Милорад Павич

ти на правильному шляху»

викладала філософію і була знавцем сербського фольклору
Перші дитячі спогади маленького

Милорада пов'язані з материними родичами, які жили на протилежному березі Дунаю, на березі річки Тамиш, у місті Панчеві.

грав на цьому музичному інструменті, і його любов передалася й

синові. Уже будучи студентом він залишив улюблене заняття, оскільки не вистачало часу для навчання.

1954 році закінчив відділення літератури філософського факультету. Це були значущі

роки в житті майбутнього письменника.

як видатний перекладач творів О. Пушкіна та Дж. Г. Байрона.

Професор Павич став дійсним членом Сербської Академії наук і мистецтва (1991), регулярно читав лекції у Белграді, Сорбонні, Відні. Твори романіста — найбільш популярні в сучасного читача.

році.

чаєм (Предео сликан чајем) 1988
Внутрішня сторона вітру (Унутрашња страна ветра)

1991
Вивернута рукавиця (Изврнута рукавица) 1993
Остання любов у Царгороді (Последња љубав у Цариграду) 1994
(Кутија за писање) 1999
Зоряна мантія (Звездани плашт) 2000
Сім смертних гріхів (Седам смртних грехова) 2002
Унікат (Уникат) 2004
Інше тіло (Друго тело) 2006
(Свадба у купатилу) 2007

прагнення нової, «нелінійної літератури»: твори гіпертекстуальні, тобто їх можна читати

як з початку, так і з будь-якого фрагмента. Гіпертекст — текст, упорядкований таким чином, що він перетворюється в систему, ієрархію текстів, одночасно складаючи єдність і велику кількість текстів;

• оповідь ведеться навколо кількох вузлових тем: історичний час, історична наука, інтерактивна проза;

• тема твору звучить на кількох рівнях: структурному (компонування частин), сюжетному (долі героїв); вона набуває незліченної множини відтінків, вплітаючись у діалоги, слугуючи підставою для вставних притч і афоризмів;

• романи — інтерактивні, які можна читати, як він сам говорив, обираючи свій маршрут і створюючи свій текст, стаючи співавтором; минуле та майбутнє існувало у просторово-розділених відгалуженнях теперішнього;

• введення у прозу специфічних фактів балканської етнографії, сербських звичаїв і побутових деталей;

• використання елементів готичного роману (роману жахів і таємниць) і його близького родича — детективу, необарокових та розгорнутих метафор, стрижневих мотивів або лейтмотивів.

часом;

• майстер специфічного

портрету, який поєднував риси імпресіонізму та символізму;

• чергування лаконічності викладу із розгорнутими відступами;

• непередбачуваність сюжетних ходів;

• метафорика і смислова парадоксальність;

• поєднання традицій візантійського роману із постмодерністським арсеналом художніх засобів:

• мистецтво автоцитатного комбінування — один із найулюбленіших методів творчого стилю романіста.