану необхідно після прочитання тексту розбити його на частині

й озаглавити кожну частину.
- Тезування - короткий виклад основних думок прочитаного.
- Цитування - дослівна витримка з тексту. Обов'язково указуються вихідні дані (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка).

написання короткого відкликання з вираженням свого відношення про прочитаний.
- Складання довідки -

відомостей про що-небудь, отриманих після пошуків. Довідки бувають статичні, біографічні, термінологічні, географічні і т.д.
- 

базових понять по розділі, темі.
- Складання матриці ідей - порівняльних характеристик однорідних

предметів, явищ у працях різних авторів.
Такі короткі характеристики основних видів словесних методів навчання.

ілюстрацій

метод демонстрацій

замальовок на дошці й ін.
Метод демонстрацій
 зазвичай пов’язаний з демонстрацією приладів,

дослідів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів і ін.
Упровадження нових технічних засобів у навчальний процес (телебачення, відеомагнітофонів, комп’ютерів) розширює можливості наочних методів навчання.

Цими методами формують практичні уміння і навички.
До практичних методів

відносяться вправи, лабораторні і практичні роботи.