Біологічні особливості і агротехніка вирощування пасльонових овочевих культур і

культур родини пасльонових (Solanaceae). Походять помідори з приекваторіальних країн Американського

континенту.

Розгалужене стебло помідора досягає висоти від 30 см до 10 метрів. Величина плодів

коливається від розміру виноградної ягоди до дуже великого яблука. А забарвлення може бути і класично червоним, і блідо-рожевим, і фіолетовим, і навіть ... смугастим! 

повітря,
умов живлення та
освітлення.

томату починає проростати при температурі 14-16 ° С. Оптимальна температура

для проростання - 20-25 ° С. Ріст рослин припиняється при температурі 10 ° С. Цвітіння припиняється при температурі нижче 12 і вище 30 ° С. При температурі - 0 С може наступити загибель всієї рослини. Тільки деякі сорти витримують заморозки до -3- -5 ° С. Різке зниження температури від 25 до 10 ° С і тривале похолодання затримують ріст і розвиток рослин, викликають опадання квіток.
Досліди показують, що врожайність плодів томата збільшується при підвищенні температури:
при температурі 12-14 ° С маса плоду на одній рослині становить 132 г,
при температурі 15-20 ° С - 379 г,
при температурі 20-25 ° С - 538 г.

- в період інтенсивного росту плодів. До цвітіння томата необхідна знижена вологість

грунту. Для томатів важливим є безперебійне постачання води.
Хороше (оптимальне) зволоження грунту сприяє інтенсивному росту і підвищенню врожаю. Помідор краще росте й дає більш високий врожай при середній відносной вологості повітря. Висока вологість повітря (вище 60-70%) для помідор менш сприятлива. Рослини томатів потребують помірної вологості повітря і грунту. Оптимальна відносна вологість повітря для нього - 45-60%, а краща вологість грунту - 65-70% від найменшої вологоємності.
У період плодоношення необхідні більш високі вологість повітря (65-70%) і вологість грунту (80-85%). Різкі перепади вологості погіршують ріст кореневої системи і надходження поживних речовин в рослину, що веде до його захворювання. При нерівномірному забезпеченні вологою плоди розтріскуються і обпадають.  При спільній дії поливу і добрив врожай томату збільшується майже вдвічі, а потреба у воді при цьому знижується.

насіння. При нестачі повітря насіння повільно проростає, коріння зупиняються у рості,

порушується нормальний процес обміну. Зайва загущеність рослин або інтенсивна їх облистяність ускладнюють активний обмін повітря, його вільну циркуляцію, що надмірно підвищує вологість повітря всередині посівів і в результаті сприяє появі шкідників і хвороб. Видалення нижніх листків у приземному ярусі рослин покращує умови повітрообміну, а також світловий, тепловий і водний режими.
Томат добре переносить помірну сухість повітря, але оптимальною вологістю повітря є 50-70%.

в розсадний період та у фазі цвітіння. При недостатньому освітленні

сіянці витягуються, листки ростуть дрібними, світло-зеленого забарвлення. Зниження інтенсивності освітлення на 25 і 50% від природного денного при вирощуванні розсади помідора зменшує кількість квіток, чашолистиків у суцвіттях і камер у плоді. Нестача ж освітлення у фазі цвітіння призводить до значного опадання квітів.
Мінімальна інтенсивність світла, при якій можливий вегетативний ріст рослин, становить 2—3 тис. лк. Для формування бутонів і переходу до цвітіння вона повинна бути не нижче 4—5 тис. лк, а для безперервного розвитку та плодоношення — не нижче 10 тис. лк. Оптимальною інтенсивністю освітлення для рослин помідора є 20—35 тис. лк залежно від фази росту й розвитку, тривалості освітлення і сортових особливостей. Висока освітленість також негативно впливає на рослини. Так, при збільшенні інтенсивності освітлення (більше 40 тис. лк) листки помідора жовтіють і опадають.
Для нормального росту і розвитку рослин тривалість світлового дня повинна бути не менша 12 год. Разом з тим протягом вегетації рослини помідора неоднаково вимогливі до тривалості дня. Так, позитивно помідор реагує на 12-годинний день на початку розвитку рослин (до фази бутонізації). Після бутонізації рослина помідора найбільш інтенсивно накопичує сухі речовини при 14—18-годинному дні. Проте дальше збільшення тривалості дня призводить до руйнування хлорофілу, а часом і до загибелі рослин. Поряд із тим реакція помідора на тривалість світлового дня значною мірою залежить від сортових особливостей та їх походження. Наприклад, сорти південного походження належать до короткоденних, а північного — до довгоденних або нейтральних.

протягом вегетаційного періоду по-різному: молоді рослини на одиницю сухої речовини

