ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

думки стародавнього сходу.
2.1.Особливості філософії стародавньої Індії.
2.2.Особливості філософії стародавнього Китаю.
 

традиція починати історію філософії зі Сходу. Чому так?
 
► По-перше, тим,

що східна філософія була значно тісніше переплетена із міфологією, релігією, магією, певними традиціями і обрядами. Тому тут краще прослідковується філософська рефлексія.
► По-друге, філософська думка Стародавнього Сходу спиралась на попередні традиційні тексти та канонічні духовні джерела. Тому сягала своїм корінням значно глибше, ніж антична.

економіки тощо);
Відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє;
Активізм, прагнення змінити

дійсність;
Домінування індивідуального над загальним;
Раціональне, аналітичне, логічно послідовне мислення.

Особливості східних типів цивілізації: 

Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери;
Відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле (традиціоналізм);
Самозаглиблення, прагнення віддатися природному ходу речей;
Домінування цілого (загального) над індивідуальним;
Образний, притчовий, афористичний стиль мислення.
 
 

загальному;
Перебування в полоні чистих сенсів.

ВЕДИ (споріднено «відати», «знати»), записані на листках пальми приблизно

за 1,5 тис. років до н.е. До Вед входять: міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання тощо.
 
У текстах “Вед” зафіксовано:
● найдавніші версії виникнення світу;
● трактування першооснови буття;
● певне бачення життєвої долі людини;
● позитивна оцінка ролі пізнання;
● думка про можливості та умови здійснення людської свободи.

моральні ідеї;
~ про певне осмислення становища людини у світі;
~ про

різні шляхи звільнення від законів долі, найкращим з яких є шлях дійового самовдосконалення;
~ тут роздуми про людину превалюють над роздумами про зовнішній світ, а людське «я» стає ключем до пояснення природи.

ідеї і були спрямовані на звільнення людини від нескінченних перевтілень

– блукань душі і досягнення нею стану “мокші” – повного блаженства. Це такі рухи: джайнізм, йога і буддизм.
(! Вчення про карму, атман, сансару, мокшу…)

– V ст. до н.е.). Під сандаловим деревом на нього

найшло просвітлення і він став Буддою (просвітленим, знаючим); він проголосив учням

чотири основні (“діамантові”) істини:
 
» життя – це страждання;
» причиною страждань є бажання і жага життя;
» існує шлях подолання страждань;
» він полягає у приглушенні бажань і жаги жити.

уваги - питання логіки і пізнання)
Вайшешіка (школа своєрідного атомізму).
 

на першому місці – питання про вихідні сутності світу, з

яких складається світобудова та на котрі повинна орієнтуватися людина у своїх діях:
1) “пракріті” (природа)
2) “пурушу” (свідомість, споглядання)
Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємодії, оскільки ніби складають разом свої можливості і переваги.
 

ст. до н.е.) відносять до натуралістичних:
- Локаята вважають, що

«не існує ні Бога, ні визволення (від карми), ні дхарми (первинних енергетичних сутностей), ні недхарми, а також немає винагороди за благочинне життя…»
Представники школи визнавали лише те, що можна сприйняти чуттям (“лока”), а все існуюче вважали лише поєднанням 4-х елементів: землі, води, повітря та вогню.
Оскільки людини складена з цих елементів, то з її смертю вони роз’єднуються і зникає те, що називають душею. => Отже потойбічного світу не існує, тому потрібно насолоджуватися єдиним – земним життям. Але найбільшою насолодою вважали вміння уникати страждань.

«П’ятикнижжя»:

1) Ші-цзінь (книга пісень або віршів)
2) І-цзінь (книга змін)
3)

Чунь-цзінь (книга історій)
4) Шу-цзінь (книга історій)
5) Лі-шу (книга ритуалів)
 

розколовши первинне яйце, відділив Небо від Землі. На Небі запанували

ідеальні закони буття, на Землі - панують стихійність і випадковість.
Китайська держава - це "Серединне царство", тобто людина і держава поєднують в собі властивості як Неба, так і Землі.
Все на світі є результатом взаємодії двох протилежних початків буття - Інь та Ян.
Інь - уособлює темний, вологий, пасивний (жіночий початок буття), а Ян - світлий, сухий, активний (чоловічий).
Внаслідок взаємодії Інь та Ян утворюють п'ять світових стихій: воду, вогонь, землю, дерево, метал.

до н.е.).
Це була школа соціально-естетичного спрямування.
~

На першому плані – проблеми людських стосунків та норм людської поведінки.
~ Вирішальну роль у людському житті відіграє закон (або повеління) Неба. Оскільки на Небі панують правильні рухи, то треба керуватися у житті виваженими та незмінними принципами.

– цзюнь-цзи”. Шляхетна людина у своїх діях керується внутрішніми принципами,

серед яких обов’язково є :

впливом юрби або життєвих потреб.)
~ увага до проблем суспільного та

державного життя, вихідним принципом якого є шанування традицій.
Найпершою умовою щасливого життя у державі вважав дотримання принципу “виправлення імен”
“Правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком, а син – сином”.
~ у II ст. до н.е. вчення Конфуція було канонізоване й донині відіграє важливу роль у духовній культурі Китаю.
 

школи - "Дао" - єдиний універсальний початок буття.
"Дао" не може

мати ніякого визначення, адже визначення є лише там, де є межа.
"Дао" породжує Інь та Ян, які в свою чергу лежать в основі світових елементів (земля, вогонь, дерево, вода, метал)
"Дао" тлумачиться, як універсальний закон світобудови, як людська доля, як закон правильного мислення (або правильної свідомості).
Конкретні виявлення "Дао" в речах та процесах позначають як "де", котре у людській поведінці постає у вигляді доброчесності.
Життєве завдання людини - осягнути "Дао" (своє і космічне) і йти за ним.