Михайло Сергійович Грушевський ( 1866—1934)

місті Холмі (тепер Хелм на території Польші).

Родина з XIIIст.

«загніздилася» в Чигиринському повіті — в самому серці України. Багато з його пращурів Грушів (згодом Грушевських) були церковними службовцями, допоки його дідові Федору не вдалося перебратися під Київ, до села Лісники.

Батько майбутнього історика, Сергій Федорович (1833— 1901), здобув світську освіту в Києві, викладав славістику.

Мати — Глафіра Опакова — походила з родини служителів культу.

1869 року трьохрічний Михайло разом з батьками переїздить на Кавказ, у 1880—1886 рр. навчається у Тифліській гімназії. Мріє якнайскоріше повернутися на Україну.

Сергій Федорович та Глафира Захарівна Грушевські з дітьми. Зліва направо: Захар, Ганна, Федір, Михайло.

Михайло Грушевський вінчається з Марією Вояківською.

Одруження

св.Володимира, з проханням зарахувати його на історичний факультет.

В університеті Михайло

Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. Уже на третьому курсі Грушевський пише наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890 було удостоєно золотої медалі.

1890—1894 — професорський стипендіат Університету Св. Володимира. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію.
1894—1914 — професор Львівського університету, головний редактор «Літературно-Наукового Вісника». Засновник і голова Українського Наукового Товариства.

На початку Першої світової війни Грушевський приїхав до Києва. Влада була вороже настроєна до вченого — засилає його до Симбірська як українського сепаратиста і «мазепинця». Волю принесла Лютнева революція в Петрограді.

4 березня в Києві утворюється Українська Центральна Рада, головою якої заочно обрано Михайла Грушевського. Викликаний телеграмою, 12 березня він повертається з Москви до Києва.

ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної

Європи» Львівського університету[4]. 12 жовтня 1894 року, Грушевський зробив свій перший вступний виклад у Львівському університеті. Цей виступ із ентузіазмом був сприйнятий українською громадськістю, велика зала ледве зуміла вмістити усіх бажаючих. На цій посаді Грушевський пропрацював до 1914 року.
У Львові Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), з яким почав співпрацювати ще в 1892 році. Очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка, створив і очолив Археографічну комісію НТШ (1896–1913). Грушевський залучає до роботи в НТШ студентів, молодих викладачів. Він займається редагуванням «Записок Наукового товариства імені Шевченка», і саме завдяки його організаторським здібностям вдалося видати більш ніж 100 томів. В цей час він знайомиться з Іваном Франком і разом вони привертають міжнародну увагу до україністики

Львівський період

межах федеративної республіки, що мала бути створена на руїнах Російської

імперії.

Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність України від Росії.

Сил для захисту суверенітету республіки не було, ідея соціалістичного федералізму ставала ілюзорною.

29 квітня 1918 в Києві вже відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського.

у Відні як представник закордонної делегації УПСР. Розгорнув широку публіцистичну

й наукову діяльність.
Був одним із засновників громадської міжнародної організації — комітету незалежної України та заснував Український соціологічний інститут (УСІ; діяв спочатку в Празі, потім у Відні). В цей час Грушевський переглянув свої погляди з питань державного будівництва. Запропонував концепцію української національної державиви-республіки з безкласовим соціальним ладом («Початки громадянства. Генетична соціологія», 1921).[4]
25 серпня 1921 року повідомлялося про розкол у таборі Українських лівих есерів за кордоном та створення двох групи, які включили кожна-одну з партій: на чолі з М. Грушевським у Відні та на чолі з М. Шаповалом — у Празі.
4 вересня 1921 в харківській газеті «Вперед» повідомлялося, ЦК Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) виключив Грушевського з рядів партії, заявивши, що його виїзд до УСРР став зрадою партії, оскільки Грушевський не погодився з рішенням про рееміграцію з ЦК УПСР. [1]
На еміграції Грушевський проводив роботу над великим науковим проектом — багатотомною «Історією української літератури». Перші томи цієї роботи були надруковані в 1923 р., останній, 6-й том, лишився в рукописі і був надрукований тільки у 1995 році

Еміграція

президента УНР, запроваджений Дмитром Дорошенкоm]. Міф прижився в публіцистиці й у

науковій літературі. Тільки у вересні-жовтні 2004 чимало друкованих і електронних ЗМІ знову розтиражували «президентство» Грушевського.
З погляду формального, юридичного, а відтак і наукового, Грушевський не був президентом Української Народної Республіки. Такої посади в УНР не існувало, не передбачала її й ухвалена в останній день функціонування Центральної Ради Конституція. Невідомий жодний акт, учинений Грушевським як президентом УНР.
Водночас кваліфікація Грушевського «президент Ради» була тоді досить поширеною, особливо в газетних публікаціях. Це ймовірно пов'язане з тим, що ще одне значення слова президент — голова (рос. председатель).

із сім'єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському

державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI–XVIII століттях. При цій комісії у зв'язку з 350-річчям друкованої справи в Україні був створений комітет, секретарем якого був призначений В. Барвінок.Через шість років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924–1931 роках очолював історичні установи ВУАН.
14 квітня 1926 політбюро ЦК КП(б)У в постанові «Про Українську академію наук» висловилося за можливість підтримати кандидатуру Грушевського на посаду президента ВУАН. 3 жовтня 1926 відбулося урочисте вшанування Грушевського у зв'язку з 60-літтям від дня народження та 40-літтям наукової діяльності. 12 січня 1929 загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії.

Грушевський-академік

багато працювати. Та все пережите дало знати про себе.
Наприкінці

1934 року Грушевський відпочивав у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів та помер 25 листопада 1934 року.
Вже наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УСРР вмістила повідомлення про смерть. Поховали академіка Грушевського М. С. в столиці України — Києві.

Могила Грушевського
на Байковому цвинтарі

Михайла Грушевського зображено на банкноті номіналом 50 гривень та на

монетах 1996 та 2006 років.

Іменем Грушевського названо вулиці. Зокрема є проспект Грушевського в Кам'янці-Подільському.

Пам'ятник Грушевському
у Києві