Культура не славянских народов

посуха, що перетворила степову зону Азії на пустелю, примусила кочівників

просуватися на захід в пошуках нових пасовищ .
До середини IX ст. печеніги жили у заволзьких степах і були частиною племінного об'єднання тюрок-огузів . Згодом під тиском гузів печеніги були вимушені перетнути Волгу й заглибитися в східноєвропейські степи.
Перші згадки руських літописів про печенігів датуються до 915 р.: "Придоша печенези первое на Рускую землю и створиша мир с Игорем, идоше к Дунаю”

Печеніги

і срібла, багато прикрашеної зброї, срібної поясної гарнітури. «Ці печеніги

володіють чередами; у яких багато коней і баранів, і навіть багато золотий і срібної посуду, багато зброї. Вони мають срібні пояса». Деякі з названих виробів, зокрема золоту і срібний посуд, печеніги, мабуть, купували в Херсонесі або ж самої Візантії.
Звертають увагу і багаті прикраси кінської збруї і вузди. Це срібні бляшки, прикріплені на ремені за допомогою штифтів з шайбами.
На стику налобних ременів перебувалирешми – великілистовидниебляхи-бубенци. До складу конструкції вуздечки входиликрестовидние розподільники. Усі бляшки обладнані декоративними елементами як хвиль, розеток, кілець, рельєфних джгутів, плетінки, чотирьох- івосьмилепесткових суцвіть.

шарах XX ст. Новгорода, а поясні наконечники, виявлені в похованнях

на Півдні України. Технологічні особливості прикрас, які з поховань печенежской знаті, свідчать, по-перше, про місцеве, причорноморське, їх виробництві, а по-друге, про досить рівні професіоналізму майстрів. Коли на першому етапі (друга половина X – початок ХІ ст.) переважають традиції Сходу, то, на другому (XI – початок XII в.) помітнішою стає вплив Візантії. Що ж до речей давньоруського походження, то в цілому успадковували орнаментальні мотиви причорноморських прикрас другої половини X – у першій половині ХІ.
Однією з яскравих свідчень цьому є можливе зображення верблюда на фресці київського Софійського собору. Безсумнівно, цей спосіб запозичено з печенежского побуту.

в курганах поблизу сіл Траповка і Мирне Одеської,Булгаково Миколаївській, Благовка

Луганської, Новокамянка, Каланчак, Первоконстантиновка, Максима Горького, Михайлівка Херсонської областей.
Датируются поховання X–XI ст. Іноді як могильної ями печеніги використовували катакомби скіфських курганів. Поховання завжди орієнтовані головою на захід, поруч зліва – кінь або його опудало. Обох супроводжують зброю (шаблі, луки, стріли), зброя (уздечние набори, вудила,стремена).
Іноді над похованнями знатних воїнів чи вождів печеніги ставили кам'яні статуї.
Єдність і стійкість похоронного обряду печенігів свідчить, певне, про відносну етнокультурну єдність по всій степовій території Дону до Дунаю. На думку ряду дослідників, на культурному і етнічному образі печенігів помітно позначилась іх взаємодія з пізніми сарматами і аланами, хоча переконливих археологічних доказів цьому поки що не виявлено.

Обряд поховання

території з сусідами також досить чітко простежується. Так, в межиріччі

Стира, Серета, Дністра, Прута, де панівними являлися безкурганний поховальний обряд (зафіксовано близько 70 ґрунтових могильників), також відомі підкурганні поховання на півтора десятках некрополів – вірогідно переселенців із більш північних територій, для яких кургани були характерною рисою цієї сумної обрядовості.

«Червоний жовтень». X—XI вв..

Х ст. в с. Чома Берегівського району

с. Червеньово Мукачівського району

р.

зі слов'янських племен Середнього Подніпров'я, а варяги — із племен

Новгородської землі в 9 в. Нестор розповідає, як степовики-хазары підійшли до землі полян і зажадали від них данини. Хазари кочували на родючих землях передгір'їв Північного Кавказу і, що не менш важливо, знайомі були з побутом древніх міст. Як і всякі кочівники, вони швидко знаходили вигоду в політичній боротьбі, що, як завжди, вели на Кавказі великі держави.

