Аналіз вірша Вечорова гармонія Шарль Бодлер

Виховувався в закритому закладі в Ліоні , потім у коледжі

Людовика Великого в Парижі , але був виключений . Насилу витримавши іспит на бакалавра , він хотів присвятити себе літературі . Зійшовся з О. Бальзаком , але не друкував своїх віршів , вважаючи їх недостатньо зрілими .
У 20 років він відправився в Індію , але повернувся , пробувши там два місяці. Досягнувши повноліття , отримав 75 000 франків спадщини. У 1845 і 1846 Бодлер , відомий доти лише в тісних гуртках Латинського кварталу , виступив у пресі блискучими статтями про мистецтво.

Pierre Baudelaire
Брав участь у революції 1848 року , видавав газету

«Громадське здоров'я ». Після краху революції взявся за переклади Е. По , якого вважав своїм духовним братом.
Поетична діяльність Бодлера досягла апогею в 1850-х роках. Збірка « Квіти зла » вийшов в 1857 . Згодом збірник фігурував у судовому процесі проти поета як зразок аморальності. Автор був оштрафований на невелику суму.
Зловживання гашишем похитнуло його нерви і довело згодом до хвороби , від якої він передчасно помер.

Дата народження:9 квітня 1821
Місце народження:Париж
Дата смерті:31 серпня 1867 (46 років)
Місце смерті:Париж
Громадянство: Франція
Мова творів:французька
Рід діяльності:поет, критик,перекладач

співає росне,
Немов кадило цвіт димує в тишині;
Мелодій повіви

зринають запашні,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне!
Немов кадило, цвіт димує в тишині,
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне,
Як вівтар, небеса високі і смутні.
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Те серце, що труну ненавидить і в сні!
Як вівтар, небеса високі і смутні,
Упало в кров свою світило життєносне.
Те серце, що труну ненавидить і в сні,
З минувшини бере світання високосне,
Упало в кров свою світило життєносне,
Та сяє, мов потир, твоє лице мені.

відчуває ліричний герой, напередодні важливої ​​події. Ці почуття поет прирівнює

до дзвону, звукам скрипки і зітханнями.
Створюючи "Вечірню гармонію" автор прагнув передати читачеві муки ліричного героя, створюючи неповторний сюжет вірша. Думки мученика супроводжуються звуками скрипки і дзвоном дзвонів, надаючи віршу якусь драматичність.
Що стосується ліричного героя, перед читачем відкривається внутрішній світ мученика, який напередодні неминучого катує свою душу, не в силах що-небудь змінити. За допомогою архаїзмів автор передає муки героя докладно і зрозуміло для розуміють і духовних людей.

асоціації. Глибоке враження на нього справляють захід сонця, нічна тиша,

буяння трав і дерев.
Вірш дуже мелодійний. Ця мелодійність забезпечується повторами, прийомами асонансу.
Кривавий захід сонця набуває символічного значення. Він уособлює душевні втрати, що завжди супроводжують життя людини. Але в останньому рядку звучить світла нота: згадка про кохану «Та сяє, мов потир, твоє лице мені». Невипадковою є згадка про потир, адже кохання набуває ознак святості. Саме таким і є це почуття.