Музична культура Китаю 11 класс

історія. Протягом 5 тисяч років існування Китаю вона, поряд з

шахами, живописом, поезією і каліграфією, була важливою частиною традиційної культури.

й лікарські трави можуть лікувати хвороби, до ієрогліфу «Музика» у

верхній частині додалася «трава» і виник ієрогліф «Ліки» 

Китайський ієрогліф «Музика» складається з двох частин: дерев'яна основа (внизу) і натягнуті на неї струни (вгорі).

Це дзвони, барабани, флейти, гонги з різким звучанням у високому

регістрі. Більшість народних інструментів надзвичайно давнього походження. Палітра звучання обумовлена ​​різноманітністю матеріалів, з яких їх майстрували: це камінь і мідь, глина, шкіра, дерево, гарбуза, шовк.

тис. років тому, на російську мову часто перекладається як «цитра».

До наших днів дійшло близько 150 стародавніх нотних записів і більше 3 тис. композицій для виконання на гуцінь. 
Гуцінь видає густий, насичений і вільний звук. Його музика поєднує красу мелодики і ритму, глибокий зміст і скромність форми. 

Тятиву смичка під час гри музикант натягує пальцями правої руки, а сам

смичок закріплений між двома струнами, складаючи з ерху єдине ціле.
Сьогодні ерху використовується переважно при виконанні народної і традиційної китайської музики — як в якості сольного інструменту, так і в ансамблі і оркестрі, в тому числі в музичному супроводі китайської опери. Однак з 1920-х рр. інструмент почав вживатися і в музиці, в тій чи іншій мірі орієнтованої на західну академічну традицію.

Існує багато різновидів Сяо. Найбільш поширений з них завдовжки 75-80 см,

має 6 отворів. Сучасні моделі інколи мають 8 отворів. Тримають інструмент під кутом приблизно 45° до корпусу.

найвідоміших китайських музичних інструментів. Назва «піпа» пов'язана зі способом гри

на інструменті: «пі» означає рух пальців вниз по струнах, а «па» — зворотний рух вгору.
Має дерев'яний грушоподібний корпус без резонаторних отворів та коротку шийку з наклеєним зубчастим грифом. Ребра зубців грифа утворюють перші 4 нерухомих лади; решта 13 — 14 ладів у вигляді вузьких дерев'яних планочок розташовані на пласкій верхній деці. Струни шовкові (рідше — металеві), кріпляться за допомогою кілків та струнотримача. Звичайна довжина інструменту — близько 100 см, ширина 30 — 35 см.

ігровими отворами. Існує два види Ді — цюйді (в оркестрі «кунцюй»)

та банді (в оркестрі «банцзи»).

родини ідіофонів, що походить з Далекого сходу, де використовувався як культовий.

До складу симфонічного оркестру увійшов в кінці 19 століття.
Китайський гонг має вигляд металевого диска із загнутими під прямим кутом краями. Діаметр диска від 50 до 80 см. Тембр звука залежить від матеріалу інструмента (складу мідного сплаву), а відносна висота — від розміру (чим менший інструмент, тим вищий звук).

у Китаї бронзової доби. Вийшла з розповсюдження у 3 ст.,  але зберігалася

задля вшанування конфуціанської традиції протягом усього імперського періоду. На відміну від дзвонів індійського походження, що набули вжитку у буддійському мистецтві Східної Азії, китайські дзвони мають край мигдалєвідної форми та спроможні до утворення не одного, а двох тонів.