Слайд 2
Література ХХ ст. - одне з
найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою
кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністських ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва.
Слайд 3 Поглиблення і розвитку набула історична романістика. Неважко помітити, що
письменники зверталися до цього жанру, насамперед намагаючись знайти в історії
відповіді на життєві питання. Такі пошуки вони поєднували з суворою науковістю, з ретельним відтворенням епохи, яка описувалась. Такими є «Боги жадають» Анатоля Франса, «Петро Перший» Олексія Толстого. Основне місце зайняли історичні романи в творчості великого німецького письменника Ліона Фейхтвангера («Єврей Зюс», «Іспанська балада» та інші).
Слайд 7 З новацій, що з'явилися, насамперед потрібно назвати стилістичні.
Складається думка, що некваплива, розмірена проза, мелодійні віршовані розміри минулого
не відповідають темпам нового сторіччя. Замість них приходять вірші без рим і розміру.
Слайд 8 У російській поезії яскравим
прикладом новаторських пошуків може послужити творчість Володимира Маяковського.
Слайд 9 Характерний для модернізму розрив з традиціями ми бачимо
у створенні так званої літератури «потоку свідомості». Початок їй поклав
роман англійського письменника ірландського походження Джеймса Джойса «Улісс», в якому чітко простежується вплив психоаналітичних ідей Фрейда.
Слайд 11 Роман без героя, без звичної фабули розробляє у французькій
літературі Марсель Пруст (епопея «В пошуках втраченого часу»). Швейцарський письменник
німецького походження Герман Гессе представляє психологічну, філософську прозу (повість «Степовий вовк», роман «Гра в бісер»), звертається до складного світу релігійних вчень Сходу («Сіддхартха»).
Слайд 15Глибинні, таємні основи повсякденності — включаючи всю невичерпність потворного — зробив об'єктом
своєї творчості американець Генрі Міллер (роман «Тропік Раку»). Видатні французькі
філософи-екзистенціалісти Альбер Камю і Жан-Поль Сартр були також видатними літераторами.
Слайд 16Генрі Міллер (роман «Тропік Раку»).
Слайд 19
Для ряду письменників реалістичні образи
здавалися недостатніми для сучасного масштабу, коли сама
дійсність часом видавалася ірреальною. У новій якості повертається до літератури романтизм. У західній літературі головним романтиком сторіччя, безсумнівно, був Антуан де Сент-Екзюпері («Маленький принц», «Земля людей»), який загинув у повітряному бою з фашистами.
Слайд 21 Слід згадати і видатного романіста М. О. Булгакова (роман «Майстер і
Маргарита», повісті «Собаче серце», «Театральний роман» та інш.).
Слайд 23У ХХ столітті виникає і набуває досить значного поширення література
абсурду (переважно у вигляді театру абсурду). Визначними представниками цієї течії
були румунський письменник Ежен Іонеско, ірландець Семюель Беккет, російський поет Д. Хармс (Ювачев). До глибоких прозаїків епохи належить австрійський письменник Франц Кафка, який геніально зобразив пронизливу абсурдність сучасної бюрократії, згасання і зникнення людини і людяності (романи «Процес», «Замок» тощо).
Слайд 24Прямий зв'язок з успіхами науки простежується у запаморочливій популярності жанру
наукової фантастики, який зародився у XIX столітті. Фантасти намагалися осмислити
морально-етичні наслідки науково-технічного прогресу, ставили в своїх творах проблеми, які згодом починали непокоїти все людство. Великим мислителем-фантастом був Герберт Уеллс (повісті «Острів лікаря Моро», «Війна світів», «Машина часу», «Людина-невидимка»). Блискучі зразки соціальної фантастики належать перу чеха Карела Чапека («Війна саламандр», «R.U.R.», «Фабрика абсолюту»). Як представник соціальної фантастики увійшов у літературу й основоположник радянської наукової фантастики Олександр Беляєв («Людина-амфібія», «Вічний хліб», «Голова професора Доуеля»). Для середини 50-х — початку 60-х рр. найголовніший інтерес складали перспективи підкорення космосу (твори Артура Кларка, Рея Бредбері), забарвлені світлом утопічних очікувань («Туманність Андромеди» та інші твори Івана Єфремова). Пізніше фантасти стали використовувати можливості жанру для дослідження етики, біоетики і навіть роботоетики. Багато з проблем, які передбачили у своїй творчості Айзек Азімов і Станіслав Лем про статус і межі штучного розуму, можливості і небезпеки розвитку робототехніки, стали сьогодні реальністю. Реалії сьогоднішнього комп'ютерного світу перевершують навіть уяву фантастів. Фантастика як жанр літератури все частіше поєднується з антиутопією, показуючи людству перспективи можливого саморуйнування на шляху «прогресу».
Слайд 25Завдяки сучасним засобам комунікації, перетворенню літературного перекладу на рівноправну галузь
творчості, все витонченішій поліграфічній технології зв'язки в масштабах світової літератури
весь час зміцнюються. У той же час в її рамках існують і колишні національні центри, складаються нові.
Яскравим явищем у світовому літературному процесі другої половини сторіччя стала латиноамериканська література. На основі іспанської літератури і місцевого багатонаціонального фольклору (індіанців, африканців, європейців) виріс заворожуючий образний світ, самобутні характери книг Хорхе Луїса Борхеса, Хуліо Кортасара (Аргентина), Жоржі Амаду (Бразилія), Габріеля Гарсіа Маркеса (Колумбія).
Слайд 26Окремо слід зупинитися на феномені радянської літератури. XX століття відкрилося
«срібною добою» російської літератури з цілим розсипом поетичних імен. Революція
і громадянська війна змінили, але не перервали літературний процес. 20-і роки відмічені сплеском, вибухом літературного життя. Ситуація серйозно змінилася після концентрації всієї влади в руках Сталіна на межі 20—30-х років. Багато письменників було репресовано. Правлячий режим добре розумів ідеологічну і виховну роль літератури, у 1934 працівники літератури були об'єднані у Спілку письменників СРСР. На державному рівні головним методом літературної творчості був проголошений соціалістичний реалізм. На відміну від Західної Європи, в радянській літературі аж до 80-х років традиціоналізм став магістральним напрямом розвитку. В його рамках у прямій або непрямій згоді з пануючою ідеологією було створено чимало видатних творів. А ось літературне новаторство було можливе тільки при роботі «у шухляду», публікації в «самвидаві» або за кордоном.