Оноре де Бальзак. Біографія письменника

Українські переклади Крилаті вислови Цікаві факти

Дід його був селянином, а батько «вийшов у люди»

і перетворився з «Бальса» на «Бальзака», додавши до свого прізвища шляхетну частку «де».
У сім років Оноре почав навчання у Вандомському училищі. Йому там не дуже подобалось: предмети викладались абияк, а дисципліна була суворою. Бальзак не був першим учнем, хоча багато писав і захоплювався писанням. Після того як хлопчик захворів, батьки забрали його додому.
1814 родина Бальзаків оселяється в Парижі. Оноре продовжив навчання у приватних школах, відвідував лекції у Сорбонні, всесвітньо відомому університеті, відвідував практику в адвокатській конторі. Вже за тих років Бальзак відчув на собі французьку дійсність.

того самого року отримавши диплом юриста, змушений був заробляти собі

на хліб. Професія адвоката його не приваблювала. Він мріяв про письменницьку діяльність.
Згодом письменник використовує «фізіологічний нарис» для створення своїх новел. Саме так виник його всесвітньо відомий твір «Гобсек», що був спочатку «фізіологічним нарисом» про лихваря.
У 1847, 1848 і 1850 роках відвідав Київ. Зупинявся у будинку польських магнатів Ганських на Печерську (неподалік теперішньої вулиці Липської), почав писати нарис «Лист про Київ». Бував у Контрактовому будинку на Подолі під час контрактових ярмарків.

Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка».

Авторка послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку поблизу Бердичева.
Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою.
Між письменником і нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання.

Евеліна Ганська

Вінчання відбулося
2 березня 1850 року в костьолі Святої

Варвари міста Бердичів.
На вінчанні були присутні дочка Евеліни — Анна, Густав Олізар та граф Жорж Мнішек.
Вінчав Житомирський прелат Віктор Ожаровський та канонік Йосип Білобоцький.

Костьол Святої Варвари міста Бердичів

маєтку Ганських
с. Верхівня
«…Це пустеля, царство хлібів, це мовчазні прерії Купера,

— захоплено зазначав він. — Тут починається український чорнозем, шар чорного і тучного грунту завтовшки футів п'ятдесяти, а іноді навіть і більше. Його ніколи не угниють…»

Бальзак і Україна

повість;
«Еліксир довголіття» (1830);
«Метр Корнеліус» (1830);
«Шагренева шкіра» (1831);
«Червоний готель» (1831);
«Доручення» (1832);
«Покинута

жінка» (1832);
«Полковник Шабер» фр. Le Colonel Chabert (1832);
«Батько Горіо» фр. Le Père Goriot (1834);
«Пошуки Абсолюту» (1834);
«Драма на березі моря» (1834);
«Прославлений Годісар» (1834);

Pierrette (1839);
«Альбер Саварюс» (1842);
«Уявна коханка» (1842);
«Оноріна» (1843);
«Провінційна муза» (1844);
«Депутат від

Арсі»;
«Дрібні буржуа»;
«Театр, який він є»;
«Музей древностей»;
«Етюд про Бейлу»;
«Людська комедія» фр. La Comédie Humaine;
 

XIX ст. У 1884 р. у Львові вийшов роман «Батько

Горіо» як літературний додаток до журналу «Діло». Широке входження письменника в українську культуру починається у 20—30-х роках XX ст., коли з'являються в українських перекладах основні його твори. Цей процес тривав у повоєнні роки. Класичними стали переклади українською мовою, виконані І. Сидоренко, Є. Дроб'язком, В. Підмогильним, М. Рудницьким та ін.
 
З 1989 р. здійснюється 10-томне видання творів Бальзака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович та ін. Було видано перших п'ять томів. Шостий, був прекладений і зданий до видавництва В. Шовкуном, але до цього часу ненадрукований.
 

«Шуани», Батько Горіо").
 
Існує декілька варіантів українського перекладу роману «Шагреньова шкура»

(«Шагненева шкіра»). Цей роман перекладали Василь Вражливий (1929 р.), Ольга Крупко.
Одним з перекладачів Бальзака українською був і Анатоль Перепадя.

 Робочий стіл Бальзака у Верхівні

капитал работника умственного труда.
Вселенная — это разнообразие в единстве. 
Насмешник всегда

существо поверхностное.
Будущее нации — в руках матерей.

был не просто любитель кофе, а кофе-экстремал: пил его чудовищно

много и чудовищно крепкого. При этом писал свои произведения, держа ноги в холодной воде. Все это подорвало его здоровье, он прожил всего 51 год и умер от целого перечня болезней.
Кстати, Бальзак считал, что крепче всего не молотый кофе, а толченый, при этом кофе и воды в чашке должно быть одинаковое количество, так что это был не напиток, а адская гуща.
Правда, даже он сам считал этот метод приготовления кофе «страшным и жестким» и рекомендовал его «лишь людям исключительно крепким, черноволосым, с красной и смуглой кожей, квадратными руками и ногами, подобными стропилам на площади Людовика XV».
Кофе он заваривал сам, брал зерна трех сортов, сам толок и сам заваривал, а если кофе в доме заканчивался, то рассылал слуг во все концы и платил премию тому, кто приносил кофе первым.
Романист, что поделать?