Франція

межує з Бельгією, Люксембургом і Німеччиною. На сході проходять кордони

з Німеччиною і Швейцарією, на південному сході - з Монако і Італією, на південному заході Франція межує з Іспанією і Андоррою.
Протяжність морських берегів країни становить 3120 км. Франція омиваються із заходу Північним морем, з півдня - Середземним морем, а також водами проток Па-де-Кале, Ла-Манш і Біскайською затокою.
На території держави представлені три різних типи рельєфу - високі гори, стародавні плато і рівнини. Західний і північний райони країни рівнинні, в центрі і на сході Франції знаходяться середньовисотні гори Центрального Французького масиву, Вогезов і Юри. На південному заході простяглися високі Піренеї. На південному сході країни розташовані Альпи, які є найвищими горами Західної Європи. Найвища точка країни - г. Монблан (4807 м).
Загальна площа Франції, включаючи її острівну частину, становить 643,4 тис. Кв. км. Загальна площа материкової частини (метрополії) - 547 тисяч кв.м.. км

департамент, розділений на 20 округів.

419 людини і в кінці року становитиме 67 352 261

людини. Природний приріст населення буде позитивним і складе 236 573 особи. За весь рік народиться приблизно 823 649 дітей і помре 587 076 чоловік. Якщо рівень зовнішньої міграції залишиться на рівні минулого року, то в слідстві міграційних причин чисельність населення зміниться на 97 846 осіб. Тобто, сумарна кількість людей, що в'їжджають в країну з метою довгострокового перебування (іммігрантів) буде більше кількості людей, які покидають країну (емігрантів).
-Народжуваність: в середньому 2 257 дітей в день (94.02 за годину)
-Смертність: в середньому 1 608 чоловік в день (67.02 за годину)
-Міграційний приріст населення: в середньому 268 чоловік в день (11.17 за годину)

перехідний на сході в помірно-континентальний, а на південному узбережжі в

субтропічний. Всього можна виділити три типи клімату: океанічний (на заході), середземноморський (на півдні), континентальний (в центрі і на сході). Літо досить спекотне та сухе - середня температура в липні досягає + 23-25 ​​градусів, в той час як для зимових місяців характерні дощі при температурі повітря + 7-8 ° С.
Основна частка опадів припадає на період з січня по квітень, а їх загальна кількість коливається в межах 600-1000 мм. На західних схилах гір цей показник може досягати позначки в більш ніж 2000 мм.

відносяться до басейну Атлантичного океану, і в більшості своїй беруть

початок в Центральному масиві, Альпах і Піренеях. Найбільші водні артерії країни:
Сена (775 км) - рівнинна річка, яка утворює широко розгалужену систему з великими правими притоками Марной і Уазой, і лівою притокою йонної. Сена дренирует Паризький басейн і впадає в Атлантичний океан у Гавра. Вона відрізняється рівномірним розподілом стоку протягом року, що сприяє судноплавству, і сполучена каналами з іншими річками.
Гаронна (650 км) бере свій початок в іспанських Піренеях, протікає через Тулузу і Бордо, при впадінні в океан утворює великий естуарій - Жиронду. Основні притоки: Тарн, Ло і Дордонь.
Рона (812 км) - сама повноводна ріка Франції, починається в Швейцарських Альпах з Ронського льодовика, протікає через Женевське озеро. Близько Ліона в неї впадає річка Сона. Інші великі притоки - Дюранс і Ізер. Рона відрізняється швидким турбулентним плином і володіє великий гідроенергетичний потенціал. На цій річці споруджено ряд гідроелектростанцій.
Луара (1020 км) - найдовша річка Франції, починається в Центральному масиві. Приймає безліч приток, основні з яких - Альє, Шер, Ендр і Вьенна. Луара бере початок в Центральному Французькому масиві, перетинає південну частину Паризького басейну і впадає в Атлантичний океан у Нанта. Рівень води в цій річці сильно коливається, тому часто бувають повені.
Система каналів сполучає між собою основні річки країни, включаючи Рейн, по якій частково проходить східний кордон країни і яка є одним з найважливіших внутрішніх шляхів сполучення в Європі. Річки і канали мають велике значення для економіки Франції.

і західних районах країни ростуть ліщина (ліщина), береза, дуб, ялина

і коркове дерево. На середземноморському узбережжі - пальми і цитрусові. Серед представників фауни велика кількість оленів і лисиць. Козулі мешкають в альпійських регіонах, у віддалених лісах зберігся дикий кабан. Тут також мешкає велика кількість різних видів птахів, в тому числі перелітних. Рептилії зустрічаються рідко, а серед змій тільки одна отруйна - звичайна гадюка. У прибережних морських водах мешкає багато видів риби: оселедець, тріска, тунець, сардина, скумбрія, камбала і сріблястий хек.

