Герої роману “Анна Кареніна”

до блискучого офіцера Вронського на тлі щасливого сімейного життя дворян

Костянтина Левіна і Кіті Щербацький. Масштабна картина вдач і побуту дворянського середовища Петербурга і Москви другої половини XIX століття, що поєднує філософські роздуми авторського alter ego Левіна з передовими в російській літературі психологічними замальовками, а також сценами з життя селян.

«Анна Кареніна» (1873-1877; журнальна публікація 1875-1877: перший книжкове видання 1878)

який вимовляв прізвище героя як Левін, тим самим вказуючи на

зв'язок зі своїм ім'ям, на автобіографічні витоки персонажа. Левін може і повинен розглядатися в ряду інших героїв Толстого, мають або деякі автобіографічні риси, або аналітичний склад ума.Константін Дмитрович Л. - провінційний поміщик, приналежний до хорошого дворянського роду, який живе у своєму маєтку, не службовець, який серйозно захоплювався господарством. За зовні розміреним життям і буденними турботами ховається напружена робота думки героя, глибокі інтелектуальні запити і моральні пошуки. Л. відрізняється щирістю, врівноваженістю, серйозним і доброзичливим ставленням до людей, вірністю боргу, прямотою. З самого початку роману він постає як герой з цілком сформованим характером, але еволюціонуючим внутрішнім світом.

коли він, приїхавши до Москви, щоб зробити пропозицію Кіті Щербацький,

отримує відмову і їде додому, намагаючись знову знайти душевну рівновагу. Вибір Кіті був обумовлений для Л. не тільки почуттям до неї, але й ставленням до сім'ї Щербацких, в шторою він бачив приклад старого, освіченого і чесного дворянства, що для героя було дуже важливо, так як його уявлення про справжній аристократизм грунтувалися на визнанні прав честі, гідності і незалежності, на відміну від сучасного схиляння перед багатством і успіхом. Л. болісно хвилює доля російського дворянства і очевидний процес його збідніння, про що він багато і зацікавлено говорить з Облонського і своїми сусідами-поміщиками. Не бачить Л. реальної користі і від тих форм господарювання, які намагаються привнести із Заходу; негативно ставиться до діяльності земських установ, не бачить сенсу в комедії дворянських виборів, як, втім, і в багатьох досягненнях цивілізації, вважаючи їх злом. Постійне життя в селі, спостереження над працею і побутом народу, прагнення до зближення з селянами і серйозні заняття господарством виробляють у Л. цілий ряд самобутніх поглядів на що відбуваються навколо зміни, недаремно саме він дає ємне і точне визначення пореформеного стану суспільства і особливостей його економічного життя , кажучи про те, що «все перевернулося» і «тільки укладається». Однак Л. прагне внести свій внесок у те, як «все вкладеться»

безглуздості людського існування, якщо воно грунтується тільки на біологічних законах.

Невідступність цих думок, прагнення знайти неминущу мету життя іноді доводять Л., щасливого чоловіка, батька, успішно господарюючого поміщика, до відчайдушних моральних мук і навіть думок про самогубство. Пошуки відповіді на хвилюючі його питання Л. шукає в працях учених і філософів, у спостереженнях над життям інших людей. Серйозною моральною підтримкою, імпульсом для пошуків у новому, релігійно-моральному напрямку служить почуте їм зауваження про селянина Фоканиче, який «для Бога живе», «про душу пам'ятає». Пошуки моральних законів і основ людського життя ріднять Л. з Ганною Кареніної, чия доля залежить від ставлення до моральним основам життя. Пошуки героя не завершуються в кінці роману, залишаючи образ як би відкритим.

Толстому хотілося написати роман про жінку з вищого суспільства, «втратила

себе», навколо якої легко згрупувалися багато чоловічих типи, що будили творчу уяву письменника. Достовірно відомо, що зовнішній вигляд героїні склався у письменника під враженням зустрічі зі старшою дочкою Пушкіна М.А.Гартунг. Однак у А.К. були й інші прототипи, в тому числі сестра близького друга Толстого М.А.Дьякова-Сухотина, що пережила шлюборозлучний процес і мала другу сім'ю. Сучасники знаходили і багато інших прототипи, окремі обставини життя і смерті яких співвідносилися з сюжетною лінією героїні роману, зокрема згадується історія взаємин актриси М.Г.Савіной з Н.Ф.Сазоновим.