потребують у 3—5 разів більше мінеральних речовин, ніж дорослі, тому для вирощування розсади готують збагачену поживну суміш.
В розсадний період рослини помідора інтенсивно споживають фосфор і калій, а після висаджування на постійне місце вирощування — азот. Тому для одержання високоякісної розсади рослини посилено підживлюють фосфорно-калійними добривами на фоні помірних доз азоту.
Після висаджування розсади у відкритий ґрунт дози азоту збільшують до рівня фосфорно-калійного живлення. У подальшому (до утворення плодів на першій китиці) рослини помідора потребують помірного азотного живлення і посиленого фосфорного. У період формування плодів на перших трьох китицях для помідора необхідне посилене азотне живлення, а при їх дозріванні - калійне.
Формуючи врожай, рослини виносять із ґрунту поживні елементи. Середній винос їх на 10 тонн продукції становить: азоту — 33 кг, фосфору — 13,0, калію — 45,3, кальцію — 44, магнію — 8 кг. Незважаючи на те, що помідор виносить з ґрунту фосфору в 2,9 рази менше, ніж азоту, і в 4 рази менше, ніж калію, він швидко реагує на його нестачу, особливо в розсадний період і під час формування репродуктивних органів. При нестачі фосфору ріст рослин уповільнюється і навіть припиняється, листки стають вузькими, сіруватого кольору, а стебло і черешки набувають лілово-коричневого забарвлення. При цьому утворення зав’язі і дозрівання плодів затримується. Нестача калію в ґрунті спричиняє припинення росту стебел, рослини підсихають, на краях листків з’являються жовто-коричневі плями, після чого вони закручуються всередину і засихають.
На врожайності рослин помідора негативно позначається як нестача, так і надлишок азоту. При нестачі його ріст стебел і листків припиняється, рослини набувають світло-зеленого забарвлення, листки жовтіють і завчасно опадають. Це затримує розвиток рослин, знижує врожай та погіршує його якість. Надлишок азоту в ґрунті затримує дозрівання плодів, знижує стійкість рослин помідора проти хвороб.

так і вегетативним способом — частками стебел та пагонами. Вони

добре вкорінюються у вологому ґрунті.

Насіння з плодів легко видаляється і відмивається (після бродіння). Його підсушують до вологості 11% для відкритого і 9% для закритого ґрунту і доводять до посівних кондицій. З 1 кг плодів одержують у середньому 2—3 г насіння. Період зберігання насіння при зазначеній вологості становить 4—6 років.

(до 100 діб),
ранні (101—105),
середньоранні (106—110),
середньостиглі (111—115),
середньопізні

(116—120) та
пізньостиглі (понад 120 діб).
Вегетаційний період у помідора визначається часом від з’явлення масових сходів до початку достигання першого плоду (біологічна стиглість). Він залежить від сорту, гібриду, температури повітря і ґрунту, освітлення, вологості, живлення та зони вирощування. Недотримання або порушення агротехніки вирощування рослин уповільнюють ріст і розвиток, що призводить до збільшення вегетаційного періоду, особливо раннього врожаю.
В умовах західних областей України і Полісся, де випадає багато опадів протягом літньо-осіннього періоду, створюються сприятливі умови для розвитку грибкових захворювань, що призводить до сильного ураження рослин та зниження їх продуктивності. Період плодоношення рослин помідора триває у відкритому ґрунті 2—3 місяці, залежно від ґрунтово-кліматичної зони. 

високорослий, розгалужений, з великою кількістю пагонів, заввишки від 2 до

8 м і більше. Після утворення плодів стебло вилягає. В умовах достатнього зволоження у відкритому ґрунті ведуть колову культуру цих сортів і гібридів, а в спорудах закритого ґрунту -шпалерну. Переважно індетермінантні гібриди вирощують у зимових теплицях у подовженій культурі. Ріст куща починається з центральної бруньки і завершується восени при настанні несприятливих умов. Міжвузля у них довгі - до 15—20 см і більше. Китиці формуються через 2—3 листки. 
Штамбовий кущ компактний із стійким низькорослим стеблом, добре облистнений, стебло дерев’янисте і менш розгалужене. Висота куща досягає 40—100 см, залежно від сорту чи гібриду. Міжвузля короткі - до 5—10 см. Китиці формуються через 1—2 листки.
У детермінантних сортів і гібридів стебло низькоросле, закінчується суцвіттям. Ріст його продовжується завдяки розвитку бокового пагона з пазушної бруньки і так далі. Висота куща — від 80 до 200 см. Галуження добре. Міжвузля у них середньої довжини (7—15 см). Суцвіття формуються переважно через два листки.

У закритому ґрунті вирощують також гібриди супердетермінантні і напівдетермінантні. Супердетермінантні рослини закінчують ріст відразу після утворення першого суцвіття. При цьому замість одного суцвіття утворюються одночасно 2—3. Тому пагін продовження формують за рахунок пасинка, який формується під цими суцвіттями. На кожен завиток припадає 0,8 листка. Рослини напівдетермінантного типу закінчують ріст на сьомому суцвітті. Всі суцвіття формуються через 2 листки.

та цибуля.
Поганими попередниками для помідор є всі рослини, що

належать родині пасльонових, а саме, баклажани, картопля, фізаліс і перець. Висаджувати помідори на попереднє місце можна не раніше, ніж через 3-4 роки.

наприклад, стандартне удобрення для томаті: N - 60-120 кг/га P2O5

– 60-100, K2О - 90-160 кг/га. Основне удобрення, як правило, вносять під осінню оранку ґрунту і потім під весняну глибоку культивацію. Коли рослини висаджують безпосередньо в самі лунки вносять додаткове складне удобрення, наприклад, NPK по 15-20 кг/га.

необхідно подрібнити всі рештки, провести неглибоке рихлення дисковими лущильниками. Через

2-3 тижня на ділянці проводять основний обробіток, тобто оранку. Потім – фрезерування чи дискування ґрунту. В весняний період, коли в ґрунті наступає фізична стиглість, роблять закриття вологи.

Якщо ґрунт важкий, оранку восени не проводять, її краще провести весною з подальшим фрезеруванням. Перед тим як висаджувати розсаду, необхідно провести досить глибоку культивацію - на 12-14 см без прикотковування. Якщо ґрунт є досить вологим, потрібно провести неглибоку оранку.

