Пристосування тварин до життя в різих умовах

проникають не глибше 11 м; вони можуть жити в найглибших

печерах (понад 1000 м глибини) і в найбільших глибинах океану. Є багато видів, які можуть існувати при дуже низькій температурі (до - 60° - 70° С), досить високій (до 60° у пустелях і понад 40° С у гарячих джерелах), під великим тиском у граничних глибинах океанів, високо у горах, де тиск і температура низькі, а' кисню обмаль, в умовах цілодобового полярного дня і вічної ночі в печерах.

імператорських. Вони не лише добре переносять страшенну холоднечу і сніжні

бурани антарктичної зими, а ще й розмножуються у цей період і при цьому нікуди не ховаються, гнізд не влаштовують. Витримувати жорстокий холод Антарктики їм допомагає щільне й густе оперення та підшкірний шар жиру.

непостійною температурою тіла (холоднокровні) потребують теплого або гарячого клімату з

достатньою вологістю, а тому найчастіше вони зустрічаються у тропіках і субтропіках. Низькі температури краще витримують тварини з постійною температурою тіла (теплокровні).

води в Південній півкулі холодніші, ніж в Північній на тих

самих широтах. Зокрема тюлені Уеддела навіть взимку тримаються" антарктичного континенту і сусідніх островів.
Пристосуватись до низьких антарктичних температур дає можливість товстий підшкірний шар жиру до 7 см завтовшки у дорослих особин (загальною масою до 30% ваги тіла). Взимку на поверхню льоду вони майже не4 виходять через сильні вітри і низьку температуру, а плавають біля льодової кромки, дихаючи через отвори-продушини, які самі роблять і постійно їх відновлюють. Так само поводяться взимку і нерпи, які в найлютіші морози перебувають у воді.

велетенський напівводяний мешканець полярних морів і островів. У пошуках своєї

основної поживи - нерп - білі ведмеді долають значні відстані на полярних крижинах і по чистій воді. Довга і густа шерсть з густим підшерстком, до того ж добре змащена жиром, не намокає у воді і не вкривається льодом на морозі. Товстий шар підшкірного жиру захищає від холоду у воді і на повітрі, зменшує питому вагу звіра, полегшуючи плавання. Широкі лапи з плавальними перетинками між пальцями вкриті густою шерстю не лише зверху, а й знизу, на підошвах, що дає можливість не провалюватись у снігу, не ковзати на льоду і не обморожувати лап.

снігових наметах скелястих берегів влаштовують барліг у вигляді печери і

там народжують найчастіше двох малят, які у тримісячному віці можуть вже йти за матір'ю і живуть разом з нею до двох років.

і плазунів - також зустрічаються мешканці Арктики. Так, сибірський кутозуб

зряду хвостатих земноводних-єдиний з класу амфібій проникає за полярне коло і зберігає активність та здатність рухатися при температурі +2 +4°С і навіть при0°С. Під час розмноження відкладає ікру у водойми з температурою 4-5°С, де за такої низької температури ікра розвивається.
Ще одна особливість відрізняє кутозуба від інших земноводних - його здатність перебувати довгий час у стані анабіозу. Цих тварин неодноразово знаходили "замурованими" у крижаних скибах на значній глибині.
Коли лід розтавав, кутозуб оживав. Скільки часу він перебував у замороженому стані-питання, яке цікавило Дослідників. За характером місць знаходження припускали, що цей стан тривав тисячоліття; деякі вчені вважали, що лише декілька років, щонайбільше 20-30. Українські дослідники за допомогою радіовуглецевого методу встановили, що вік кутозуба, знайденого на глибині 11 м у скибі вічної криги, становить приблизно 100 років.

- перуанська мінлива ігуана, що живе у суворому кліматі Кордильєрів

на висоті до 5000 м над рівнем моря. Навіть влітку там часто випадає сніг, а температура вночі падає до 0° С. Ігуани так пристосувалися до цих суворих умов, що рухаються при температурі тіла, яка лише на 1,5° вище нуля, чого не може жодна інша ящірка у світі. Розмножуються ігуани яйце живородінням: після спарювання яйця визрівають у тілі самки на протязі півроку і молоді народжуються у період, коли кліматичні умови є найсприятливішими.

у недоступних районах, а тому мало вивчений. Його ще називають

гірським буйволом, хоча він має багато схожого з баранами і антилопами і близький до вівцебиків.
Високо у горах Тібету, понад 5000 м над рівнем моря, живуть яки - великі добре пристосовані до суворих гірських умов тварини. Усе їхнє тіло вкрите густою і довгою шерстю, що звисає аж до землі з боків, на череві і ногах. Коли як лягає, то шерсть захищає його знизу від холоду. Ці масивні тварини (вага старих самців досягає 1000 кг) з дивовижною легкістю підіймаються крутими схилами, перестрибують з виступу на виступ. Домашні яки дрібніші за диких, у гірських умовах вони незамінні як транспортні тварини. Крім того, від них одержують шерсть, молоко, а м'ясо їх за якістюне поступається воловому. Тому в радгоспах Паміру культивують кількатисячні стада цих тварин.

