Микола Гурович Куліш

в якій сфокусувалася складність розвитку української літератури періоду “Розстріляного відродження”.

український національний світ на всю його глибину. А що Куліш

не був ніколи засліплений своєю безмежною любов'ю до України й української людини і викрив її найтрагічніші суперечності і слабкості, то шлях через його український світ раз у раз виводить нас на вершини, з яких видно людство і вічність”.
Юрій Лавриненко.

громадський діяч, газетяр і редактор, діяч української освіти, педагог. Він

став драматургом, творчість якого відкрила нові напрямки у розвитку світового драматичного мистецтва 20 і 21 столітть.

Херсонської області).
Від дитинства в нього залишилися суперечливі і гіркі

враження та почуття, оскільки мати його неодноразово била за брехню та інші провини.Свої враження від дитинства загалом Микола Куліш лаконічно узагальнив у відомій автобіографії, написаній 1921 року.
Спочатку навчався у церковно-парафіальній школі, де виявився здібним учнем. Чаплинські інтелігенти вирішили допомогти обдарованому хлопцеві і зібрали кошти — близько 100 карбованців — щоб він міг продовжувати освіту.

він і знайомиться з відомим письменником і перекладачем Іваном Дніпровським,

який згодом написав багато спогадів про Куліша. Проте через свою різьку вдачу і здатність групувати навколо себе критично мислячих учнів, він мав погані стосунки з керівництвом. Через це Куліша декілька разів відраховували з училища.Але не зважаючи на це, Кулішеві вдалося 1908 року вступити до Олешківсьої прогімназії. Тут він навчання не закінчив, оскільки заклад закрили у часі, коли до закінчення її Кулішеві залишалося зовсім небагато.

посідає особливе місце, адже тут він починає писати. Перші його

твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з'являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. Інші, недруковані твори поширювалися у списках серед підлітків та молоді і згодом мали значний вплив на них.
В Олешках також з'являються перші драматичні спроби Куліша — колоритні малюнки з колишнього життя. 1913 року він пише першу п'єсу «На рыбной ловле» російською мовою, що згодом лягла в основу комедії «Отак загинув Гуска».

роки, він надіслав документи до Новоросійського університету на філологічний факультет,

де його навіть зарахували на перший курс. Проте ці плани перервав початок Першої світової війни, коли 1914 року його взяли до війська.
В армії несподівано для себе Микола Куліш робить військову кар'єру.
У 1915—1917 роках проводить на передовій фронту. І тут продовжує писати твори. Здебільшого це були вірші й невеличкі драматичні сцени. Деякі його поезії друкувалися у армійській газеті, а одноактні п'єси розігрували солдати.
Перша світова війна погано відбилася на здоров'ї Миколи Куліша: у нього поранення, контузія, посилення критичних настроїв.
Після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету «Червоний Шлях» у Зінов'євську В цей період він складає першу українську абетку — «Первинка», в якій автор використав твори класичної української літератури, а також деякі власні. Організовуючи школи, дбаючи за учнів та вчителів, Микола Куліш багато подорожує південною Україною.

«Гарт». Цікавиться культурним, літературним і мистецьким життям України свого часу.

1926

– очолює ВАПЛІТЕ, редагує його, а також журнали “Літературний ярмарок”, “Пролітфронт”, “Червоний шлях”.

Микола Куліш вважав Леся Курбаса видатним режисером і мислителем. Дружба між Кулішем і Курбасем тривала 8 років — аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру у першій половині 20 століття.

Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п‘єси ставилися у театрі «Березіль» найчастіше. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п'єси «Народний Малахій», «Мина Мизайло», «Маклена Граса», а за його підтримки ставили п'єси «Комуни в степах» і «97». Якби не заборони реперткому, у цьому театрі також було би поставлено комедії «Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», драми «Зона», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната» — це було в намірах театру «Березіль».

років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на

Соловках, в ув'язненні. За 1923 — 1934 роки Микола Куліш створив близько 15 п'єс. Проте тексти першої («На рыбной ловле») і останньої («Такі») творів були вилучені у мисьменника під час арешту, і тому вважаються втарченими.

переважно реалістично-побутового характеру;
Комедія-фарс «Хулій Хурина» (1926) має експресіоністичні риси;
«Зона»

(1926) — гостра сатира на партійних кар'єристів;
Комедія «Отак загинув Гуска» (1927) має елементи символізму;
Творчою вершиною стали п'єси «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929). Тема цих п'єс — облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища;
«Патетична соната» (1929) показує боротьбу трьох сил — комуністичної, білогвардійської і національно-патріотичної у 1917-18. У п'єсі використано засоби тогочасної експериментальної драми у поєднанні з традиційним українським театром (вертеп);
У 1930-х рр. написав п'єси «Маклена Граса» (1933), «Прощай село» (1933), «Поворот Марка» (1934), «Вічний бунт» та ін. Твори гостро критикувала офіційна критика.

терористичної організації і зв'язках з ОУН. Під час судового процесу

по «Справі боротьбистів» у березні 1935 засуджений до 10 років соловецьких таборів. На Соловках утримувався в суворій ізоляції. У листопад 1937 Куліш за постановою був розстріляний (за деякими даними скинутий з баржі у море).

необароккової драми. Генеза його стилю дуже складна. Українська традиція для

Куліша часів його “97” і “Комун в степах” не сягала далі Тобілевича. Але опісля він засвоїв собі традицію українського вертепу і скарби драматичних поем Лесі Українки. Був спрямований на вивчення європейської і світової драми — від найновішої експресіоністичної — до найдавнішої — східної. Суверенний мистець — Куліш не знав “чужої дії” — нічого не копіював чужого. В пролозі директора театру до інтермедії “Хулій Хуліна” Куліш пише, що автор ніяк не міг укластися в рамки античної, Шекспірової чи Мольєрової драми, бо матеріал і дух часу такий великий і своєрідний, що “ніяк його туди не вбгаєш”.