Фрагмент електронного підручника світової літератури для 10

Києва
Іванченко Людмила Миколаївна
Стендаль
"Червоне і чорне"

боротьби сильних і щирих пристрастей та егоїстичного розрахунку.

духовне й
емоційне життя.
Його світогляд перебував під помітним впливом

просвітительських ідей, зокрема дуже поширеної ідеї ХУІІІст. — ідеї «природної доброти”, за якою людна поводиться морально, якщо має можливість вільно виявити власну індивідуальність і неповторність.
Прихильники цієї ідеї були переконані, що суспільство псує людину, змушуючи її дотримуватись певних умовностей. Ті, хто не зважає на ці умовності і живуть за законами природи, будуть доброчесними і моральними і моральними.

конфліктом між “природною людиною” і “цивілізацією”.
Ж,Сорель є також втіленням

авторського культу свободи та енергії. Герой прагне щастя, зневажає сучасність й обожнює минуле.
“ Жульєн зовсім не такий лукавець, яким він вам здається, — писав Стендаль в одному з листів. — Дехто припиняє зі мною знайомство на підставі ,що Жульєн — негідник і що він — мій портрет. У часи імператора (Наполеона) Жульєн був би цілком порядною людиною; я жив у часи імператора. Тобто?»

режимом. Тому він обожнює Наполеона і відчуває, що запізнився з

народженням і потрапив в чужу й ворожу йому епоху.

Жюльен Сорель –
Денис Баландин

муки, аби лише пробити собі дорогу. Пробити дорогу для Жульєна

насамперед означало вирватись із Вер*єра; він ненавидів свій край. Від усього, що він тут бачив, холонуло серце». “Жульєн марив військовою службою” (ч. 1. р. V)

Улюблені твори: збірка реляцій великої армії та "Меморіал святої Єлени» Наполеона; «Сповідь” Руссо.

Ідеал: Наполеон. «Протягом багатьох років у житті Жульєна не було, здається, жодної хвилини, коли б він не повторював собі, що Бонапарт нікому не відомий бідний лейтенант, зробився володарем світу з допомогою тільки своєї шпаги.
Ця думка втішала його у нещастях, які здавалися
йому жахливими, і подвоювала його радощі,
коли було чому радіти» (ч. І, р. V).

Спілкування з дійсністю змінює мрію.

стати священиком... його постійно бачили з латинською Біблією, він вивчав

її напам'ять, Жульєн виявляв тільки побожні почуття (вивчаючи теологію) «Священик в 40 років одержує платню в 100 тис. франків, втричі більше, ніж уславлені генерали Наполеона» (ч. І. р. V)

Ідеал: «Раптом Жульєн перестав говорити про Наполеона». (Зауважимо: тільки говорити! Він покарав себе: носив два місяці руку на перев'язі за те, що при священиках звеличував Наполеона (ч. І, р. V).

Жульєн розпочинає боротьбу за місце під сонцем.
Що ж відбувається в душі героя? Теж боротьба —
між сильними та щирими пристрастями, закладеними природою,
та егоїстичним розрахунком (табл. 1).

їх, запалало ще сильніше. Збоку могло здатися, що їхнє щастя

повне. Але вони вже втратили ту чудесну ясність, те безхмарне раювання й легку радість перших днів любові, коли пані де Реналь боялася тільки одного — що Жульєн її не досить сильно кохає. Тепер їхнє щастя іноді нагадувало злочин» (ч. І, р. 19).
— Чи отримує герой перемогу?
У боротьбі за кар'єру герой програє зовні — це поразка.
Але у внутрішній душевній боротьбі «природного і штучного», вигаданого Жульєном , перемогу отримує справжнє “Я” героя.

що для Жульєна Сореля це був Наполеон, та після відомих

подій Жульєн «раптом перестав говорити про Наполеона». Ми зауважили, що тільки «говорити». Герой змінює мрію — «хоче стати священиком» — і починає втілювати свою «нову мрію», мрію Жульєна «штучного» в життя.
Але в душі героя продовжується напружена боротьба

Жульєн докладає всіх зусиль, аби бути схожим на інших семінаристів,

обмежених і нерозвинутих. У такий спосіб він сподівається стати першим серед них і таким чином піднятися вгору.
Поглянемо, як складалися стосунки Жульєна і семінаристів.

Знайомлячи читача з Безансонською семінарією, автор зауважує: «Все, тут, здавалося, свідчило про найвищу чесноту», — «здавалося», а не було. Це і є головним. Штучність, лицемірство. Жульєн потрапив в лігво лицемірів і наївно вважав себе «неперевершеним лицеміром» (табл. 2)

тим. чому не вдається пристосуватися до оточення, «Жульєн спочатку мало

не задихався від почуття зневаги, та нарешті відчув жаль …Що ж тут дивного, коли в їхній уяві щаслива людина насамперед та, що добре пообідала і має гарний одяг? У моїх товаришів цілком певне покликання, вони переконані, що духовне звання забезпечить їм тривале щастя: добре обідати і мати взимку теплий одяг» (ч. І, р. 26).

Що ж відбулося? Жульєн отримав поразку. Він не досяг мети: не став першим учнем, не став «неперевершеним лицеміром». Безансонська семінарія була великою школою лицемірства для пристрасного і розумного юнака, але і там він не навчився контролювати свій темперамент і волелюбний характер. Перемогла його щирість. Перед подорожжю до столиці Жульєн вирушив до Вер'єру, щоб зустрітися з пані де Реналь.

піднесення. Він з насолодою поринав у мрії, уявляючи, як його

знайомлять з паризькими красунями, він зуміє привернути їхню увагу якимсь надзвичайним вчинком. Чому б одній з них не покохати його, як покохала Бонапарта, коли він був ще бідним, блискуча пані де Бокарне ».