на висоті 3000-5000 м, а голубі барани (Гімалаї, Тібет) навіть

вище - до 5500 м над рівнем моря.
Високо в Андах на захмарних пасовиськах, на межі вічних снігів, десь близько 5500 м над рівнем моря, живуть вікуньї - тварини з найкращою у світі шерстю. Вони належать до одного ряду з верблюдами, ламами, гуанако. Колись у стада; вікуній було сотні тисяч голів, але з приходом конкістадорів почалось масове винищення цих тварин заради дорогоцінного пуху. Настав час, коли цьому виду почало загрожувати зникнення. Лише тоді було заборонено полювання на вікуній і їх почали розводити на спеціальних фермах.

них звір виводить малят, знаходить захист від негоди. Взимку він

може викопувати нори у сніговому заметі і там відлежуватися, іноді по декілька днів, під час сильних морозів і пурги.
Добре витримують сувору арктичну зиму чистуни. Крнюги, звичайні чистуни, старики, тупики, топірці у зимовий період тримаються у прибережних водах, вільних від крижин, або у відкритому морі. Кайри здійснюють невеликі зимові міграції з північних районів у південні.

Червону книгу. Влітку він тримається снігової лінії, підіймаючись у Гімалаях

на висоту до 5500 м над рівнем моря, а взимку слідом за гірськими козлами - основною своєю поживою - спускається до 1800-1200 м. Присадкувате коротконоге тіло снігового барса захищене від холоду густим і пухнастим хутром, основний білий колір якого допомагає йому маскуватися на безлісних ділянках гір, де він живе. Лігво сніговий барс влаштовує у печерах або розщелинах; там же самка народжує одного-двох малят.
Високогірна андська кішка також добре пристосована до суворих гірських умов: довга і густа сріблясто-біла шерсть з невиразними жовтуватими плямами робить її малопомітною, що дає можливість підкрадатися до здобичі.

гімалайський, або сніговий гриф, гніздиться на висоті від 2000 до

5200 м, що вище рівня гірських лісів. Він має бліде світло-буре забарвлення, довжина тіла до 150 см. На висоті до 6000 м зустрічається тібетський крук. Цей гірський птах при відсутності дерев, на верхів'ях яких звичайно гніздиться, може влаштовувати гнізда на скелях. Живиться також падлом.
Високо у горах живуть не тільки великі птахи. У Південній Америці деякі види найменших у світі птахів - -колібрі - зустрічаються на межі вічних снігів на висоті до 5000 м. Живляться вони нектаром квітів альпійських чагарників з родини астерців.
Досі йшлося про птахів - високогірних мешканців. Високо у повітрі можуть літати багато птахів, але над рівнинами вони рідко підіймаються вище 3000 м. Журавлів спостерігали на висоті 5000 м. Дикі гуси у час перельотів можуть літати на висоті близько 9500 м, де температура сягає-40° С; встановлено, що ці птахи можуть витримувати ще нижчу температуру. Рекордистами з висоти вважаються грифи: їх бачили з літаків на рівні 12 км. Невідомі жодні інші тварини, які б підіймалися на таку висоту.

м, проникають деякі види метеликів; на альпійських луках близько їхньої

верхньої межі можна зустріти бджіл. Постійними мешканцями альпійської зони є павуки-косарі. їх знаходили навіть і вище, на висоті близько 7300 м. Альпіністи виявили павука-стрибунчика на вершині Джомолунгми - найвищої гори Землі (8848 м). Павуків у горах можна зустріти не тільки біля снігів, а й на снігу. З інших членистоногих на льодовиках великими скупченнями живуть так звані глетчерні блохи - первинно безкрилі комахи з ряду ногохвісток.
Наскільки високо тварини можуть підійматися в гори і навіть постійно там жити, настільки мало проникають вони у глибину землі. Хоч ґрунтових мешканців взагалі дуже багато, однак живуть вони переважно у поверхневих шарах. Так, різні найпростіші, круглі черви (нематоди, коловертки), нижчі комахи, личинки вищих, павукоподібні в основному не спускаються глибше 50 см. Нори ящірок, різних комахоїдних (кроти, землерийки), гризунів і деяких хижих (барсуки, лиси, песці, тхорі та ін) можуть мати більше 10 м довжини, але в глибину сягають на 2-3 м. Дощові черви у деяких ґрунтах мешкають на глибині 4 м.
Рекордистами з глибини проникання у ґрунт є деякі види термітів \ тропічних мурашок, зокрема листорізів з Центральної і Південної Америки. їх гнізда можуть сягати до 11 м в глибину. Там комахи знаходять захист від перегріву, що згубно діє на них, та від зимових холодів (у помірних широтах).