вирощують з пікіруванням (насіння висівають в «ящики» з подальшим пікіруванням)

або без нього (насіння висівають в касети). Посів насіння проводять з розрахунком термінів висадки і віку вирощуваної розсади. Субстрат повинен бути підготовлений (і политий) за кілька днів до посіву. Висів насіння проводять на глибину 1 см. Оптимальна температура проростання насіння становить 25-27°С температура не повинна опускатися до 13-15°С і підніматися до 42°С - це біологічні мінімум і максимум для проростання. Після появи сходів температуру повітря на 5-6 днів знижують до 10-12°С для загартовування розсади, яке підвищує стійкість до хвороб. Потім температуру піднімають до 24°С вдень і 19-20°С вночі. Пікіровку виробляють на стадії сім'ядольних листочків. При цьому прищипують центральний корінь, в результаті чого ми маємо більш розвинену кореневу систему. Потрібно стежити за станом кореня, і не допускати, щоб він був загнутий вгору. Безпосередньо після пікіровки виробляють полив теплою водою (+25 ... +27°С). Далі сіянці захищають від прямих сонячних променів протягом 2-3 днів. За 1 тиждень до пересаджування розсади у відкритий грунт, її підгодовують фосфорно-калійними добривами. Розсада помідорів висаджується на постійне місце, коли мине загроза травневих заморозків (як правило, це 1-10 травня). Розсада повинна мати добре розвинений стебло з 6-8 листям. Частина гібридів, наприклад Скіф F1 і Отранто F1 можна висаджувати вже з квітучою першою кистю. Застосування агроволокна дозволяє висаджувати помідори в відкритому грунті на 3-5 тижнів раніше. Помідори зазвичай вирощують однорядним способом (наприклад 140-40см=18 тис. рослин на га). Проте можливі й дворядні схеми (наприклад 170 + 40-40см=24 тис. рослин на га). Збільшення густоти стояння понад рекомендованої не підвищує врожайність, а призводить до зменшення плодів у розмірі і проблема із захворюваннями.

рихлення міжрядь, огортання і застосування пасинкування для отримання найбільш раннього

врожаю. Важлива задача - захист рослин від хвороб та шкідників.

та гризуни. Збудниками хвороб є гриби, бактерії й віруси, що

викликають інфекційні захворювання.

та гібриди. Строки висаджування розсади помідора залежать від ґрунтово-кліматичних умов

і скоростиглості сорту (гібрида). У південних районах України розсаду ранньостиглих сортів (гібридів) висаджують з 20 до 30 квітня, в Лісостепу - з 1 до 15 травня, у західному Лісостепу і на Поліссі - 10-20 травня, а в районах Прикарпаття - після 18-25 травня, коли мине загроза приморозків. У разі застосування плівкового покриття розсаду помідора висаджують на 5-10 днів раніше. Вік розсади - 60-70 днів (з першою квітконосною китицею). Розсаду середньостиглих сортів висаджують через 5-7 днів після ранньостиглих, а пізньостиглих - через такий же проміжок часу після середньостиглих. У районах Полісся і в західних областях України вирощувати помідор пізньостиглих сортів (гібридів) недоцільно, оскільки формування і достигання плодів припадає на більш пізній період - період епіфітотії фітофторозу, внаслідок чого продуктивність рослин і якість урожаю різко знижуються. Низькорослі сорти (гібриди) краще вирощувати широкорядним способом з відстанню між рядками 60 см, у рядках - 30-40 см. Глибина висаджування - на 2-5 см глибше горщечка. Якщо рослини дещо витягнуті, їх висаджують похило. При цьому не можна присипати ґрунтом зелені листки, оскільки вони швидко пошкоджуються грибковими хворобами і є джерелом інфекції. Більш високорослі сорти (гібриди) помідора розміщують за схемою 60х60, 70х50-70 см. На грядки розсаду краще висаджувати у другій половині дня (у вечірні години) і поливати (на ямку по 0,75-2 л води залежно від вологості ґрунту). Після висаджування рослин ямки мульчують шаром сухого ґрунту 2-3 см. Це зменшує випаровування вологи і створює сприятливі умови для приживання рослин. Через 5-7 днів на місцях загиблих рослин підсаджують нові, а міжряддя розпушують.

За ранніх строків висаджування рослини помідора часто потрапляють під весняні приморозки. Для боротьби з ними використовують
прозорі і непрозорі покриття, застосовують димлення, поливи.

На 1 м2 розміщують 4-6 рослин, на високородючих ґрунтах густіше на

менш родючих - рідше. Схема посадка 70х50, 60х50 см - для високорослих сортів; 60х35, 70х30 - для низькорослих. Кремезну розсаду садять вертикально в лунки до сім'ядольних листочків, в борозни глибиною 12-15 см, присипаючи грунтом частину стебла з 2-3 листям. 

дає їй можливість швидко розвиватися. Посадка «лежачи» - вимушений захід,

так висаджують перерослі  або сильно витягнуті  рослини, у яких коренева система недостатньо розвинена і може не впоратися з подачею потрібної кількості вологи в надземні органи. Приживлюваність таких рослин погана і, як правило, перші бутони у них опадають. До того ж на багатих  органікою грунтах лежачі рослини схильні до «жирування»: стебла і листя розростаються на шкоду квіткам і плодам.
Якщо грунт добре підготовлений і пухкий, лунки роблять посадковим колом, розсаду розкладають у лунки, після чого їх заливають водою і, засипаючи їх грунтом, щільно обжимають її навколо рослини. При такому способі витрата води мінімальна - 200-300 см3 на рослину. Якщо немає труднощів з водою, лунки роблять лопатою чи мотикою і витрачають на рослину 0.5-1 л води.