Завдяки абатові Пірарові Жульєн став секретарем у будинку багатого паризького аристократа маркіза де Ла-Моля, його довіреною особою. З'явилися мета і мрія — політична кар'єра. Його покохала «блискуча аристократка, дочка маркіза де Ла-Моля, Матільда де Ла-Моль».

Жульєна інтерес до проблем революції, філософії, політики. Жульєн у роздумах

пов'язав ці проблеми з кар'єрою: «Мета виправдовує засоби; якби я був не такою незначною пилинкою, а мав хоч якусь владу, я б наказав повісити трьох, щоб врятувати життя чотирьом. — В очах його спалахнув вогонь рішучості і зневаги до нікчемного людського суду» (ч. ІІ. р. 9).



«Він мріяв про славу для себе і свободу для всіх».

такою її сприймав Жульєн: «Яким смішним я, мабуть, здаюся цій

па­ризькій ляльці. Яке божевілля — щиро вислоаіюва-ти перед нею свої думки. Навішо їй треба знати мої найлотаємніші думки? Вона безцеремонна. Так робити непристойно».

Жульєн порівнював Матильду з пані де Реналь. У цьому ми бачимо той шлях, яким розвивалися їхні стосунки, двобій сильних особистостей. Чи було це коханням?

пані де Реналь. Сьогодні вранці я був з нею дуже

люб'язний, не виконав її примхи й не став з нею розмовляти. І від цього я піднявся в її очах. Звичайно, чорт ще себе покаже. Згодом її гордовита зневага знайде причину помститися на мені. Я тільки розпалюю її пиху! Яка різниця, якщо порівняти з тим. що я втратив!»

перш ніж вона їх висловлювана». Я бачив їх зародження; в

серці я мав тільки одного супротивника — її страх за життя дітей, але це почуття розумне й природне, воно було мені навіть приємне, хоч я від цього страждав. Ото дурний був! Мрії про Париж, якими я тоді тільки й жив, заважали мені оцінити по-справжньому цю божественну жінку»

було б, якби вона закохалася в мене! Та кохає вона

мене чи ні, а в мене встановилися щирі, лружні стосунки з розумною дівчиною, перед якою усі тремтять”. «Та ні, або я збожеволів, або вола упадає біля мене; що холодніше й шанобливіше я з нею поводжуся, то більше вона домагається моєї дружби. Можна було б припустити, що це гра, прикидання, але ж ні, — я бачу, як її очі загоряються, коли я несподівано з'являюся. Невже парижанки уміють так прикидатися? Та що мені до того! Видимість — на мою користь, ну, то й втішатимемося видимістю. Боже, яка ж вона гарна! Як мені подобаються її блакитні очі, коли бачиш їх зовсім близько і вони дивляться просто на тебе, як часто буває останнім часом. Яка різниця між цією й минулою весною, коли я почував себе зовсім нещасним І тримався тільки силою волі серед трьохсот злих і підлих лицемірів. І сам я був майже такий злющий, як вони» (ч. II, р. 10).

володаря, який принижує свою коханку. Це дало результат: таке приниження

загострювало почуття Матильди. Почуття Жульена цілком «цивілізоване»; він прагнув зламати її гордість. Тактика, яку обрав Жульєь, — "тримати її в страхові».
Обрана Жульєном поведінка та тактика принесли результат — він отримав все, про що мріяв на початку кар'єри: вродливу жінку, гроші, шляхетний титул і на­віть офіцерський мундир.
Це вже не мрійник з палаючим поглядом, це зіпсований суспільством, закоханий у себе егоїст. Він став гусарським лейтенантом: «Отже, роман мій завершений і я завдячую цим тільки самому собі. Я зумів примусити це горде страховисько покохати мене... її батько не може жити без неї, а вона — без мене».

пані де Реналь, в якому йшлося, про те, що Сорель

— безсоромний кар'єрист. І маркіз відмовився видати Матильду за Сореля. Усі плани зруйновано.
Можливо, цей лист мав стати порятунком для занапащеної душі Жульєна? Він мусив зупинити власну саморуйнацію — і зупинив. Жульєн помчав у Вер'єр і там вистрілив у пані де Реналь.

в самотні години. Душевна внутрішня боротьба закінчилася перемогою справжніх, щирих

почуттів, сердця й розуму. Разом з цим повернулася любов, справжнє кохання до пані де Реналь. Він відмовляється від порятунку і погоджується на апеляцію тільки після того, як його про це попросила пані де Реналь, щоб щекілька тижнів бути поряд з нею.

(«Він жив своїм коханням і майже не думав про майбутнє.

І такою є незбагненна дія цього почуття, коли воно сягає своєї вершини і в ньому немас ніякої фальші, що й пані де Реналь майже поділяла його безтурботність і тиху радість.
“Колись, — казав їй Жульєн, — гуляючи з тобою в лісах Вержі, я міг бути щасливим, але тоді честолюбство заносило мою душу у фантастичні краї ».)

полковий лікар, Фуке, абат Шелан, пані де Реналь, абат Пірар.


Причиною трагедії

є гордота Жульєна Сореля. Він програв.
Зрештою, чим і як закінчив його ідеал Наполеон?

(Жульєн Сорєль — кар 'єрист, лицемір, «штучна людина», яку він собі вигадав, отримав поразку.
Але щира, пристрасна душа Жульєна Сорепя — "природної людини» — свят­ кувала головну перемогу: «Ніколи ще ця голова не була так сповнена поезії, як тої хвилини, кони лягла на пла­ ху. Найчарівніші хвилини, пережиті колись у лісах Вер­ жі, цілим раєм поставали в його уяві».

Найскладніший бій — це бій із самим собою.