ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

керівник
Кабанюк С.С.

суспільного життя, виникнення сучасних інформаційних мереж зумовлюють появу відповідних терміносистем,

однією з яких є терміносистема програмування, комп'ютерних мереж і захисту інформації. Ця система в українській мові перебуває на стадії становлення.
В українській мові комп'ютерна термінологія ще не була предметом всебічного наукового дослідження.

кожна окрема людина живуть у мовній сфері. Рівень розвитку наукової

мови впливає на інтелектуальний поступ суспільства, свідчить про стан мовного самовияв­лення народу.
Формування наукової мови в Україні відбувалося за несприятливих умов, тому галузеві терміносистеми не розвивалися природно. Умови бездержавності України унеможливлювали становлення науково-технічної, природничої, гуманітарної та мистецької терміносистем.

Коли послаблювалися заборони та переслідування, українська наукова мова мала можливість

розкривати свій потенціал.
Історія формування української термінології є окремою частиною історії розвитку всієї лексичної системи мови. Розглядаючи формування української термінології, виділяємо шість періодів, які яскраво ілюструють зв’язок розвитку лексичної системи мови з історією матеріальної і духовної культури українського народу.

ст.).
Своїм корінням українська термінологія сягає часів Київської Русі. “Ізборники”

Святослава, літописи, “Поучення дітям” В. Мономаха, “Руська правда” (1282), “Фізіолог”, “Шестиднев” Й. Екзарха, “Християнська топогра­фія” К. Індикоплова (1262) фіксують сакральну, природничу, суспільно-політичну, астрономічну термінології.
Важливу роль у поширенні наукових знань та професіоналізму в Україні відіграли Острозький культурно-освітній центр (1580–1608); братські школи, що виникали в ХVІ–ХVІІ ст. у Львові, Вільні, Бересті, Рогатині, Перемишлі, Луцьку, Кременці та інших містах; Київський культурно-освітній центр (Братська школа – з 1615 р., Києво-Могилянська колегія – з 1632 р., Києво-Могилянська академія – з 1701 р.). Уже в ХVІІ ст. вчений Києво-Могилянської академії Г. Кониський обґрунтував теорію терміна.

Наукового товариства імені Тараса Шевченка
Ренесансним етапом у новітній історії України

є середина ХІХ ст. У часописі “Основа” (1861–1862) П. Куліш чи не вперше пише про потребу інтелектуалізації української мови через вироблення наукових стилів і формування національних терміносистем різних галузей знань і культури, закликає повертатися обличчям до Європи, щоби вписати українську мову в світовий контекст.
В історії української науки та її мови важливе значення мав часопис “Громада” (1878–1882), в якому друкували свої праці М. Драгоманов, С. По­долинський, М. Павлик, І. Франко, М. Грушевський. У працях М. Драго­манова спостерігаємо намагання замінити іншомовні за походженням терміни українськими відповідниками.

(1913 р. – у Києві, 1918 р. – у Луганську).

Активно опрацьо­вувати та творити українську термінологію почали після проголошення Української Народної Республіки (1917 р.), коли було скасовано заборони щодо української мови. У цей час зацікавлення термінологією набуває масо­вого характеру, над виробленням української термінології працювали Україн­ське наукове товариство в Києві (голова М. Грушевський), Кам’янець-Поділь­ський університет (ректор І. Огієнко), Українська академія наук (президент В. Вернадський), Інститут економічної кон’юнктури (директор М. Туган-Барановський), Технічно-термінологічна комісія при Департаменті професій­ної освіти.