міжрядь, виполюванні бур'янів у рядках, боротьбі з хворобами й шкідниками

і поливах. Слід зазначити, що рослини помідора треба поливати рідко, але великою кількістю води (40-50 л/м.кв.), щоб не створювати підвищеної вологості повітря і запобігати поширенню грибкових хвороб. У південних районах України помідор поливають 6-9 разів, у Лісостепу - 2-5, а на Поліссі та в західних областях - 1-2 рази залежно від погодних умов року. Щоб одержати ранній врожай плодів, рослини формують в одне або два стебла, залишаючи на них по 5-6 плодоносних китиць. За одностеблої форми куща бічні пагони видаляють, за двостеблої, крім центрального стебла, залишають один пасинок над першою китицею. При цьому центральне стебло прищипують над третьою китицею, а пасинок над другою. Усі пасинки видаляють, коли вони мають довжину 3-5 см. Якщо своєчасно не видаляти пасинків, то на рослині утворюється багато пасинків з квітконосними китицями, що значно сповільнює наливання і достигання плодів. Верхівки пагонів після утворення потрібної кількості китиць прищипують, залишаючи над верхньою китицею по 2-3 листки. Одночасно з прищипуванням видаляють усі зайві квітконосні китиці. За своєчасного пасинкування і прищипування на рослинах формуються більші плоди і на 4—5 днів прискорюється їх дозрівання. Штамбові сорти можна вирощувати і без пасинкування. Протягом вегетації рослини помідора двічі підгортають вологим ґрунтом. Це сприяє утворенню додаткової кореневої системи, підвищує стійкість рослин до вилягання, поліпшує їх поживний режим. Вперше рослини підгортають через 15-20 днів після висаджування, вдруге - через 20-25 днів після попереднього підгортання. Якщо рослини розвиваються погано, то через 12—15 днів після висаджування їх підживлюють розчином гноївки (1:5-7), курячого посліду (1:10-12) або мінеральних добрив (10 г аміачної селітри, по 15 г суперфосфату і сірчанокислого калію на 10 л води). На 1 м.кв. витрачають 5-6 л робочого розчину. Після підживлення рослини поливають, щоб змити з них залишки розчину.

використати площу і сонячну енергію, сприяє провітрюванню рослин, що зменшує

захворювання грибковими хворобами, запобігає виляганню рослин і дає можливість мати чисті (незабруднені землею) плоди. Для шпалерної культури краще використовувати такі сорти: Господар, Любимий, Круїз; гібриди - Орко, Меран, Муріл та ін. Розсаду висаджують стрічковим способом за схемою 90+50 або 70+50 см. В рядку рослини розмішують на відстані 50-70 см. Шпалеру встановлюють зразу після приживання рослин або до висаджування розсади. Стовпці 230-250 см заввишки встановлюють посередині вузьких міжрядь: зверху прибивають планками 50-60 см завдовжки, по краях яких натягують дріт. У ґрунт стовпи закопують (вбивають) на глибину 60-70 см. Перший раз рослини підв'язують, коли зав'язуються плоди на другій китиці, наступний - після утворення їх на 4-5 китицях. У період догляду рослини підтримують у чистому від, бур'янів стані, підгортають, пасинкують і систематично обламують листки, що відмирають. Пасинкування та обламування листків потрібно проводити в ранкові години, щоб до вечора ранки підсохли.

утворення плодів і прискорити їх дозрівання, необхідно систематично видаляти пасинки - молоді

пагони, які утворюються в пазухах листя (на малюнку показані відірвані пагони). Якщо цього не робити, то весь зріст піде у листя і пагони, а не в квітки і зав'язі.

цього процесу можна сформулювати так: чим менше залишається на рослині

пагонів, тим раніше дозрівають плоди і тим їх буде менше, чим більше пагонів, тим більшу площу займає рослина, урожай томатів більший, але плоди дозріють пізніше.
Індетермінантні (з необмеженим ростом стебла) томати формують, як правило, в одне стебло, залишаючи 7 квіткових кистей. Можна залишити тільки один нижній пасинок з одною квітковою  кистю, а всі інші пасинки з пазух листя і від коріння видалити (коли вони досягнуть довжини 8 см).
Детермінантні (з обмеженим зростанням основного стебла) томати можна формувати двома способами:
1) з постійним перекладом точки зростання на основне стебло після формування другої кисті, залишаючи на бічних пагонах по 2-3 кисті ; 2) залишаючи на основному стеблі два додаткових пасинки з одною кистю  і листом після неї
Супердетермінантні  (карликові) сорти у відкритому грунті не формують. На початку серпня верхівки стебел необхідно прищипнути  і видалити всі незав'язані  плодові кисті, щоб прискорити дозрівання  плодів що залишилися.
Пасинкування краще проводити вранці, коли у рослин високий тургор (наповнення вологою). Щоб уникнути зараження вірусними хворобами пасинки не обрізають, а обламують вбік так, щоб на пальці не потрапив сік рослини.

формирование в один стебель
II – формирование в два стебля
III –

не пасынковали
I – формирование в один стебель
II – формирование в два стеб




ля Вплив пасинкування на терміни дозрівання, вагу плодів і врожайність ділянки 25 м2
III – не пасынковали
I – формирование в один стебель
II – формирование в два стебля
III – не пасынковали

I – формирование в один стебель
II – формирование в два стебля
III – не пасынковали

поливали комплексным удобрением
II – минеральные удобрения внесли под вспашку и

поливали
III – поливали минеральными удобрениями
IV – ничего не вносили и не подкармливали

хвороби.   Коли на стеблі розвинеться 6-7 плодових кистей, ріст рослини вгору

зупиняють, обламуючи верхівку стебла вище останньої кисті. З'являються нові квіткові кисті систематично видаляють, залишивши для дозрівання 7-8 кистей. Таке формування буде сприяти більш швидкому дозріванню помідорів та їх гарним товарним якостям.