Хазари

дуже скупо і плутано описує похоронне спорудження та обряд похорону

хазарського кагана. Деякі відзначені їм риси дозволяють, однак, зробити висновок про подібність поховання кагана з похованнями Аларіха і Аттіли. З першим із них, зближує пристрій могили під водою, а також вбивство учасників похорону, що мало місце і час поховання Аттіли і навряд чи переслідувало ту мету, яку вказують і Йордан і Ібн Фадлан; учасників похоронної церемонії вбивали для супроводу їх пана в загробне життя, а не для того, щоб приховати місце поховання, у хазар називалося складним архітектурним спорудженням, що підносяться над водою, якщо могила влаштовувалася дійсно під водою.

Обряд поховання

(високе синє небо) і Умайя (його дружина-земля). Так само вони

поклонялися тваринам, особливо вовкові (подібне вірування існувало і у торків), якого кипчаки вважали своїм предком-тотемом. У половецькому суспільстві була особлива прошарок шаманів, що називалися «бахси». Шамани займалися ворожінням, а також лікуванням, заснованим на спілкуванні з добрими і злими духами. У половців був розвинений похоронний культ, а також культ предків, поступово переріс у культ «вождів-героїв». Культ предків був головним компонентом язичницьких вірувань половців. Необхідно коротко назвати три кола найцінніших пам'ятників половецького світу. Один з них - знаменитий «Кодекс Куманікус», Кіпчакской-латинсько-перський словник, створений в 1303 році, вже в період існування Золотої Орди. Мова цього словника дуже близький до сучасного кримськотатарському. Друге коло - багаті поховання Кіпчакской воїна разом з останками коня і з озброєнням (вони є дуже цінним історико-археологічним і антропологічним матеріалом). Нарешті, третій - по Рубрук, над прахом своїх небіжчиків вони насипали кургани і ставили знамениті Кіпчакской балбали («кам'яні баби»), поставлені, як і в тюркські каганаті, в честь воїнів, полеглих у боротьбі за свою землю. Це прекрасні пам'ятки матеріальної культури, що відображають багатий духовний світ їх творців.

Половці

свій військовий лад. Головним заняттям половців було скотарство , внаслідок

чого вони кочували з одного місця на інше. Тим не менш, вони мали і постійні літні і зимові стійбища. Спочатку половці вели так зване табірним кочування, згодом (з кінця XI століття) змінилося іншим типом кочовища, коли за ордами, куренями і аіламі закріплювалися певні ділянки землі під пасовища. Природа половецьких степів чимало сприяла розвитку і процвітанню кочового скотарства. З іншого боку, положення кочівників було досить важким в холодні зими. Золото і срібло вони добували грабежем і торгівлею. Є версія, що міст половці не будували, хоча в їх землях згадуються міста Шарукань, Сугров, луска, закладені саме половцями. Крім того, Шарукань (нині місто Харків) був столицею західних половців. Є версія, що тривалий час половці володіли Тмутараканью (за іншою версією в цей час вона належала Візантії). Ймовірно, їм платили данину грецькі кримські колонії [19] У половецькому суспільстві існувала невеликий прошарок ремісників. Половецькі хани вели розкішне життя. Головною їжею простих кочівників були м'ясо, молоко та просо, улюбленим напоєм - кумис. Одяг половці шили за власними степовим зразкам. Повсякденним одягом половцям служили сорочки, каптани і шкіряні штани. Домашніми справами, за повідомленнями Плано Карпіні і Рубрука, зазвичай займалися жінки. Становище жінок у половців було досить високим. Норми поведінки половців регулювалися «звичайним правом». Важливе місце в системі звичаїв половців займала кровна помста.

насипів, поховання відбувалися в неглибокій ямі головою на схід, поруч

із людиною хоронили повний кістяк коня. У похованнях зустрічаються шаблі, овальні кресала, срібні гривні, дзеркала. Одним з пам'ятників орди половців, що кочували в Пріхопірї є курганний могильник у с. Лісове. Половецькі поховання знаходилися під невеликими земляними насипами діаметром до 12 м, висотою до 0,7 м. В одному з курганів виявлена ​​характерна для половецького поховального обряду кам'яна кладка. Померлі поховані у прямокутних ямах головою переважно на захід - це пережиток печенізького обряду. Одне з поховань в могильнику біля С.Третьяков також скоєно за змішаним печенізькою-половецьке обрядом. За половецьким обрядом - цілий кістяк коня, західне орієнтування похованого співвідноситься з печенізьким. У чоловічих половецьких похованнях знайдені предмети спорядження вершника і коня (стремена, вудила), предмети озброєння (шабля, залишки берестяного сагайдака, наконечники стріл), ножі, залізні пряжки, кістяні гудзики. В інвентарі жіночих поховань - бронзові дзеркала, намиста, ножиці.

Обряд поховання