дружиною, шановною світською дамою і навіть прімірітельніцей негараздів у родині

Облонських. Життя Анни Аркадіївни найбільше наповнювала любов до сина, хоча свою роль люблячої матері вона дещо перебільшено підкреслювала. Лише Доллі Облонських чуйно вловлювала у всьому складі сімейного життя Кареніних щось фальшиве, хоча ставлення А.К. до чоловіка будувалося на безумовному повазі.
Після зустрічі з Вронским, ще не давши волі зароджующімся почуттю, А.К. усвідомлює в собі не тільки пробудившуюся спрагу життя і любові, бажання подобатися, але й певну непідвладну їй силу, яка незалежно від її волі управляє вчинками, штовхаючи до зближення з Вронским і створюючи відчуття захищеності «непроникною бронею брехні». Кіті Щербацький, захоплена Вронским, під час фатального для неї балу бачить «диявольський блиск» в очах А.К. і відчуває в ній «щось чуже, бісівське і чарівне». Слід зазначити, що, на відміну від Кареніна, Доллі, Кіті, А.К. зовсім не релігійна. Правдива, щира А.К., яка ненавидить всяку фальш і брехню, що має в світлі репутацію справедливої ​​і морально бездоганною жінки, сама заплутується в брехливих і фальшивих відносинах із чоловіком і світлом.

проявленого чоловіком по відношенню до неї великодушності, особливо після отриманого

під час післяпологової хвороби прощення, А.К. все більше і більше починає ненавидіти його, болісно відчуваючи свою провину і усвідомлюючи моральну перевагу чоловіка.
Ні маленька дочка, ні поїздка з Вронским в Італію, ні життя в його маєтку не дають їй бажаного спокою, а приносять лише усвідомлення глибини свого нещастя (як при таємному побаченні з сином) і приниження (скандально-принизливий епізод в театрі). Найбільше мук А.К. відчуває від неможливості з'єднати разом сина і Вронського. Заглиблюється душевний розлад, двозначність суспільного становища не можуть компенсувати ні оточення, штучно створюване Вронским, ні розкіш, ні читання, ні інтелектуальні інтереси, ні звичка до заспокійливих ліків з морфієм.

любові Вронського, що дратує її, робить підозрілої, а іноді спонукає

до невластивого їй кокетства. Поступово А.К. приходить до повного розпачу, думкам про смерть, якою вона хоче покарати Вронського, залишившись для всіх не винуватою, а жалюгідною. Історія життя А.К. виявляє непорушність «думки сімейної» у творі: неможливості досягнення власного щастя за рахунок нещастя інших і забуття свого боргу і морального закону.
Образ А.К. отримав безліч втілень на сцені і в кінематографі. Найзнаменитіша інсценування вітчизняного театру - МХАТ, режисер В.І.Немировича-Данченка, в головній ролі А.К.Тарасова (1937).

вихований в Пажеському корпусі, не знав сімейного життя, рано втратив

батька, був підкреслено шанобливий до матері, але не любив і не поважав її за нескінченні зв'язку і легковажно світський спосіб життя . Серед товаришів по службі в блискучому гвардійському полку В. славився бездоганно чесною людиною, добрим малим і мав почасти навіть романтичну репутацію, тому ще в дитинстві врятував з води жінку, потім хотів віддати свій стан братові й до спільного життя з Ганною дійсно відмовлявся 1 на його користь від більшої частини своїх доходів.Незважаючи на цілісність характеру, доброту, твердість, мужність і справжнє благородство, В. - неглибокий людина, практично позбавлений серйозних інтелектуальних запитів. Його відрізняють типові для світської молоді шаблонні уявлення про життя і у відносинах до людей, коли щирі вчинки й почуття, цнотливість, фортеця сімейного вогнища, вірність здаються смішними і застарілими цінностями, а люди більш низьких соціальних кіл представляються невартими зацікавленої уваги і поваги. Саме ці якості героя повною мірою позначилися у взаєминах з Кіті Щербацький, яку В. свідомо захоплював заради задоволення бачити силу свого впливу, але не маючи серйозних намірів, не піклуючись про її почуття і репутації.

до неї В. змінюється: у ньому крім сильного почуття проявляються

щирість і здатність до співчуття і жалості. Враження від зустрічі з Ганною діє на В. майже стихійно: на обличчі його з'являється невластиве йому вираження «розгубленості й покірності», він їде за нею до Петербурга, всюди переслідує її і домагаючись зближення. Поступово його почуття перетворюється в справжню любов. Щось стихійне і навіть жахливе, незалежне від розуму і волі, тобто під В. і для героїні: перше знайомство під час трагічної загибелі залізничного робітника, раптове виникнення з тьми й заметілі по дорозі в Петербург. Толстой постійно підкреслює в образі В. насторожуючі деталі: звичку при посмішці «виставляти» зуби; починаючу плешіветь голову. У сцені зближення В. з Ганною прямо вказується на його схожість з убивцею, схилився над тілом своєї жертви. Безпосередньо з цим епізодом пов'язаний інший, ключовою для розуміння характеру героя і його сюжетної ролі, - скачки, під час яких В., егоїстично думав лише про себе, через недбалої необережності губить свою улюблену коня Фру-Фру. Цей епізод має символічне значення, оскільки кличка коня асоціювалася у сучасників Толстого з назвою французької мелодрами Мейлока і Галеві «Frou-frou» (1870), героїня якої гинула в результаті своєї зради чоловікові.