споживання у свіжому вигляді збирають у червоній стиглості, для короткочасного

зберігання - у молочній і бурій. Для тривалого зберігання плоди можна збирати навіть зеленими, але повністю сформованими. За температури 18-20°С вони швидко дозрівають і не втрачають маси і якості. Перед осінніми приморозками всі сформовані зелені плоди доцільно зібрати з рослин з плодоніжкою, розсортувати їх за розміром і розкласти шаром в 1-2 плоди в добре провітрюваному приміщенні для дозрівання. Почервонілі плоди вибирають і використовують за призначенням. Для тривалішого зберігання непошкоджені зелені плоди вміщують у ящики у 2-3 шари, пересипаючи їх торфом (вологість 30-32%), мохом або тирсою з несмолистих деревних порід. Температура зберігання 10-11°С, відносна вологість повітря 80-85%. (За нижчої температури плоди загнивають, а в разі меншої відносної вологості повітря зморщуються). За таких умов вони можуть зберігатися до 70-100 днів. Досить добре зберігаються плоди на рослинах. Для цього кущі викопують, ставлять в ящики або поліетиленові мішечки і кореневі системи засипають ґрунтом. Потім їх розставляють
у теплиці, на веранді, балконі. Кожні 7-10 днів
рослини поливають під корінь. Плоди збирають у міру
достигання.

ДЛЯ СВІЖОГО СПОЖИВАННЯ

захищений грунт відкритий грунт

Любімий

Клондайк

її тисячолітті до н. е. Спочатку баклажани поширилися в Японії

та Африці й тільки в XV столітті вони з'явилися в Європі, але як декоративна рослина. З XIX століття баклажани нарешті оцінили в Європі як городню культуру й з того часу їхня популярність тільки зростає.
Баклажани належать до родини пасльонових. Це — однолітня трав'яниста рослина з дуже гарними плодами характерного темного синьо-фіолетового кольору. Саме через насичене забарвлення плодів баклажани, як і помідори, довгий час серед європейців уважалися отруйними.
Сучасні сорти баклажанів відрізняються
відмінним смаком, високою врожайністю,
стійкістю до хвороб і шкідників.

діб),
-ранні (101-115),
-середньостиглі (116-130),
-середньопізні (131-150) та
-пізньостиглі (понад

150 діб).

удобрених грунтах, які добре прогріваються. Кращі попередники - озима пшениця,

огірок, цибуля, бобові культури, капуста. Баклажан дуже вимогливий до температурних умов, тому якщо ділянка не сонячна, потрібно попіклуватися про захист від холодних вітрів, висаджуючи кулісні насадження. Восени, після збирання попередника грунт неглибоко спушують, провокуючи проростання бур'янів. Через два тижні її розорюють на глибину 20-25 см. Ранньою весною поле боронують, і до висадки розсади залишають в рихлому стані.

пікіровку вони переносять погано. Тому краще висівати насіння в горщики

із заздалегідь підготовленою і удобреною грунтовою сумішшю. Глибина загортання насіння - 1 см. Сходи з'являються через 8-10 днів. Розсаді необхідно створити хорошу освітленість, а температуру повітря знити до 15-18 ° С, щоб краще розвивалася коренева система. При слабкому розвитку розсади необхідне підживлення, яке краще проводити вранці, мінеральним добривом (50 г на 10 л води). Після підживлення, щоб уникнути опіків рослини, обов'язково поливають чистою теплою водою з лійки або обприскують. Поливи оберігають розсаду від передчасного одревеснення стебла, яке в підсумку призводить до зниження врожайності. Але не варто також перезволожувати грунт, що може негативно позначитися на стані рослини і на майбутньому врожаю. Крім того, висока температура і підвищена вологість повітря роблять розсаду «ніжною». Це в свою чергу, погіршує «приживлюваність» в польових умовах.

підсилюють провітрювання. За 5-10 днів рослини обприскують 0,5%-ним розчином мідного

купоросу або якимось іншим препаратом. Напередодні висадки розсаду рясно поливають. Висаджують 40-50-ти денну розсаду з 5-6 листами і великими бутонами, коли грунт прогріється до температури 12-15 ° С і мине небезпека заморозків (друга половина травня - початок червня). Схема посадки може бути 60-60 см (гніздова, по одній рослині в лунку), 70-30 см (однорядна), 140+40-40 (стрічкова) або інша.

і поліпшенню смакових якостей плодів. Якщо це чорна плівка -

розстеляють вздовж рядків до висадки розсади, а якщо це інше мульчирующий матеріал (наприклад, солома) - відразу після посадки. У міру проростання бур'янів і щоб краще зберегти вологу після поливу (якщо це не крапельне зрошення) проводять
розпушування грунту
в міжряддях.

з хворобами і шкідниками використовуйте відповідні препарати.

на ніч.
Велике значення для майбутнього врожаю має правильне формування рослини

– вони повинні мати по 3-4 бічних пагонів, кожен з яких надалі дасть 5-6 плодів. Щоб домогтися такого результату необхідно своєчасно прищипувати верхівки стебел, що досягли висоти 25-30 см.
Перший полив проводять відразу після висадки, другий – через 3-4 дні і далі через кожні 7-9 днів.
У період росту дуже важливо підтримувати рослини підгодівлями. Перший раз баклажани підгодовують через 15-20 днів після посадки сечовиною в кількості 10-15 г на кв.м. Приблизно днів через 20 підгодівлю повторюють, на цей раз разом з сечовиною використовуючи 15-20 г суперфосфату. В обох випадках добрива закладають на глибину 8-10 см і поливають.
На початку плодоношення рослини підживлюють свіжим коров'яком.

