Радянізація Західної України в 1939 – 1941 рр

липня до кінця серпня 1944 р. радянське командування, прагнучи захопити

Західну Україну і Південну Польщу, провело Львівсько-Сандомирську наступальну операцію. Вирішальне значення в межах операції мала битва під Бродами. Внаслідок боїв між військами 1-го Українського Фронту і частинами вермахту, до складу якого входила дивізія СС "Галичина", нацистська Німеччина зазнала поразки. Західноукраїнські землі опинилися під владою Радянського Союзу.

війни територія УРСР зазнала істотних змін. У червні 1945 р.

СРСР і Чехословаччина уклали договір. До складу УРСР увійшла Закарпатська Україна. У серпні 1945 р. Радянський Союз уклав договір з Польщею. Польща отримала Лемківщину, Холмщину, Посяння та Підляшшя з населенням 800 тис. українців.
У повоєнний період сталінський режим проводив політику насильницької "радянізації" новоприєднаних українських територій. З приходом ЧА на Волинь і в Галичину там знову виникли органи партійної і радянської влади СРСР, місцева влада організувала обкоми КП(б)У, облвиконкоми та районні органи влади. Західноукраїнські міста почали швидко радянізовуватися за рахунок російського населення. У перше повоєнне десятиліття до західноукраїнських областей, за підрахунками історика А. Маріанського, переселилося 1 млн росіян і східних українців. Ці люди прибували як спеціалісти народного господарства і як представники адмі­ністративного апарату імперії.

життя за стандартами тоталітарного суспільства. Утворювались комсомольські та піонерські організації,

створювалась агентурна мережа інформаторів. Групою інформаторів керували резиденти. У Західній Україні спецслужби організували свою резидентуру виключно зі службовців-наддніпрянців, які займали легальні пости в державних установах.

знищення Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка відігравала важливу роль в

суспільно-політичному житті. Після смерті митрополита А. Шептицького (листопад 1944 р.) з ініціативи органів держбезпеки почалася ліквідація уніатства. Розгорнулась пропагандистська робота щодо дискредитації УГКЦ як "ворога народу", "знаряддя українського буржуазного націоналізму".

українського населення на Сибір, північ Росії та в Середню Азію.

Посилилась боротьба влади проти УПА і підпілля ОУН. 7 січня 1945 р. вийшло розпорядження НКВС СРСР за підписом Л. Берії "усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна і направити до Чорногорського спецтабору" (Красноярський край). За офіційними даними у 1944–1953 рр. заарештували майже 104 тис. осіб, яких запідозрили у зв’язках з ОУН-УПА. З 1947 р. ОУН і командування УПА переходять до тактики партизанської війни – боротьби невеликими групами, широкої підпільної роботи, саботажу і антирадянської пропаганди.

Фото з архівної кримінальної справи на арештованого єпископа УГКЦ Миколая Чарнецького. Архів СБУ

такого переселення з прикордонних українських областей до Польщі виїхало понад

800 тис. осіб, а з території Польщі до України – близько 500 тис. осіб.

активізувалась із призначенням Л. Кагановича у 1947 р. на посаду

першого секретаря ЦК КП(б)У. На Західній Україні проводилась насильницька колективізація. Відбувся форсований перехід до державної директивної економіки, основу якого складала ліквідація приватної та встановлення державної власності на засоби виробництва. Колгоспи розглядали як дієвий засіб радянізації краю. Внаслідок дій сталінського керівництва у 1946–1947 рр. у південних та східних регіонах УРСР виник третій Голодомор. За неповними даними у 1946–1947 pp. у 16 східних областях від голоду померло майже 800 тис. людей. Водночас у період голоду з СРСР було вивезено 1,7 млн пудів хліба як безкоштовну допомогу країнам "народної демократії" — Польщі, Чехословаччині, Болгарії та ін.

Митрополит Йосип Сліпий у момент арешту. Фото: архів СБУ

науковців та інтелігенції. Станом на 1 січня 1953 р. кількість

українців-в'язнів у таборах ГУЛАГу збільшилася в 2,4 рази, а кількість оунівців досягла 175 тис. осіб.

Карикатура намальована мешканцем села Миньківці Василем Олійником у 1946 році

режиму наприкінці 40-х – поч. 50-х рр. сприяло культурно-ідеологічній ізоляції

країни, нейтралізації активної частини населення. В УРСР і, зокрема, на західноукраїнських землях, була встановлена однопартійна політична система з монополією комуністичної партії на державну владу.

Розподіл поміщицької землі серед селян Західної України

радянське командування, прагнучи захопити Західну Україну і Південну Польщу, провело

Львівсько-Сандомирську наступальну операцію. Вирішальне значення в межах операції мала битва під Бродами. Внаслідок боїв між військами 1-го Українського Фронту і частинами вермахту, до складу якого входила дивізія СС "Галичина", нацистська Німеччина зазнала поразки. Західноукраїнські землі опинилися під владою Радянського Союзу.

Передвиборчий агітаційний плакат

до прийнятих постанов уряду України «Про заходи по відбудові та

розвитку республіканської і місцевої промисловості м. Львова» (від 10 січня 1945 р.) та «Про заходи по відбудові та дальшому розвитку господарства у Львівській, Станіславській, Дрогобицькій, Тернопільській, Ровенській, Волинській і Чернівецькій областях УРСР на 1945 рік» (від 7 травня 1945 p.). Крім того, у грудні 1944 р. при Раднаркомі УРСР було утворено Раду допомоги західним областям у відбудові та відродженні народного господарства краю. На подолання наслідків війни керівництво республіки спрямувало у Західну Україну значні кошти (тільки в 1944 р. в економіку регіону асигновано 10 млрд крб) і матеріальні ресурси. За період 1946—1948 pp. на підприємства Львова прибуло 13,8 тис. робітників і майже 2 тис. працівників інженерно-технічних спеціальностей з усіх куточків СРСР.