ситуацією, що склалася, не вимагала від нього якихось рішень і

змін в житті, тим більше що любов відволікла його на час від честолюбних службових планів. Народження дочки, хвороба Ганни і, головне, прощення її чоловіка змусили В. побачити у вчинку Каренина щось недоступне і незрозуміле йому. Відчай від втрати коханої, підсвідоме моральне приниження спонукають В. до спроби самогубства, після якої коханці знову зближаються і їдуть після відставки В. в Італію, а потім у його маєток.
Спільне життя з Анною не поглинає всіх інтересів В.: він з жаром і успішно займається перетвореннями по європейському зразку у своєму господарстві, бере участь у дворянських виборах, всіляко відстоює свою чоловічу незалежність і свободу. Незважаючи на сильне почуття, жалість і увагу до Анни, В. не розуміє повністю ні її мук, ні складності її двозначного положення, що призводить до частих сварок, взаємному роздратуванню, відчуженню і, нарешті, загибелі головної героїні. В. важко переживає її смерть, морально зломлений і їде добровольцем до Сербії з явним бажанням загинути.

Прототипами для створення образу К. Толстому служили його гарний знайомий

«розважливий» С.М.Сухотін, який пережив таку сімейну драму, і свояк письменника А.М.Кузмінскій.Однако образ К. далеко не так однозначна, і було б помилковим бачити в ньому лише «міністерську машину», як це представляється Ганні. На початку роману Олексій Олександрович К. - процвітаючий чиновник, постійно піднімається по службі і зміцнюючий своє придворне і світське становище. Він вельми впливовий і поважаємо в суспільстві за чесність, порядність, працьовитість, безпристрасність та справедливість. К. не відрізняється підкресленою світськістю і люб'язністю, але в той же час частково пишається своєю бездоганністю і моральним перевагою. У відносинах до дружини і сина, щиро улюбленим і близьким, К. дотримується іронічно-зневажливої ​​манери, навмисно відсторонюючись від них і тим заглушаючи можливі прояви справжніх почуттів. Будучи впевненим у собі і своїй сім'ї, він всі сили спрямовує на здійснення службових інтересів, де справжнє раденіе про користь справи часто переплітається з честолюбством і марнославством.

нього дружини до тих пір, поки не помітив реакції світла.

У міру розвитку та поглиблення сімейної драми К. хоче знайти міцні основи своєї поведінки в умовах, що склалися, за звичкою намагаючись вдатися до розумного вирішення всіх питань, все продумати, упорядкувати і підпорядкувати цим порядком поведінка всіх учасників конфлікту. Але за зовнішньою лінією поведінки ховається глибоко пережита К. трагедія і сум'ятний душевний стан, що проривається при поясненні з дружиною смішний плутаниною в слові «перестраждав» («пелестрадал»), в коливаннях при вирішенні про розлучення, в реакції на звістку про пологи і хвороби Анни. Уявний сухим і безпристрасним, К. виявляється здатним на справді християнське людинолюбство і прощення дружини і її коханця.

на смерть дружини. Відносини з дружиною ще більш заплутуються від

того, що К. занадто прямолінійно розуміє свої релігійні і моральні обов'язки по відношенню до занепалої дружині. Відчуваючи себе нещасним, ошуканим чоловіком, піднявшись до істинного співчуття, К. поступово стає смішним в очах світла, втрачаючи одночасно і свій службовий престиж. Потреба почувати себе морально вище зневажаючих його людей поступово змушує героя відсувати все далі і далі бажання бути чесним перед самим собою. Це прагнення призводить до посилення релігійних почуттів і до зближення з гуртком людей, що знаходяться під впливом модних у той час у світлі релігійно-містичних настроїв, де герой по суті втрачає волю. У інсценуваннях і екранізаціях роману роль К. грали Н.П.Хмелев (1937), Н.О.Гріценко (1968), Пол Скофілд (1990).

Облонской Кареніної. Спостереження Толстого за почуттями та думками реальних людей

стали «художнім зображенням життя» персонажів роману.