Гуд" у відкритому грунті і не обігрітих  теплицях формування  не

вимагають.
Загальні вимоги до всіх сортів і гібридів: видалення пасинків, пагонів, спрямованих всередину куща, а пізніше - листя на штамбі до першої розвилки. При цьому необхідно своєчасно підв'язувати кущі та підкручувати шпагатом скелетні гілки.

перед внесенням потрібно зробити аналіз грунту і відкоригувати потреба в

тому чи іншому елементі живлення. Для отримання 60-80 т/га баклажанів потрібно внести 40-60 т органічних добрив і N - 200, P2О5 -200, K2О - 100 на 1 га. Баклажани дуже відгукуються на внесення азоту і калію. Першу "підгодівлю" проводять через 18-20 днів після висадки розсади, коли вона добре приживеться. Спочатку вегетації баклажани підгодовують мінеральними добривами (10 г на л води): сечовина - 20, суперфосфат - 15, хлористий калій - 15. Після того, як почнеться плодоношення, зазначені дози збільшують удвічі.

міру росту поливи проводять кожні 4-6 днів, збільшуючи витрати до

40-60м/га. Всього за вегетацію проводять 10-12 поливів. Не рекомендується поливати холодною водою і при зниженні температури повітря.

і до самих заморозків. Урожай збирають вибірково, коли плоди набувають

форму, забарвлення і розмір типові для даного гібрида. Плоди секаторами або ножами зрізують із плодоніжкою.

перцю - Центральна Америка. До Європи завезений Колумбом.
Вирощуються солодкі та

гострі (пряні і гіркі) сорти перцю. Розрізняються вони головним чином за вмістом у їх плацентах алкалоїду капсаїцину (0,007-1,9%), що обумовлює гіркоту плодів. Плоди солодкого перцю з невеликою кількістю капсаїцину використовують у кулінарії і споживають у свіжому вигляді для приготування салатів. Плоди гірких сортів застосовують в стручках і розмолотими в порошок як приправу до всіляких страв і в якості спецій для консервів і в соліннях. Перець використовується також у медицині як складова частина ліків для лікування радикуліту, малярії та інших хвороб.

схожість 3-4 роки.
За тривалістю вегетаційного періоду всі сорти поділяються на

п'ять видів:
- ультраранні - від сходів до технічної стиглості менше 100 днів,
- ранньостиглі - 101-120 днів,
- середньостиглі - 121 - 135 днів,
- середньопізні - 136 - 150 днів,
- пізньостиглі - понад 150 днів .

і на якість врожаю. Рекомендується повертати перець на попереднє місце

вирощування, або розміщати його на полі, де вирощувалися інші пасльонові рослини (томат, баклажан, картопля), лише через 3-4роки, оскільки виникає значна небезпека масового враження рослини хворобами та шкідниками, які характерні для цієї групи культур (вертицильозне в’янення, мікози, опробковіння кореневої системи, нематоди, дротянки, личинки хруща, капустянки та томатної совки).
Найкращими попередниками для перцю є капуста білоголова, цибуля, баштанні та зернові культури.

культивації на зазначену глибину, яка залежить від типу та структури

ґрунту, щоб навесні можна було висадити розсаду в пухку землю. Перець не любить щільного ґрунту з малою кількістю кисню. В умовах тяжкого суглинку рекомендується ще з осені зробити гряди.
 
Якщо ґрунт не підготовлений належним чином з осені, то навесні не рекомендується проводити глибокий обробіток, а тільки поверхневий, оскільки таким чином ми швидше зможемо висадити розсаду.
 
Для основного внесення рекомендується використовувати прості добрива, які розчиняються та поглинаються швидше ніж комплексні, а також є дешевшими. На основі даних аналізу ґрунту з осені необхідно внести не більш 20% азоту, краще використовувати амонійну форму, а також 80% фосфору та 50% калію. Для попередження верхівкової гнилі вносять базову дозу кальцію (краще вапнякового піску) у нормі 300-500 кг/га. Також не варто забувати про органічні добрива, які застосовуються у кількості 60-80 т/га. Внесені добрива необхідно закультивувати в кореневу зону на глибину 15-30 см.

якості у значній мірі залежить майбутній врожай. При вирощуванні розсади

доцільно використовувати касети з комірками 55х55х65 мм. Вік розсади не повинен перевищувати 60 днів.
 

см) сорти з компактними щільними кущами висаджують до 6-8 рослин

на 1 м2 площі. Їх можна використовувати і для ущільнених посадок (посадка двох рослин в одну лунку або підсаджувати  до іншої культури (томату) Щільність посадки средньорослих (60-80 см) сортів - 3-4 рослини на 1 м2. Рослини високорослих (100 і вище см) сортів, що мають потужні розлогі кущі, не можна висаджувати більше 2 штук на 1м2.

га. Все залежить від зони вирощування і характеристики гібрида. Оптимальною

схемою розміщення рослин є 70 х 30-40 см; 90 х 25см. Також можна використовувати стрічкову схему висаджування (50 + 90) х 30 - 40 см; (60 + 120) х 30 см; (40 +140) х 30 см.

