Голод 1921-1923 рр

продуктивних сил унаслідок постійних, триваючих протягом семи років бойових дій

на території України;
- згубною для народного господарства політикою правлячої партії;
- підлеглим становищем українського керівництва московському центру;
- прагненням радянської влади позбавити повстанський рух в Україні підтримки селянства.

1921 p., що охопили найважливіші регіони Росії й південні та

степові райони України;
- скорочення посівних площ, занепад сільськогосподарського виробництва внаслідок більшовицьких соціально-економічних експериментів;
- надмірні реквізиції продовольства.

півдні України зима 1921 р. видалася малосніжною, а весна майже

- майже без дощів. Ставало очевидним, що врожай в республіці буде значно нижчим очікуваного. Але центральний уряд ігнорував труднощі, що склалися в сільському господарстві України. У районах УСРР, які охопила посуха, до революції збирали 400 млн пудів хліба щорічно, а в 1921 р. лише 39 млн пудів.
У 1921 р. Україні фактично було збережено продрозкладку, хоча офіційно було проголошено про запровадження продподатку. Центральне керівництво вимагало збільшити вивіз хліба з уражених посухою південних губерній УСРР. Радянське керівництво України звернулося до керівництва губкомів КП(б)У і губвиконкомів із вимогою за будь-яку цінувивозити хліб. Селяни зрозуміли, що врожаю не буде і, щоб вижити, треба берегти продовольчі запаси. Вони почали відкрито чинити опір заготівельникам. Тоді політбюро ЦК КП(б)У в травні 1921 р. вирішило залучити до вилучення хліба регулярну армію. Головним завданням було поставлене вивезення хліба до Росії.

понад 3,7 млн чоловік. Голод торкнувся території сучасних Дніпропетровської, Донецької,

Запорізької, Одеської, Миколаївської областей, а також півдня Харківської області. Епіцентром нещастя стала Запорізька земля, де голодувало майже 100% населення.
Величезна кількість хліба з України вивозилася в голодуюче Поволжя і промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а з 1922 р. - і за кордон. До нового врожаю не дожили сотні тисяч селян. Голод усугубився епідемією холери, яка взимку 1921-1922 pp. поширилася з Поволжя на Україну.

і страждання мільйонів людей, зусилля більшовиків були спрямовані, у першу

чергу, не на подолання голоду, а на недопущення ослаблення правлячого режиму.
Проявами цього було наступне:
- замовчування факту голоду в Україні при розголошенні відомостей про голод у Росії; навіть під час голоду з України вивозилося продовольство і хліб під виглядом допомоги голодуючим Поволжя; тільки з другої половини 1922 р. влада визнала наявність голоду в Україні й дозволила міжнародним організаціям надати Україні допомогу;
- проведення хлібозаготівель у районах, охоплених голодом;
- ізоляція районів, охоплених голодом, від іншої частини України; військові підрозділи перекривали всі шляхи сполучення між північними і південними губерніями, конфіскували продовольство в тих, хто прагнув провезти його на південь;
- використання голоду для посилення репресій проти духовенства, конфіскації цінностей із храмів і культових споруд.

такі:
- людські втрати: тільки в 1921 р. в Україні вмерли

від голоду сотні тисяч селян;
- придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; для більшовицького режиму голод став фактором, який втихомирював селян ефективніше, ніж каральні експедиції більшовицьких військ;
- за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи.
Таким чином, у 1921-1923 pp. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державноїполітики.