Гіппократ

людей зі знаменитою клятвою, яка символізує високі етичні норми європейської

медицини. Гіппократ, якого називають «батьком медицини», вважається автором великого зборів грецьких медичних творів. Відомості про його життя мізерні і малодостовірні, найраніша зі збережених біографій написана Сораном Ефеський лише п'ять століть потому.

у Платона, в Федрі, де говориться, що Гіппократ вважав хорошу

теорію більш важливою для медицини, ніж чисто емпіричні спостереження. Цю точку зору важко узгодити з деякими збереженими творами з Гиппократова корпусу. Існує безліч більш пізніх згадок Гіппократа, але вони відносяться вже не до нього самого, а до обширного корпусу творів, що дійшли під його ім'ям.

окремих творів, хоча ясно, що деякі з них - частини

колись єдиних праць. Збори містить як власні твори Гіппократа, так і твори інших авторів, написані в різний час. Висловлювалися припущення, що корпус являє собою скоріше залишки медичної бібліотеки, ніж роботи авторів, що належали до жодної школи. Деякі з творів свідчать про розвинену наукової думки і майстерності клінічних спостережень і тому вважаються більш «справжніми», ніж інші.

де обговорюється проблема навчання мистецтву лікування. Його автор (можливо, не

Гіппократ) відкидає пояснення захворювання взаємодією натурфілософських «основних якостей» (тепле, холодне, вологе, сухе), вказує на значення дієти і роль певних «соків» організму. Він підкреслює, що медицина має справу скоріше з відносними, ніж з абсолютними факторами: що корисно для одного, може виявитися шкідливим для іншого, або те, що корисно в один час, може бути шкідливим в інше.
Трактат Про повітря, води і місцевостях також відноситься до 5 ст. до н.е., це воістину «золота книга», яка зайняла міцне місце в історії науки.

«дієта»), під яким розуміється не тільки дієта в сучасному сенсі,

але і весь спосіб життя хворого. Трактат Про режим - саме раннє твір по профілактичній медицині, він присвячений не тільки відновленню здоров'я у разі захворювання, але і його збереженню за допомогою правильного режиму. Знаменитий трактат Про режим при гострих хворобах, мабуть, створений в косской школі, так як в ньому критикуються погляди медичної школи в прилеглому грецькому місті Кніда. У косской медицині робиться наголос на індивідуальному підході до хворого і пристосуванні лікування до його особливостей; фахівці Кнідський школа наказували певне лікування всякому хворому.
 

Hygiamque et Panaceam juro, deos deasque omnes testes citans, mepte

viribus et judicio meo hos jusjurandum et hanc stipulationem plene praestaturum. Ilium nempe parentum meorum loco habitumm spondeo, qui me artem istam docuit, eique alimenta impertirurum, et quibuscunque opus habuerit, suppeditaturum. Victus etiam rationem pro virili et ingenio meo aegris salutarem praescripturum a pemiciosa vero et improba eosdem prohibiturum. Nullius praeterea precibus adductus, mortiferum medicamentum cuique propinabo, neque huius rei consilium dabo. Casie et sancte colam et artem meam. Quaecumque vero in vita hominum sive medicinam factitans, sive non, vel videro, vel audivero, quae in vulgus efferre non decet, ea reticebo non secus atque arcana fidei meae commissa. Quod si igitur hocce jusjurandum fideliter servem, neque violem, contingat et prospero successu tarn in vita, quam in arte mea fruar et gloriam immortalem gentium consequar. Sine autem id transgrediar et pejerem contraria hisce mihi eveniam.

ї н с ь к о ю
Я засвідчую під присягою

перед лікарями Аполлоном, Асклепієм, Гігіеєю та Панацеєю, беручи у свідки всіх богів та богинь, і відповідно до моїх здібностей та мого розуміння даю таку клятву: Цінувати нарівні зі своїми батьками того, хто навчив мене лікарської умілості; Жити спільно з учителем, а при потребі — ділитися з ним своїми достатками; Його нащадків вважати своїми братами, а вмілість, якою вони захочуть оволодіти, передавати їм безкорисливо і без письмової домовленості ;Знаннями, усними повчаннями, правилами, інструментами та всім іншим, що передбачено навчанням, ділитися зі своїми синами, синами мого вчителя та учнями, пов'язаними зобов'язаннями і клятвою, даною за законами лікарської професії, але тільки з ними й ні з ким більше; Режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх знань і мого розуміння, утримуючись від завдання їм будь-якої шкоди; Ніколи не приписувати нікому на його прохання смертельного засобу і не підказувати йому способу здійснення подібного задуму; Точно так само не давати жодній жінці песарію для викликання аборту; Зберігати непорочність способу свого життя і власної лікарської майстерності; Ніколи не робити розтину у хворого навіть із явними ознаками кам'яної хвороби, а залишати виконання цієї операції практикуючому спеціалістові цієї справи; До якого дому я б не прийшов — я зайду в нього лише задля блага хворого, будучи далеким від розпусних намірів і спокус, особливо — від любовних утіх із жінками й чоловіками, будь вони вільними чи рабами; Про що б я не дізнався під час виконання свої професійних дій або окрім них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею; Якщо я непохитно виконуватиму все, що засвідчив під присягою, нехай мені буде дано щастя в житті і в лікарській майстерності і слава у всіх людей на всі часи, але коли я зверну із праведної дороги або оскверню дану клятву, нехай моя доля стане для мене протилежною».