Рекомендується також використання мульчуючої плівки темного кольору, під яку розміщують трубку крапельного зрошення з відстанню між крапельницями 20, 25 або 30 см. Перевага плівки темного кольору полягає в тому, що вона притягує велику кількість тепла, що дуже важливо для розвитку кореневої системи і рослини в цілому, особливо для отримання ранньої продукції.

— їх необхідно заглиблювати у ґрунт урівень з верхніми корінцями.

Закладання рослини вище рівня верхніх корінців спричиняє утворення потовщень у нижній частині стебла через перезволоження, у результаті чого тканини стебла лускаються і утворюються мікротріщини, в які потрапляють хвороботворні організми. У результаті цього відбувається закупорювання судин, блокується подача поживних речовин, починає відмирати коріння, що призводить до в’янення і повної загибелі рослин. Перець не формує додаткових пагонів, як томат, тому до висаджування розсади слід ставитися відповідально.
 

плівкові тунелі. Для цього необхідно встановити залізні дуги на відстані

2 м одна від одної і натягнути на них плівку.
 
Використання міні-тунелів дає можливість отримати врожай на 1-2 тижні раніше. Зазвичай «термос» використовують для отримання ранньої продукції та для захисту рослин від вітру і зниження температури. Дуже важливо своєчасно проводити вентиляцію тунелів.

вмістом фосфору (наприклад, добривом із серії NPK 13-40-13). Також після

висаджування бажано внести стимулятор для розвитку кореневої системи, що дуже важливо на початковому етапі. Регулярне підживлення слід розпочинати після того, як коренева система розвинеться і досягне 5 см, у цей час рослина зможе інтенсивно поглинати поживні речовини.
 Щойно на рослинах перцю починають зав’язуватися плоди, поглинання поживних речовин з ґрунту збільшується. Динаміка поглинання залежить від гібрида, погодних умов та властивостей ґрунту.

ґрунту, оптимальний рівень якого коливається у межах 5,8-6,3. Що вищий

цей показник, то складніше засвоюватися мікроелементам, що нижчий — макроелементам. Але, на жаль, середні показники рН ґрунту та води коливаються на рівні 7,5-8,3 і саме це дуже часто заважає повноцінному засвоєнню багатьох важливих елементів, навіть якщо ми вносимо їх у достатній кількості. Тому до поливального розчину необхідно додавати азотну або ортофосфорну кислоту таким чином, щоб рН розчину становив 5,5-5,8. Кислота додається в останню чергу, після розчинення всіх добрив, оскільки добрива теж мають як лужну, так і кислотну реакцію і можна отримати дуже низькі показники рН (нижчі за 5,0), що призведе до опіків кореневої системи.
 
Якщо час від часу застосовувати позакореневе підживлення, а поживний розчин подавати не постійно, то слід розрахувати споживання добрив рослинами таким чином, щоб у початковій фазі розвитку вони отримували 10-15 г/м на тиждень, а у вегетативній фазі активного росту 17-20 г/м на тиждень. Коли на рослині максимальна кількість плодів, норма добрив може досягати 30-35 г/м на тиждень.

пагони, а після першого розгалуження стебла для кращого провітрювання та

 освітлення видаляють пагони, що відплодоносили  і спрямовані всередину рослини. Рослини обов'язково потрібно  підв'язати, щоб вони не зламалися під вагою плодів. 
Низькорослі перці просто підв'язують до кілочків.
Сорти « Фунтик », « Чардаш » і
« Юнга »не вимагають формування.

Формування кущів перцю

запилення при попаданні пилку гострого перцю на квітки солодкого плоди солодкого перцю

набувають пекучого смаку.

починають червоніти  (жовтіти)  за кілька днів дозріють та набудуть  характерного

 для сорту забарвлення. Ранній збір дозволить прискорити дозрівання зелених і зав'язування нових плодів на рослині, що в кінцевому підсумку дасть можливість отримати максимальний урожай перцю.

триває 170-180 діб. Переважна більшість ростових процесів у перцю проходить

аналогічно рослинам помідора.

з'явився в культурі понад 6000 років тому.

морква, томати, перець, капуста. Не рекомендуємо вирощувати огірки після гарбузових

культур (гарбуза, баштанних, огірків, кабачків). На колишнє місце огірки необхідно повертати не раніше ніж через 4 роки. Це допоможе уникнути масового поширення хвороб.

провести лущення або дискування на глибину 8 - 10 см.

З осені слід внести органічні добрива (краще гній) - 40 -50 т / га, в залежності від типу грунту і кількості поживних речовин в ньому. Рекомендуємо також внести фосфорні та калійні добрива. І через два тижні провести зяблеву оранку. Орати необхідно плугами з передплужниками, щоб перевернути дернину та ретельно укласти її на дно борозни, в таких умовах вона буде краще перепрівати. Ранньою весною слід провести боронування для закриття вологи.

висаджувати огірки слід після того, як мине загроза заморозків і

грунт прогріється до +14…+15 0С. Можна висадити розсаду у відкритий грунт раніше, але під тимчасові плівкові укриття. Це дозволить прискорити плодоношення огірків у відкритому грунті на два тижні. Розсада повинна бути двох - трьох тижневою і мати 2-3 справжніх листа. Норма висіву насіння залежить від способу посіву та грунту. Краще всього використовувати сівалки точного висіву, при цьому значно скорочується витрата насіння. В середньому норма висіву становить близько 1,5 - 2,5 кг / га. Найбільш поширеними при вирощуванні на краплинному зрошенні є схеми посіву: 1,90 + 0,50 X 0,25 м і 1,60 +0,50 X 0,25 м. Густота стояння при таких схемах посадки коливається від 33 до 38 тис. росл./ га. Посів може бути як стрічковим, так і однорядним. Глибина загортання насіння на легких грунтах становить 3-4 см, на важких– 2-3 см.

