Григорій Сковорода

грудня
1722
9 листопада
1794

цілющої води Простує, занедбавши храми. (Максим Рильський)

НИНІ НА ПОЛТАВЩИНІ, У НЕБАГАТІЙ КОЗАЦЬКІЙ РОДИНІ САВКИ СКОРОВОДИ ТА

ЙОГО ДОРУЖИНИ ПАЛАЖКИ.«ВОНИ МАЛИ ГОСПОДАРСТВО МІЩАН-СЬКЕ, СЕРЕДНЬОГО ДОСТАТКУ, АЛЕ ЧЕСНІСТЮ, ПРАВ-ДИВІСТЮ, ГОСТИННІСТЮ ДО ПРОЧАН, ПОБОЖНІСТЮ ТА МИРОЛЮБНИМ СУСІДСТВОМ ВІДЗНАЧАЛИСЯ У СВОЄМУ КОЛІ», - ТАК ХАРАКТЕРИЗУВАВ БАТЬКІВ ГРИГОРІЯ СКОВО-РОДИ МИХАЙЛО КОВАЛИНСЬКИЙ.

хаті часто сідав у куточку й шепотів щось вивчене або

почуте, мугикав якісь мелодії. Семи років Гриць уже читав псалтир і в неділю та на свята, як дорослий, ішов до церкви на крилас, де співав чистим дзвінким голосом, зворушуючи односельців.

у науках “скоропостижен и преизряден”

БАЙДУЖОЇ ДО ЗЕМНИХ БЛАГ, ЛЮДИНИ, ЯКА ЗНЕВАЖАЄ РОЗКІШ, ДО-ТРИМУЄТЬСЯ ПРОСТОТИ

У ЇЖІ ТА ОДЯЗІ, НЕ БОЇТЬСЯ СМЕРТІ І ЛИШЕ ЗНАННЯ ВВАЖАЄ ВИ-ЩОЮ ЦІННІСТЮ, ВИЩИМ ЕСТЕТИЧНИМ ІДЕАЛОМ.
САМЕ ЙОГО ОБРАЗ СТАВ ЖИТТЄВИМ ІДЕА-ЛОМ МОЛОДОГО ГРИГО-РІЯ СКОВОРОДИ.

СЕБЕ САМОГО, ВІДНАЙТИ СЕБЕ САМОГО, БО ТІЛЬКИ ПІЗНАЮЧИ САМОГО СЕБЕ,

МОЖНА ПІЗНАТИ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКЕ, “ – ПИШЕ В ОДНІЙ ІЗ СВОЇХ ПРАЦЬ СКОВОРОДА.

скрізь і завжди з нами, як риба в воді, так

і ми в ньому… Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише світ у душу свою.

Не шукай щастя за морем, не проси його у людини, не подорожуй по планетах, не волочи-ся по палацах… Повіт-ря і сонце завжди з тобою.

У 1745—1750 РОКАХ ПЕРЕБУВАВ ЗА КОРДО-НОМ. ВІДВІДАВ УГОР-ЩИНУ, АВСТРІЮ, СЛО-ВАЧЧИНУ, МОЖЛИВО, ПОЛЬЩУ, НІМЕЧЧИНУ ТА ІТАЛІЮ.

СКОВОРОДА НА УРОКАХ ДУЖЕ ЧАСТО КРИТИЧНО ВИСТУПАВ ПРОТИ БІБЛЕЙСЬКИХ ДОГМ,

РОЗПОВІДАВ ПРО РОБОТИ СПІНОЗИ, КОПЕРНИКА, ЛОМОНОСОВА. ВІН ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД ФІЗИЧНИХ ПОКАРАНЬ, РОЗМОВЛЯЄ ЗІ СТУДЕНТАМИ, ЯК РІДНИЙ БАТЬКО З ДІТЬМИ, ПІДТРИМУЄ І РОЗВИВАЄ ПРИРОДНІЙ ХИСТ СВОЇХ УЧНІВ. ТАКА ФОРМА ВИХОВАННЯ КРИТИЧНО СПРИЙМАЄТЬСЯ ЙОГО КОЛЕГАМИ І ПЕРЕЯСЛАВСЬКИМ ЄПИСКОПОМ.КРАМОЛЬНОГО ВЧИТЕЛЯ СКОРО ЗВІЛЬНЯ-ЮТЬ ІЗ ПОСАДИ.

слова: «Одне мені тільки близьке, вигукну: «О школо, о книги!»

досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому… Їжте жирно,

пийте солодко, одягайтеся м'яко і монашествуйте! А для мене чернецтво - в житті несутяжному, в задоволенні малим, у помірності, у відмові від усього непотрібного, щоб придбати найпотрібніше; в зреченні від усіляких примх, аби зберегти себе самого в цілості; в загнузданні самолюбства... , в пошукуванні слави божої, а не слави людської".

- ізолювати його від людей. Харківський губернатор пропонував: "Чесний чоловіче!

Чому ти не візьмеш собі якогось певного стану?" У відповідь - сковородинське: "Шановний пане! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. У театрі актора хвалять не за знатність діючої особи, а за те, як він вдало грає її. Я довго міркував про це і після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самітної. Я обрав собі цю роль - і задоволений".

II, запрошуючи на постійне проживання при дворі. У відповідь знову

виклик: "Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця".

не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже

турбота — рух душі, а життя — се рух.
Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.
З усіх утрат втрата часу найтяжча.
Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад.
О, коли б ми в ганебних справах були такі ж соромливі і боязкі, як це часто ми буваємо боязкі і хибно соромливі у порядних вчинках!
Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори.

від удаваного друга.
Мудрець мусить і з гною вибирати золото.
Коли велика

справа — панувати над тілами, то ще більша — керувати душами.
Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ.
Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.
Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?
Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
Все минає, але любов після всього зостається.
Кому душа болить, тому весь світ плаче.
Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.

з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити.

Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру.
Лід на те й родиться, аби танути.
Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м'яса не їсть.
Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця.
Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний.
Облиш забобони, обмий совість, а потім одежу, залиш усі свої хиби і підіймайся!
Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.
Ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке те зло, а що добро. А не взнавши сього у себе, як можна взнати і вигнати його в інших.
Що з того, коли листок зовні зелений, та корінь позбавлений життєвого соку?
Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?

його безсрібним; не було в нього ніякого майна: що було

на ньому, то лиш було його. Дідусь вищий середнього зросту, в сірому байковому сюртуці, в українській овечій шапці, з палицею в руці, за мовою справжній малоросіянин, здався мені стомленим і задумливим... Не стяжав він ні золота, ані срібла,- але народ не за те приймав його під свої покрівлі: хазяїн хати, куди він заходив, перш за все оглядав, чи не треба було щось поправити, почистити, змінити в його одежі та взутті; все те негайно й робилося. Мешканці тих, особливо, слобід та хуторів, де він зупинявся, любили його, як рідного. Він віддав їм усе, що мав; не золото й срібло, а добрі поради, умовляння, настанови, дружні докори... Утішався, що труд його мандрівного життя не був безплідний".