Тарас Григорович Шевченко (1814 - 1861)

ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
Його батьки,

що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В.

Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту.

Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”.

у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка

віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету.

піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт.

Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.

1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву.

робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є.

Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835).

Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів.

гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.

К.Брюллов
В.Жуковський

навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених

учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка.

А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).

М. Лунін
А. Лагода

1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна”

і “Нудно мені, тяжко — що маю робити”.
Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка — “Кобзар”.

раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як “мужицький

поет” і поет-патріот.

арешту) і пов'язаний з двома його подорожами на Україну. За

назвою збірки автографів “Три літа” (яка включає поезії 1843 — 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту).

освіченими поміщиками.
Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми

місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо).

Т.Г.Шевченко. Собор святого Олександра в Києві

поему “Тризна” (1844р. опублікована в журналі “Маяк” під назвою “Бесталанный”)

і вірш “Розрита могила”.

Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему “Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.

кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. В Орську він

порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зошитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.

до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня

1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Кос-арал.

й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до

Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р.

присвятивши себе мистецтву офорта (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому

звання академіка гравірування).
У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше).

і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш

— “Чи не покинуть нам, небого”.
Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.