відносно слаборозвиненою кореневою системою. Тому дуже важливо в період вегетації

забезпечити огірки достатньою кількістю  елементів живлення. На початку вегетації рослини засвоюють інтенсивніше інших елементів азот, а в період утворення батогів і плодоношення - калій. У зв'язку з цим грунти, відведені під огірки, повинні містити в достатній кількості всі елементи живлення в засвоюваній формі. Навіть на структурних високородючих грунтах потрібне внесення добрив. На родючих чорноземних грунтах огірки насамперед відгукуються на азотні добрива. Найбільший урожай на чорноземах забезпечується шляхом внесення органічних добрив (40-50 т / га), які, будучи гарним постачальником не тільки азоту, фосфору, калію, але й інших макро-і мікроелементів. Дози мінеральних добрив головним чином залежать від аналізу вашого грунту, вмісту в ньому азоту, фосфору, калію.

добрив:
N – 180-200 кг/га
Р2О5 - 75 кг/га
К2О – 200-250 кг/га
На краплинному

зрошенні добрі результати одержують при внесенні N100 Р90 К 150-200. Якщо полив проводиться дощуванням, то внесення добрив слід розділити на три періоди:
основне внесення
При ньому слід внести під оранку половину дози фосфорних і калійних добрив.
передпосівне внесення
Під передпосівну культивацію з метою забезпечення рослин поживними речовинами в перший період росту і розвитку слід внести 50% від норми азоту, 20% калію і фосфору.
Підживлення
За період вегетації необхідно провести не менше двох - трьох підживлень (в період бутонізації і початку цвітіння огірків). Як показує практика, на піщаних і супіщаних грунтах всі добрива краще вносити методом фертигації (через систему крапельного зрошення).

вмістом елементів живлення слід поєднувати основне внесення добрив з фертигації.

При основному внесення дають фосфор і калій Р50 К50. Для основного внесення можна використовувати різні види погано розчинних добрив, що випускаються в Україні: суперфосфат, амофос, нітроамофоска та ін Добре розчинні добрива (аміачна селітра, карбамід) вносяться в якості підгодівлі через систему крапельного зрошення. Внесення мінеральних добрив через систему крапельного зрошення дозволяє підтримувати в грунті необхідний рівень вмісту елементів живлення. Для більш точного складання рекомендацій по внесенню добрив необхідно обов'язково керуватися результатами агрохімічного аналізу грунтів вашого господарства. Важливе місце в системі збалансованого харчування займають мікроелементи. Їх краще вносити за допомогою системи краплинного зрошення, але якщо немає такої можливості, то методом позакореневого підживлення. 

провести проривку сходів. Відстань між рослинами в рядку повинна бути

25-30 см. У міру зростання слід проводити міжрядні обробки грунту. При перших ознаках появи шкідників або хвороб, слід приступати до захисних заходів. Для отримання високого урожаю огірків необхідна висока організація регулярного зрошення. Раціональне зрошення сприяє створенню більш сприятливих, ніж на богарі, умов зростання і подовженню фази плодоношення, збільшенню більш ніж в два рази площі листкової поверхні, уповільнення процесу старіння. До цвітіння огірки слід поливати при зниженні вологості грунту в шарі 0-30 см до 70% ППВ. У період масового цвітіння та плодоутворення вологість не повинна опускатися нижче 80% ППВ в шарі 0-50 см. При цьому слід враховувати температурний режим, вологість повітря і грунту. При поливі дощуванням за вегетацію рекомендуємо провести не менше 3 - 4 поливів нормою 200 - 400 м3/га води. При вирощуванні на крапельному зрошенні, яке на сьогоднішній день є найбільш досконалим, вода надходить безпосередньо в зону кореневої системи і ефективно використовується рослинами. Це значно скорочує витрату води, перешкоджає росту бур'янів. В період утворення батогів поливна норма повинна бути не високою (25-30 м 3/га). У міру зростання вегетативної маси поливні норми слід збільшувати. У період масового цвітіння і плодоношення поливна норма повинна складати 65-70 м 3/га води. Одночасно з поливами вносяться і добрива.

в пазухах. Цей прийом дає рослині можливість сформувати потужну кореневу

систему, а в подальшому забезпечить стабільну віддачу врожаю. Рослини швидше ростуть, мають однакову висоту і формують потужний листковий апарат, здатний забезпечити продуктами фотосинтезу велику кількість плодів високої якості. У рослин, які відстають в рості, слід «осліпити» на два вузли більше, щоб оптимізувати темпи їхнього росту та рівень плодового навантаження. Цей прийом не призводить до зниження урожайності, він допомагає рослинам відновити процес нормального росту та розвитку. Щойно рослина досягне шпалери, 3-5 нижніх листків обламують для покращення повітряного обміну. Пагони, що формуються нижче за 30 см від шпалерного дроту, необхідно видаляти. Завдяки цьому досягається рівномірне завантаження плодами, яке дає можливість сформувати сильну рослину. Прищипувати їх не обов’язково.

то вони відбирають у рослини дуже багато поживних речовин, що

призводить до скорочення числа плодів на рослині.

чи маринування), салатні й універсальні. Консервні огірки мають ніжну тонку

шкірку і підвищений вміст цукрів, важливі при засолюванні. Салатні сорти для засолки не підходять, тому що в них шкірка більш товста, малопроникна для розчину повареної солі, але вони смачні в салатах. Універсальні сорти можна використовувати в свіжому вигляді і для засолювання.