Епоха класицизму

заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту

досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст.

яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була

антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.

творах Андреа Палладіо (1508–1580). Якщо ранішній палац Тьєне ще має

риси палаців Флоренції, то наступні зовсім на нього не схожі. Палладіо виробив свій варіант магнатського палацу і розробляв його варіанти впродовж життя. Він розробив нову систему пропорцій ордерів. Тепер ордер був не декором фасаду, а головним принципом побудови.

віллах. Замовниками були магнати Венеції та Віченці, що купували ділянки

землі. Особливо багато їх було в долині річки Брента. В Росії навіть довго співали романс, де згадується саме ця невелика річка і магнацьке дозвілля навколо неї.

стилю в архітектурі, літературі, мистецтві — класицизму. Цей стиль прагнув

наслідувати ідеали античності, головним чином Класичної Греції.

Класицизм, як художній напрямок, був створений у Франції в першій половині XVII століття. Інтерес, який виник ще в епоху Відродження, до античної культури, спричинив наслідування в усіх видах мистецтва античним зразкам.

була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний

трактат «Мистецтво поетичне»Нікола Буало (1674), написаний після того, як літературний класицизм у Франції сформувався. Застосувавши філософський метод Декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Для класицизму був характерний раціоналізм, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей.

етапі розвитку класицизм Франції дивним чином співіснував та переплітався зі

стилем бароко. Особливо це відбилося в моді на одяг, в оздобленніінтер'єрів, в портретному живопису майстрів Франції, значно менше в архітектурі.

Цілком бароковим став фасад церкви Валь де Грас в Парижі 1645–1665 рр. (арх. Франсуа Мансар), тим паче, що церкву будували за бароковими зразками церков Риму.

Перехідні форми від пишного бароко до стриманого класицизму має і видатний зразок садиби нового типу — замок Во-ле-Віконт для міністра фінансів Франції Ніколя Фуке.

Крістофера Рена (1632–1723). Це йому доручили побудову собору св. Павла

в Лондоні після Великої пожежі 1666 р. Стримані форми нового собору й справді досить класичні. Але бароко відчувається в розмірах будівлі і завершенні дзвіниць. Відхилявся Рен від класицизму й в побудованих ним парафіяльних церквах, де знайшли своє місце форми бароко і навіть улюбленої в Британії готики. Все це в добу класицизму Англії.

прихильниками стриманих варіантів бароко чи французького рококо. Але класицизм підживлював

замовленнями і грошима королівський двір, що вбачав в ньому ідеальні умови схвалення абсолютизму. Саме королівський двір створив Школу образотворчих мистецтв, де переважав класицизм як офіційний державний стиль.

Показовою стала художня доля Жака-Луї Давіда (1748–1825). Він — учень майстра рококо Ж. М. Вьєна. І його перші твори цілком в стилі рококо.

приреченість до постійних повторів вироблених зразків, швидке падіння в стереотипні

рішення, консервація рішень. Жорстка заданість переходила в класицизмі в надісторичність, в ігнорування сучасності. Адже задовго до цього вже вироблені ідеально прекрасні форми і пропорції. Залишається лише їх наслідувати, бо виникає ілюзія причетності до ідеальної краси і вічності.

відродження і маньєризму, бароко, рококо, сецесії та модернізму довела, що

сталого ідеалу (на чому помилково наполягав класицизм) — нема, що кожна нова доба (і її талановиті представники) здатні виробити власні ідеали і яскраво втілити їх у власній творчості.

началами людської природи — між матеріальним і духовним, між розумом

і чуттям. Звідси йде раціоналістичне протиставлення розуму, трактованого як самодостатній. Єдиний і абсолютний засіб пізнання, чуттєвим зв'язкам людини з навколишнім світом. Звідси вкрай одностороннє розуміння натхнення і творчого процесу, яке виключає присутність індивідуального досвіду, емоційних факторів, інтуїції, а головне — постійної зумовленості форми художнього твору конкретним життєвим змістом.

силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно

орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.