прошарок у вигляді заповненого повітрям простору, який відіграє роль теплоізоляційної

повітряної подушки. Крім того, такі змії під час дощів запасають до 1500 мг води, а коли настає сухий сезон, то витрачають за день лише 0,5 мг. Тому вони можуть обходитись без води понад два роки.

веде активний денний спосіб життя, тому вночі вона спить. Нічні

тварини, навпаки, з настанням темряви стають активнішими.

проводить, занурившись у воду - так йому вдається рятуватися від

денної спеки. Тільки опівдні він недовго гріється на сонці, після чого знову повертається у водоймище. Очі, вуха й ніздрі бегемота посаджені високо на голові, тому він протягом довгого часу може майже повністю знаходитися під водою. Очі нічних тварин чутливі до сонячного світла. Деякі нічні земноводні і плазуни захищають свій зір за допомогою мигальної перетинки - так званої третьої повіки.     Інші тварини при яскравому освітленні можуть звузити зіницю до крихітної щілинки, щоб на сітківку потрапляло менше сонячних променів. 

в ході фізіологічних процесів (з настанням осені інтенсифікується накопичення запасних

речовин в організмі, змінюється характер покривів і т. д.). Організми, для яких характерні міграції (наприклад, перелітні птахи), готуються до них і мігрують, незважаючи на наявність тепла і кормової бази. Однак не всі явища можна пояснити фотопериодизмом, наприклад, міграції птахів з місць зимівлі в теплі краї, де довжина дня сезонно не змінюється, можна пояснити наявністю «біологічних годин», що виникли в процесі еволюції і закладених в генетичному коді.

світло еволюційно сприяв розвитку органів зору.

розподіл за екологічних нішах. Розрізняють тварин, провідних денний і нічний

спосіб життя, що виключає конкуренцію за джерела їжі. Велике значення світло грає і в житті людей. Так, у деяких людей спостерігається підвищена працездатність в ранкові години («жайворонки»), а в інших – у нічні години («сови»). Сонячним днем емоційний настрій більшості людей значно вищий, ніж в похмурі або дощові дні і т. д.

засвоюється, і, тим не менш, вона є джерелом їх життєдіяльності

(чому?). Крім того, що сонячна енергія – джерело життя тварин, вона відіграє величезну роль в їхньому житті за рахунок наступних процесів.

з найдивовижніших створінь природи. Морські дияволи та хауліоди використовують світну

приманку, яка розміщена біля пащі на довгому промені спинного плавника. Органи, що світяться, є і в деяких комах, наприклад, у світляків. Завдяки особливій хімічній реакції, вночі ці комахи здатні запалювати свої ліхтарики. Ліхтарик самки горить яскравіше, ніж самця. З його допомогою вона приваблює самця в період спаровування.

того, щоб полювати в темряві. Є дві різні групи тварин:

у одних з них розвинувся досконалий зір, у інших - додаткові органи чуття, які замінюють зір. Навіть для тих видів, які добре бачать у темряві, важливими є й інші органи чуття. Сервал, окрім прекрасного зору, володіє чудовим слухом. Кажани полюють вночі, орієнтуючись за допомогою локаційної системи. У пітонів, африканських гадюк і ямкоголових змій розвинулися термолокатори. У ямкоголових вони розміщені в ямках, розташованих з боків голови, у африканських гадюк - позаду ніздрів, а у пітонів - на верхньогубних щитках. З їх допомогою, фіксуючи найменшу різницю температур, змії виявляють теплокровних тварин, що стають для них здобиччю. Атаки плазунів, що мають Якобсонів орган, дуже точні. Акули і деякі скати мають сенсори, що вловлюють електричні імпульси м'язів жертви. Піранья бачить інфрачервоне випромінювання, що дозволяє визначити місце знаходження здобичі. 

тварини можуть скорочувати райдужну, тобто кольорову оболонку ока, і збільшувати

зіниці, щоб усередину потрапляло якомога більше світла. Очі багатьох ссавців, активність яких проявляється вночі і в сутінках, можуть відбивати світло і світитися в темряві.

зазвичай більші, ніж у тих видів, що є активними удень.

Така будова очей допомагає поглинати більше світла. У довгоп'ятів і сов очне яблуко подовжене. Це необхідно для того, щоб у ньому помістився великий кришталик.

Проте деякі види, наприклад, борсуки, іноді залишають нори і вдень.

Іншим, до яких належить, наприклад, хатня миша, часто доводиться виходити з укриття в денний час. Тварини роблять це тому, що вночі їм не завжди вдається знайти достатню кількість їжі або ж їх лякають хижаки, що полюють вночі. Ті з них, що живуть у тропічних районах, ховаються від пекучого сонця в норах, ямах, розколинах скель або заростях і виходять зі притулків тільки із настанням сутінок, коли повітря стає вологішим і прохолоднішим. Пір'я дрімлюги і вальдшнепа забарвлене в коричневий колір із вкрапленням чорного - таке забарвлення чудово маскує їх під час денного відпочинку на землі