ТАРАС ШЕВЧЕНКО

СТАНУ НЕЗАХИЩЕНОЇ ДИТЯЧОЇ ДУШІ У ВЕЛИКОМУ І СКЛАДНОМУ СВІТІ

с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у

родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. Батько Тарасів був не тільки добрим хліборобом, він ще й стельмахував та чумакував, до того ж умів читати й писати. Досить пророчим виявився батьків заповіт: «Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені... нічого не значитиме...». Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка. Пізніше Т. Шевченко дуже часто називав своєю батьківщиною саме Кирилівку, говорив, що тут він і народився. У 1882 р. батько віддав сина в науку до дяка, а наступного року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині почалися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Тарас жив у кирилівського дяка — п’яниці Петра Богорського. У

1829 р. Тарас став служником-козачком у пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 р. пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяєва (здібності до малярства виявилися у Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз діставалося, але він терпів задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури. Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської та української культури (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Гребінкою).

сіяло,
Чи так мені чого було.
Мені так любо-любо стало
Неначе в Бога

…
Уже покликали до паю
А я собі у бур’яні
Молюся Богу… І не знаю,
Чого маленькому мені,
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?...

ПОВЕРНУВШИСЬ ДО КИРИЛІВКИ, ТАРАС СТАЄ ПАСТУХОМ ОТАРИ ОВЕЦЬ СІЛЬСЬКОЇ ГРОМАДИ, АЛЕ ПОГАНИЙ БУВ З НЬОГО ЧАБАН…

згаданих митців; став вільним слухачем Академії мистецтв, а згодом однимі

з найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюлова. Юнак поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії, слухав лекції з анатомії, фізіології, зоології, часто бував у театрах і музеях. У 1840 р. Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар». А восени був удостоєний срібної медалі другого ступеня Академії за картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». У 1843–1845 рр. поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини (тепер Дніпропетровська область). Під час мандрів поет гостював у ліберально настроєних панів. Але найбільше його вразили побачені картини злиденного життя кріпаків, їхнє безправне становище. Побував Тарас і на місці розташування славної Запорізької Січі. У рідному селі Шевченко побачився з братами й сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також свою хату.

викупляють
його
з кріпацтва.

присвятивши себе мистецтву офорта (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому

звання академіка гравірування).
У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше).

Академії, видав на власні кошти «Живописну Країну» — серію картин,

де відображено історичне минуле України, її побут і природу. Мріяв Т. Шевченко оселитися десь над Дніпром. Жити серед рідного народу. Та не пощастило йому цю мрію здійснити. Постійні переслідування, в’язниці, заслання підірвали здоров’я поета. Ще 9 березня 1861 року друзі й знайомі поздоровляли Тараса Шевченка із 47-річчям з дня народження, а 10 березня вранці перестало битися палке серце великого поета.

місяці домовину з його тілом було перевезено в Україну і

за поетовим заповітом поховано на високій горі над Дніпром поблизу Канева. Цю гору народ назвав Тарасовою. Народ свято шанує пам’ять свого великого поета. З 1918 р. щорічно відзначається День народження Т. Шевченка. По всій Україні встановлені пам’ятники поетові, відкриті музеї, його могилу оголошено заповідником, ім’я поета присвоєно навчальним закладам, науковим установам, театрам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам тощо. Починаючи з 1964 р., щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. Масовими тиражами друкуються його твори, перекладаються багатьма мовами. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї поета відзначалися майже в усіх державах світу.