θεοὺς πάντας τε καὶ πάσας, ἵστορας ποιεύμενος, ἐπιτελέα ποιήσειν κατὰ

δύναμιν καὶ κρίσιν ἐμὴν ὅρκον τόνδε καὶ ξυγγραφὴν τήνδε. Ἡγήσασθαι μὲν τὸν διδάξαντά με τὴν τέχνην ταύτην ἴσα γενέτῃσιν ἐμοῖσι, καὶ βίου κοινώσασθαι, καὶ χρεῶν χρηίζοντι μετάδοσιν ποιήσασθαι, καὶ γένος τὸ ἐξ ωὐτέου ἀδελφοῖς ἴσον ἐπικρινέειν ἄῤῥεσι, καὶ διδάξειν τὴν τέχνην ταύτην, ἢν χρηίζωσι μανθάνειν, ἄνευ μισθοῦ καὶ ξυγγραφῆς, παραγγελίης τε καὶ ἀκροήσιος καὶ τῆς λοιπῆς ἁπάσης μαθήσιος μετάδοσιν ποιήσασθαι υἱοῖσί τε ἐμοῖσι, καὶ τοῖσι τοῦ ἐμὲ διδάξαντος, καὶ μαθηταῖσι συγγεγραμμένοισί τε καὶ ὡρκισμένοις νόμῳ ἰητρικῷ, ἄλλῳ δὲ οὐδενί. Διαιτήμασί τε χρήσομαι ἐπ' ὠφελείῃ καμνόντων κατὰ δύναμιν καὶ κρίσιν ἐμὴν, ἐπὶ δηλήσει δὲ καὶ ἀδικίῃ εἴρξειν. Οὐ δώσω δὲ οὐδὲ φάρμακον οὐδενὶ αἰτηθεὶς θανάσιμον, οὐδὲ ὑφηγήσομαι ξυμβουλίην τοιήνδε. Ὁμοίως δὲ οὐδὲ γυναικὶ πεσσὸν φθόριον δώσω. Ἁγνῶς δὲ καὶ ὁσίως διατηρήσω βίον τὸν ἐμὸν καὶ τέχνην τὴν ἐμήν. Οὐ τεμέω δὲ οὐδὲ μὴν λιθιῶντας, ἐκχωρήσω δὲ ἐργάτῃσιν ἀνδράσι πρήξιος τῆσδε. Ἐς οἰκίας δὲ ὁκόσας ἂν ἐσίω, ἐσελεύσομαι ἐπ' ὠφελείῃ καμνόντων, ἐκτὸς ἐὼν πάσης ἀδικίης ἑκουσίης καὶ φθορίης, τῆς τε ἄλλης καὶ ἀφροδισίων ἔργων ἐπί τε γυναικείων σωμάτων καὶ ἀνδρῴων, ἐλευθέρων τε καὶ δούλων. Ἃ δ' ἂν ἐν θεραπείῃ ἢ ἴδω, ἢ ἀκούσω, ἢ καὶ ἄνευ θεραπηίης κατὰ βίον ἀνθρώπων, ἃ μὴ χρή ποτε ἐκλαλέεσθαι ἔξω, σιγήσομαι, ἄῤῥητα ἡγεύμενος εἶναι τὰ τοιαῦτα. Ὅρκον μὲν οὖν μοι τόνδε ἐπιτελέα ποιέοντι, καὶ μὴ ξυγχέοντι, εἴη ἐπαύρασθαι καὶ βίου καὶ τέχνης δοξαζομένῳ παρὰ πᾶσιν ἀνθρώποις ἐς τὸν αἰεὶ χρόνον. παραβαίνοντι δὲ καὶ ἐπιορκοῦντι, τἀναντία τουτέων».