іноземців); Париж - самий туристичне місто; Ейфелева вежа - найбільш

відвідувана і популярна в світі пам'ятка, а це означає, що Франція - безперечна чемпіонка світового туризму.
Однак дохід від міжнародного туризму набагато вище в США (81,7 мільярда дол.), Ніж у Франції (42,3 мільярда дол.), Що пояснюється більш коротким перебуванням туристів у Франції: приїжджають до Європи прагнуть відвідати і сусідні, не менш привабливі країни. До того ж французький турист більше сімейний, ніж діловий, що також пояснює менші витрати туристів у Франції.
У 2010 році Францію відвідало близько 76,8 мільйона осіб - абсолютний рекорд. Зовнішній баланс французького туризму позитивний: у 2000 році дохід від туризму склав 32,78 мільярда євро, тоді як французькі туристи, які подорожували за кордон, витратили тільки 17,53 мільярда євро.
Те, що без сумніву приваблює приїжджають до Франції - це велика різноманітність пейзажів, довгі лінії океанічного і морського узбережжя, помірний клімат, безліч різних пам'ятників, а також престиж французької культури, кухні і способу життя.

в тому числі високошвидкісні поїзди, пов'язують столицю з усіма великими

містами країни, а також з сусідніми країнами Європи. Швидкість руху цих поїздів - 320 км /год. Залізнична мережа Франції складає 29370 кілометрів, і є найдовшою залізничною мережею серед країн Західної Європи. Залізничне сполучення існує з усіма сусідніми країнами, крім Андорри.
Метро у Франції є в Парижі, Ліоні, Марселі, Ліллі, Тулузі, Ренні. У Руані - частково підземний швидкісний трамвай. Крім системи метро, ​​в Парижі існує мережа пов'язана одночасно з системою метро і мережею приміських поїздів.

першу чергу в Німі, так і романського стилю, що отримав

найбільше поширення в XI столітті. Характерними представниками останнього є, наприклад, собори в Базиліка святого Сатурнина в Тулузі, найбільша романська церква в Європі, і церква Нотр-Дам-ля-Гранд в Пуатьє. Однак середньовічна французька архітектура в першу чергу відома своїми готичними спорудами . Готичний стиль виник у Франції в середині XII століття, першим готичним собором стала базиліка Сен-Дені (1137-1144). Найбільш значними творами готичного стилю у Франції вважаються собори Шартра, Ам'єна і Реймса, але взагалі у Франції залишилася величезна кількість пам'ятників готичного стилю, від каплиць до величезних соборів. У XV столітті настав період так званої «полум'яної готики», від якої до нас дійшли лише окремі зразки, як вежа Сен-Жак в Парижі або один з порталів Руанского собору. У XVI столітті, починаючи з правління Франциска I, у французькій архітектурі настає епоха Відродження, добре представлена ​​замками в долині Луари - Шамбор, Шенонсо, Шеверні, Блуа, Азе-ле-Рідо і інші, - а також палацом Фонтенбло.

ансамблів, таких як Версаль і Люксембурзький сад, і величезних купольних

будівель, як Валь-де-Грас або Будинок Інвалідів. На зміну бароко в XVIII столітті приходить класицизм. До цієї епохи відносяться перші зразки міського планування, з прямими вулицями і перспективами, організацією міського простору, як, наприклад, Єлисейські поля в Парижі. До зразків власне архітектури класицизму відносяться багато паризьких пам'ятники, наприклад, Пантеон (колишня церква Сен-Женев'єв) або Церква Мадлен. Класицизм поступово переходить в ампір, стиль першої третини XIX століття, еталоном якого у Франції є арка на площі Каррузель. У 1850-1860-і роки була проведена повна перепланування Парижа, в результаті якої він прийняв сучасний вид, з бульварами, площами і прямими вулицями. У 1887-1889 роках було зведено Ейфелеву вежу, яка, хоч і зустріла істотне неприйняття сучасників, в даний час вважається одним із символів Парижа. У XX столітті в усьому світі поширюється модернізм, в архітектурі якого Франція вже не грала лідируючої ролі, однак у Франції, проте, були створені прекрасні зразки стилю, як, наприклад, церква в Роншане, побудована Ле Корбюзьє, або побудований за спеціально розробленим планом діловий квартал Парижа Дефанс з Великою Аркою.

