Економічне становище українських земель на початку ХХ століття

індустрії
якісна зміна структури господарства
поява нових галузей промисловості

індустріалізації можуть були як внутрішні ресурси, так і кредити, інвестиції

капіталів з розвинених країн.

В Україні процес індустріалізації закінчився наприкінці XIX ст.

цінностей, освіта набуває масового характеру
У соціальній сфері на першому плані

перебуває формування нового типу людини — підприємливої, активної

У політичній сфері модернізація пов’язана із виникненням централізованих держав, централізацією та уніфікацією всіх галузей суспільного життя, бюрократизацією управління

У сфері економіки впровадження нових технік, технологій, технічний розподіл праці, обмін діяльності, розвиток ринку товарів, грошей та праці

комплексу;
вигідне географічне розташування;
природні багатства;
дешева, але кваліфікована робоча сила .

країни Європи наприкінці ХІХ ст., але в Україні вона найбільш

гостро виявилась у 1900–1903 роках. Загостривши конкуренцію та посиливши поляризацію підприємств, вона змусила буржуазію максимально сконцентрувати та об’єднати зусилля.

не було таємницею, що в залізоробній промисловості влада «Продамету» майже

безмежна. Перефразувавши слова Людовіка ХIV, вона з гордістю може сказати: «Металургія — це я».
Поклавши в основу своєї діяльності ясно й виразно сформульований принцип, що не залізо існує для споживача, а споживач існує для заліза, «Продамет» з найперших кроків свого існування рішуче повів лінію в чітко зазначеному напрямку і продовжує благополучно вести її і в наш час».

підприємство. Ось чому іноземні капіталісти, як хижі ворони, зграями налітають

на кожне місто, де тільки постає питання про прокладання конки чи трамвая… І начебто схоже на те, що прийшли чужоземці в Харків, завоювали його, обклали обивателів 50-копійковою даниною і щороку відвозять цю данину за свій кордон. Бельгійці радісно підраховуватимуть прибуток, а місто, як і колись, буде без бруківок, без світла, без благоустрою. Міська дума змушена буде збільшувати податки в той час, коли поруч під боком місто має такі золоті розсипи, як трамвайна справа… Проте на цих золотих розсипах господарюватиме не місто, а чужоземне бельгійське товариство».

виробляли майже 25 % загальноросійського чавуну

загального обсягу цукру-рафінаду Російської імперії.

буржуазією, а й з іноземним капіталом. Могутній синдикат «Продуголь» фактично

цілком контролювався французькими інвесторами. Місцевий виробник витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних військових замовлень, вивозилася за кордон.

у світі
На великих підприємствах в Україні працювало понад 44

% усіх робітників;
монополізація виробництва - синдикати «Продвагон» (1901), «Продамет» (1902), «Трубопродаж» (1902), «Гвоздь» (1903).
«Продуголь», до якого входили 18 окремих акціонерних товариств, контролював 75 % видобутку кам’яного вугілля у Донецькому басейні;
Вплив іноземного капіталу.
Монополістичні об’єднання України були тісно пов’язані не тільки з російською буржуазією, а й з іноземним капіталом
Синдикат «Продуголь» фактично цілком контролювався французькими інвесторами

орієнтувався переважно на аграрний сектор.
Лівобережжя відставало від інших регіонів,

там зберігалися залишки кріпацтва;
спеціалізація промислових районів
Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової промисловості).

одним з провідних промислових районів Російської імперії.
Саме тут 1913

р. вироблялося
69 % загальноросійської продукції чавуну,
57 % сталі та 58 % прокату.
на Україну у цей час припадало 20 % усієї продукції машинобудування та металообробної промисловості Росії.

32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них, переважно великі земельні

латифундії, перейшла на капіталістичні рейки, створивши ефективні, багатогалузеві господарства.

повинності. Тому соціальне становище українського селянства залишалося складним.

утворення монополій
• спеціалізація районів
• значний вплив іноземного капіталу,
• нерівномірний розвиток

українських регіонів
• вищі від загальноімперських темпи розвитку
• перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії

Сільське господарство
• збереження великих поміщицьких латифундій
• перетворення землі на товар
• посилення майнової диференціації селянства
• посилення експлуатації народних мас
• загострення проблеми аграрного перенаселення

була постачати дешеві продукти та сировину і бути ринком збуту

для австрійських товарів.

виплавляли чавун. На цих підприємствах використовувалася застаріла техніка.
На початку ХХ

ст. у західноукраїнських землях важкої промисловості майже не існувало

тканини і прядива, від сорочки аж до килиму, залізні й

металеві вироби, знаряддя, машини, добрива, вироби шкіряної промисловості, хімічні вироби — словом, усе, чого потребує людина від колиски аж до могили, майже усе імпортуємо, купуємо, позичаємо у чужих».

нафти, найбільшими з яких були «Галицьке-Карпатське товариство», компанія «Східниця», компанія

«Галичина». Прискорився процес концентрації підприємств у нафтовій промисловості

залізнична мережа в усій Галичині зросла на 1 430 км.

У 1910 p. вона становила 4 120 км. Незважаючи на це, західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні провінції Австро-Угорщини.

важкої промисловості майже не існувало;
протягом 1905–1906 pp. виникло понад 50

акціонерних компаній з видобутку нафти;
значним був вплив іноземного капіталу. Так, найбільший хімічний завод у Сваляві, збудований у 1910–1911 pp., належав будапештській компанії «Сольва», акціонерами якої, окрім австрійських, були англійські, французькі та американські підприємці;
головну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафтоозокеритна.

Галичини на початку XX ст. було зайнято лише 9 %

населення, а в сільському господарстві — 77 %.
На Буковині в 1900 p. сільським господарством було зайнято 75 % населення.
У Закарпатській Україні в промисловості працювало не більш ніж 5 % населення.

не супроводжувалося поліпшенням становища робітників. Відбувалася дискримінація українського населення у

кожній сфері народного господарства.

селян погіршувала та обставина, що дідичами (поміщиками) переважно були поляки.

Поляки обіймали також всі адміністративні посади, в їхніх руках був суд. У ХХ ст. число селянських страйків постійно зростає. 1902 року страйк, в якому взяло участь 200 000 селян, охопив усі східні частини Галичини. Селяни виявили надзвичайну стійкість, і дідичі змушені були піти на поступки. У 1906 році до 30 000 селян зібралися до Львова з вимогами не тільки економічних полегшень, але й політичних свобод та загального виборчого права. Разом з тим вони вимагали продажу поміщицьких земель. Страйки — з одного боку, масовий вихід селян на сезонні роботи — з другого, підривали поміщицькі господарства».

але вже на взуття чи убрання треба було заробляти. Перед

війною 1914 р. мої рідні постійно виїжджали на сезонні роботи до Німеччини. Із захопленням слухав я оповідання про життя іншого народу».

Зі спогадів Павла Скоропадського
«Діяльність агентств з вербовки за океан із початком століття набула широких масштабів. Будь-який агент, що завербував сім’ю до Канади, одержував п’ять доларів за чоловіка й по два долари за кожного члена сім’ї».

і до початку Першої світової війни ще не завершився.
Західний

регіон, як і вся Україна на початку XX ст., істотно відставав від провідних країн світу.
Це стало результатом насамперед грабіжницької антиукраїнської політики Австро-Угорської імперії, збереження численних пережитків через засилля іноземного капіталу.