за влучним висловом ві­до­мого українського термінолога А. Вовка (США), пережило

“золоте десяти­річчя” (1921–1931), яке залишиться безпрецедентним у світовій практиці. ІУНМ структурно поділявся на шість відділів: природничий (ботанічна, географічна, геологічна, зоологічна, математична, медична, метеорологічна, фізична, хімічна секції), сільськогосподарський (ветеринарно-зоологічна, лісо­ва, фітотехнічна секції), соціально-економічний (економічна, соціологічна, ділової мови, філологічна, філософська, педагогічно-психологічна секції), технічний (архітектурна, будівельна, гідротехнічна, гірнича, електротехнічна, механічна, сільськогосподарського машинознавства, шляхів і мостів, техноло­гічна, доморобська, фотокінематографічна секції), мистецький (музична і театральна секції), правничий.
У 1928 р. було видано “Інструкцію для укладання словників в ІУНМ”, “За яким принципом треба укладати українську природничу номенклатуру” О. Янати, “За якими правилами укладає тепер ІУНМ українську природо­знавчу номенклатуру” Я. Лепченка, у 1930 р. опубліковано статтю “Про принципи складання української технічної термінології” Т. Секунди. У цих працях сформульовано основні засади творення української термінології, серед яких: термінологія повинна бути народною; у разі відсутності готового терміна в народній мові треба створити його з власномовних морфем; лише у разі непридатності новоствореного терміна запозичувати наукову назву з мови-джерела; термін має бути зрозумілий; назва поняття має бути точна й однозначна; термін повинен бути придатний для творення похідних термінів; термін має бути доброзвучний і економний.

українських мовознавців. Програмними стали статті “На боротьбу з націоналізмом на

мовному фронті” А. Хвилі, “Термінологічне шкідництво і його теоретичне коріння” О. Фінкеля.
В Україні впроваджено унікальний, виключно радянський винахід: формально національну (українську) мову не забороняли, навпаки, говорили про бурхливий її розквіт, благотворний вплив на неї “братньої” мови, але насправді її розвиток коригували в потрібному політичному напрямі.
На цьому акцентує Юрій Шерех у роботі “Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941)”: “Урядове втручання… у внутріш­ні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії… Радянська система встановлює контроль над струк­турою української мови: забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й ортоепічні правила, а натомість пропаґує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови”. У такій ситуації українська наукова термінологія фактично втратила свою автентичність і перетворилася на копію російської.

початок ХХІ ст.)
На сучасному етапі розвитку української лігвістичної науки

простежуємо зацікавлення термінознавством. Помітним є намагання науковців – фахівців у різних ділянках знань і мовознавців – унормовувати галузеві термінології.
Сучасні українські термінологи глибше, ніж їхні попередники, опрацьо­вують теорію термінології як підсистеми літературної мови, теорію терміна як мовного знака, формулюють вимоги, які слід ставити до окремого терміна та й до “ідеальної” (якщо така можлива) термінології. Для визначення основних принципів термінотворення українські термінологи спираються на досвід вітчизняних дослідників (науковців, які плідно працювали на початку ХХ ст. у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка й Інституті української наукової мови) і досягнення європейської науки (Ш. Баллі, Е. Вюстера, Д. Лотте, О. Ре­форматського та ін.).
Сьогодні спостерігаємо надзвичайну термінографічну активність: у 1990 р. видано 5 термінологічних словників, 1992 р. – 22, 1993 р. – 62, 1996 р. – 29. Це словники різних типів – перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні, частотні, словники-тезауруси, словники нових термінів.
Виробити та узгодити засади термінотворення допомагають численні наукові семінари, конференції. Традиційними стали міжнародні наукові кон­ференції “Українська термінологія і сучасність” (Київ, Інститут української мови НАН України), “Проблеми української науково-технічної термінології” (Національний університет “Львівська політехніка”).

конкретних виробів обчислювальної техніки, зв'язку прикладних систем, даних та їх

збереження, настільних видавничих систем, історії оброблення інформації, виводу даних, програмування, систем та середовищ, назви видів робіт та послуг, компаній, організацій та закладів, професій, техніко-економічних показників тощо. До цієї терміносистеми входять також номенклатурні одиниці – товарні знаки, штампи та інші спеціальні позначення.

рисою термінології галузі комп'ютерної техніки на сучасному етапі розвитку. Причину

цього вбачаємо у невеликому терміні, що пройшов з часу виникнення досліджуваної термінології.
Близько 30% термінодиниць демонструють чітку функціональну відповідність компонентів мови –донора та мови–реципієнта.

у стані безперервної динаміки, оскільки змінюються технології та виробництво, удосконалюється

управління й розвивається бізнес. І власне термінологія, і спеціальні символи та номенклатурні одиниці досліджуваної галузі є складовими частинами інформаційних потоків, необхідних для умов функціонування різних сфер сучасного життя.