Тема 2. Сутність та методологія дослідження кризових явищ в діяльності

суб’єктів господарювання
Економічна сутність кризи розвитку суб’єкта господарювання.

Типологія кризових ситуацій.

протиріч на підприємстві, які загрожують його життєстійкості в навколишньому середовищі.

Кожна наступна фаза ЖЦП стає можливою тільки в результаті подолання

кризових явищ.

розвитку підприємства».

Він складається з таких основних стадій:
стадія підйому,

яка характеризується зростанням кількісних та покращенням якісних ознак функціонування підприємства;
стадія гальмування розвитку, для якої характерні відносна стабільність кількісних та якісних показників функціонування;
стадія кризи, проявом якої є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування підприємства. Це призводить до порушення стану рівноваги, яке підприємство вже не в змозі самостійно відновити;
стадія пожвавлення, проявом якої є уповільнення падіння та поступове зростання показників діяльності підприємства, що розглядається як перший крок переборення кризових явищ та виходу з кризового стану.

в цілому;
— зменшення купівельної спроможності населення;
— значний рівень інфляції;
— нестабільність

господарського та податкового законодавства;
— нестабільність фінансового та валютного ринків;
— посилення конкуренції в галузі;
— криза окремої галузі;
— сезонні коливання;
— посилення монополізму на ринку;
— дискримінація підприємства органами влади та управління;
— політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств — постачальників сировини (споживачів продукції);
— конфлікти між засновниками (власниками).

в організаційній структурі;
— низький рівень кваліфікації персоналу;
— недоліки у виробничій

сфері;
— прорахунки в галузі постачання;
— низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;
— прорахунки в інвестиційній політиці;
— брак інновацій та раціоналізаторства;
— дефіцит у фінансуванні;
— брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

від місця виникнення кризових факторів:
• внутрішні (ендогенні) – виникнення та

інтенсивність прояву яких залежить від діяльності підприємства, провокується певними рішеннями, подіями або внутрішнім станом системи;
• зовнішні (екзогенні) – виникнення та інтенсивність прояву яких залежить від діяльності підприємства, обумовлюється станом зовнішнього оточення.
2. Залежно від наслідків виявлення окремих факторів:
• загальні кризові фактори, дія яких призводить до погіршення загальних умов ведення підприємницької діяльності;
• специфічні кризові фактори, дія яких погіршує перспективи підприємств окремого профілю діяльності;
• індивідуальні кризові фактори. дія яких призводить до банкрутства конкретного підприємства.
3. Залежно від ступеню впливу в межах кожної групи:
• основні;
• другорядні.
4. Залежно від ступеня взаємообумовленості:
• незалежні;
• похідні.
5. Залежно від часу дії:
• постійні;
• тимчасові.
6. Залежно від підходу до визначення:
• потенційні;
• фактичні.

органом управління підприємством. Це обумовлює потребу в розвитку самостійної галузі

наукових знань – антикризового управління.

Антикризове управління –
це спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства.

Метою та головним завданням антикризового управління є передбачення, своєчасне розпізнавання та успішне вирішення всіх проблем, пов’язаних з об’єктивним циклічним розвитком економіки та суб’єктивними факторами на макро та мікрорівнях.

кризові явища можна передбачати, прискорювати та пом’якшувати;
до кризових явищ

можливо та необхідно готуватися;
управління в умовах кризи потребує особливих підходів, спеціальних знань, досвіду та мистецтва;
кризові процеси можуть бути до певної міри керованими;
управління кризовими процесами здатні прискорювати їх та мінімізувати наслідки.


Об’єкт антикризового управління – виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, її усунення та запобігання.

та недопущенні подальшого поглиблення кризи, але й у відновленні здатності

підприємства як мікроекономічної системи до самоорганізації.

Головним в організації процесу антикризового управління є дотримання наступних принципів:
1) цілеспрямованості;
2) послідовності розв’язання проблем;
3) своєчасності прийняття управлінських рішень;
4) гнучкості, маневреності;
5) оцінки позитивних та негативних наслідків рішень