Тема: ”Філософія доби Античності ”

та її близькість до людини


Талановитість стародавніх греків

класика (V-VI cт.до н.е.)
3 етап - пізня класика

До неї

входять періоди:

-елліністична філософія(IV-I ст. до н.е.)
-олександрійська філософія(I ст. до н.е.-V-VIст.)
-римська філософія(I-VI cт. до н.е.)

з
появи натурфілософських ідей
та шкіл у стародавній Греції

першою
проблемою - пошук
вихідного початку
буття (“архе”)

Стародавньої Греції

був ФАЛЕС із Мілета

“Йдучи подумки за цим єдиним початком буття крок за кроком,ми можемо непросто сприймати дійсність, а й розуміти її, інтелектуально моделювати”

невизначене та безмежне.

(588-525рр.до н.е.)
стверджував:
“Повітря – є першопочатком усього”

(570-500рр.до н.е.)
Він зафіксував загальний закон розвитку мислення: воно рухається від наочного, якісного - до абстрактного, кількісного.

не якісні, а кількісні. Все можна виміряти числом.
Зафіксував загальний

закон розвитку мислення: воно рухається від наочного, якісного до абстрактно-кількісного.
Вирахував числове співвідношення музичних тонів (поклав в основу співвідношення планет Сонячної системи).
Ввів у обіг поняття “космос"- впорядкований Всесвіт,
“гармонія”- єдність протилежного.

Піфагор

тече.
Він є
засновником
діалектичного мислення.

Будова світу
(за Гераклітом Ефейським)

ВОГОНЬ

ЗЕМЛЯ

ПОВІТРЯ

ВОДА

П
О
В
І
Т
Р
Я

В
О
ДА

Закон руху- логос

РУХ

слід розуміти як потік, що весь час тече;
У течії

перебувають 4 стихії: вогонь, повітря, вода і земля. Вони переходять одна в одну не фактично, а мірами;
Світовий коловорот здійснюється через виміряний рух від протилежного до протилежного;
Енергію усьому рухові надає вогонь;
Світовий рух підпорядкований “логосу”- єдиному світовому закону

Геракліт

життєдіяльності.


2 період: Висока класика

напрямку людини і реалій її життя.
Почали вчити риторики, мистецтву

аргументації та доведенню виправданості власної позиції за будь-яких реальних обставин. Їх більше цікавило це, а не істина, тому вони практикували свідоме перекручення думки

речей”
вважається яскравим виявленням принципу “все є відносним” у позиції

софістів.

який вважав, що людина повинна грунтувати свою поведінку на знаннях. Справжні знання, за Сократом, слід шукати в собі(“Пізнай себе!”) проголосив: “Я знаю лише те, що я нічого не знаю,але інші не знають навіть і того.”

уявлення нашої душі не можуть бути підставою для виправданого життєвого

вибору та поведінки людини;
Справжні знання слід шукати в собі (“Пізнай самого себе”), бо безсмертна душа людини, пройшовши повне коло космічних перевтілень потенційно знає усе;
Вів “сократичні бесіди” – ситуація суперечності із самим собою (“Я знаю, що я нічого не знаю, але інші і того не знають”)

Сократ:

стиль раціонально -логічний.

незмінні суттєві основи буття, усього сущого;
Речі течуть і змінюються, але

світ не зникає, тому в речах є змінне і незмінне;
В основі речей – ідеальні незмінні сутності, вони не підлягають чуттєвому плину (їх осягаємо розумом);ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення:
ідеї існують як вихідні взірці для Бога – деміурга – творця та оздоблювача світу;він керується ідеями-взірцями;
у пізнанні дійсності людина повинна поступово сходити від часткових ідей, до більш загальних, поки не підніметься до “ідеї усіх ідей” – це ідея Блага, повного, досконалого, завершеного буття. Вона складається з ідей Добра, Істини і Краси.

Платон (V-VI ст. до н.е.) (учень Сократа)

конкретних речей зумовлене дією чотирьох причин: матеріальної, формальної, дійової і

фінальної.
Створив науку про закони та форми правильного мислення – логіку. В основі логіки- вчення про 3 форми та 3 закони мислення.
Розробив етику, політію (вчення про форми і різновиди держави), поетику (дослідження мистецтва та причини його впливів на людину), вчення про душу (структура психічних процесів та явищ).

Арістотель (IV ст. до н.е. )

античного полісу.
Причини: О. Македонський завоював більшість грецьких полісів та приєднав

до них колосальні території за межами Греції; створив імперію → відбулося взаємопроникнення елементів класичної грецької та східно-деспотичної типів цивілізації. Їх синтез отримав назву еллінізму.

3 період: Пізня класика

захистити людину від можливих страхів життя, для цього доводив невмирущість

матерії, а значить – безсмертя людини; відсутність фатууму та необхідності у космосі, можливість різних пояснень тих самих явищ через відсутність тісного зв’язку думки з факторами та відчуттями.
“Смерті не існує, тому що, коли ми є, то вона ще не прийшла, а коли вона прийшла – немає нас.”

Епікурейство: (з IVст. до н.е.)

заснував Епікурейство.
Він ставив собі завдання захистити людину від можливих

страхів життя,уміння запобігати стражданням (давньогрецькою мовою-досягнення стану “атараксії”)

на те, що всі філософи запевняли в істинності своїх теорій,

але висунули різні ідеї.
В основі суджень-три знамениті питання:
1.Якими є усі речі? - Не більше такими, ніж будь-якими іншими.
2.Що можна сказати про такі речі? - Краще утримуватись від суджень.
3.Що робити людині, яка перебуває у стосунках із такими речами? – Зберігати самовладання.

Скептицизм:

Аврелій.
Вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання),

що несе всьому закон і долю. Тому людині не варто впадати у відчай, адже змінити долю неможливо.

Стоїцизм:

благу;
Першим продуктом єдиного постає світовий Розум (Дух), він виливається у

світову Душу – душа оживляє усе суще.

Неоплатонізм:

СЕНЕКА”
(4р.до н.е.-65р.)
Він вважав “Того,хто бажає,доля приваблює,того, хто не

бажає, штовхає”

вперше окреслила основні напрями
філософської проблематики,
визначивши на віки
засади

людського розуміння
світу.