епоху Відродження театральні вистави в містах жорстко контролювалися гільдіями; так,

гільдія «Les Confrères de la Passion» мала монополію на уявлення містерій в Парижі, а в кінці XVI століття - взагалі на все театральні вистави. Гільдія знімала приміщення для театру. Крім публічних театрів, уявлення давали в приватних будинках. Жінки могли брати участь в уявленнях, але всі актори були відлучені від церкви. У XVII столітті театральні вистави остаточно розділилися на комедії і трагедії, була також популярна італійська комедія дель арте. З'явилися постійні театри; в 1689 році два з них були об'єднані за указом Людовика XIV, утворивши Комеді Франсез. В даний час це єдиний французький репертуарний театр, який фінансується урядом. У провінції поширилися мандрівні трупи акторів. В кінці XVII століття у французькому театрі повністю домінував класицизм, з концепцією єдності місця, часу і дії. Ця концепція перестала бути домінуючою лише в XIX столітті, у міру появи романтизму, а потім реалізму і декадентських течій. Найвідомішою французької драматичною актрисою XIX століття вважається Сара Бернар. У XX столітті французький театр був схильний до авангардних течій, пізніше зазнала сильного впливу Брехта. У 1964 році Аріана Мнушкіної і Філіп Леотар створили «Театр дю солей», покликаний усунути різницю між акторами, драматургом і глядачами.

в кінці XIX століття, сучасний вигляд французького кінематографа сформувався вже

після Другої світової війни, після осмислення спадщини війни і німецької окупації. Після ряду антинацистських стрічок відбулося важливе звернення французького кінематографа до гуманізму. Після війни отримали світову популярність найкращі екранізації французької класики: «Пармська обитель», «Червоне і чорне», «Тереза ​​Ракен». Ще в кінці 1950-х дуже важливу роль у розвитку французького кіно зіграв новаторський фільм А. Рене «Хіросіма, любов моя». В кінці 1940-х - початку 1950-х років отримують популярність блискучі актори: Жерар Філіп, Бурвіль, Жан Маре, Марі Казарес, Луї де Фюнес, Серж Реджани і інші.
На піку «нової хвилі» французького кіно за короткий термін приходять більш 150 нових режисерів, серед яких провідні місця посіли Жан-Люк Годар, Франсуа Трюффо, Клод Лелуш, Клод Шаброль, Луї Маль. Потім з'явилися досі відомі фільми-мюзикли режисера Жака Демі - «Шербурзькі парасольки» і «Дівчата з Рошфора». В результаті Франція стала одним з центрів світового кіно, котрі приваблюють кращих кінематографістів з усього світу.

комплексів Парижа. Унікальне місце, самий пафосний притулок для відставних солдатів,

створений за наказом Людовика XIV. Королю набридли жебраки і злодії з числа колись бравих солдатів Його Величності. Воєн було досить, а проблему відставних військових і інвалідів ніхто не вирішував.
Як і більшість "проектів" Людовика, Будинок інвалідів вийшов незвичайним. Примхливий король навіть архітектора змінив, незадоволений декором собору.
Перших мешканців будинку інвалідів прийняв вже через 4 роки, хоча остаточно будівництво було закінчено тільки через 30 років.
Найдивовижніше, що тут до сих пір живуть ветерани та інваліди Другої світової війни. Правда не 4000, як колись, а всього лише близько сотні.

Музей розташований в центрі Парижа, на правому березі Сени, на

вулиці Ріволі, в 1-му окрузі столиці.
Будівля музею - старовинний королівський палац. Кінна статуя Людовіка XIV позначає точку початку так званої історичної осі Парижа.
Лувр - один з найстаріших музеїв з багатою історією колекціонування художніх і історичних реліквій Франції, починаючи з часів династії Капетингів і до наших днів.
У Луврі збиралося все, цей музей можна назвати універсальним. Його колекції покривають величезні географічні і часові простори: від західної Європи до Ірану через Грецію, Єгипет і Близький Схід; з античності до 1848 року. Європейське мистецтво новітнього періоду часу - з 1848 року і до наших днів - представлено в Музеї Орсе та Центрі Жоржа Помпіду, а азіатське виставляється в музеї Guimet. Мистецтво Африки, Америки і Океанії експонується в музеї набережній Бранлі

Лувр

гілки - регіональну народну і вишукану аристократичну.
До регіональної кухні відносяться

страви, які протягом століть готували жителі різних історичних областей країни. Аристократична французька кухня сформувалася при дворі Бурбонів, коли Париж став законодавцем світової моди. Її неповторні страви відрізнялися різноманітністю і вишуканістю.
Традиційна французька трапеза може починатися з закусок (гарячих або холодних закусок, якщо мова йде про ланчі), за якими слід суп, потім основне блюдо, салат і сир. Завершенням трапези служить десерт або фрукти. Основний десерт - сир, якого більше 200 сортів. Саме у Франції сформувалося таке блюдо як суп з прозорим бульйоном. Особливою гордістю французів є вина. Королі французьких вин - бордо і бургундське. Також всесвітньою популярністю користується коньяк.