КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Особлива частина

АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ”
АВТОРСЬКИЙ КУРС ЛЕКЦІЙ КАНДИДАТА ЮРИДИЧНИХ НАУК, ДОЦЕНТА,
ДОЦЕНТА КАФЕДРИ КРИМІНАЛЬНОГО

ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ М.І. Карпенка

держави; - отримання студентами фундаментальних знань в галузі теорії кримінального права; -

формування знань, практичних вмінь і навиків у застосуванні кримінального законодавства

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ

ВНЗ “НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ”

МЕТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ:

відправні положення щодо:
підстав кримінальної відповідальності;
поняття злочину;
мети та системи покарань;
підстав і

порядку їх призначення;
умов звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.

В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися.

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ

основи кваліфікації злочинів
ВНЗ “НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ”

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ

права, проаналізувати систему ОЧ та принципи її побудови, з’ясувати значення

ОЧ, сформувати уміння та навички щодо наукових основ кваліфікації злочинів Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності щодо розуміння системи ОЧ та перспектив її удосконалення, мислення щодо відмежування одних злочинів від інших, навести різні точки зору стосовно проблемних питань теми та визначити алгоритм правильної та точної кваліфікації злочинів. Виховні: сприяти формуванню наукового світогляду щодо поняття, системи та значення ОЧ кримінального права, а також наукових основ кваліфікації злочинів.

ВНЗ “НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ”

Особливої частини кримінального права.
2. Методика аналізу конкретних складів злочину.
3. Наукові

основи кваліфікації злочинів.
Висновки

3. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації : [навч. посіб.]

/ Навроцький В. О. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 704 с.
4. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів : [підручник] (2-е вид., перероб.) / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко / За заг. ред. професорів Є. М. Моісеєва та О. М. Джужи; наук. ред.. к. ю. н., доц. І. А. Вартилецька. – К. : КНТ, 2007. – 300 с.
5. Постанови Пленуму Верховного Суду України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/623809DCB56E022BC2256C95003CF7EA?OpenDocument&Start=1&Count=300.

кримінального права.
В ОЧ кримінального права законодавець формулює ознаки певних злочинів,

зазначаючи види покарань і межі їх призначення. Іншими словами, ОЧ кримінального права – це підсистема кримінального права; сукупність норм, що встановлюють, які саме суспільно небезпечні діяння (дії чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.
Звідси предметом ОЧ кримінального права є вивчення кримінально-правових норм, що вказують на конкретні злочини, та практики їх застосування, проведення юридичного аналізу і визначення ступеня ефективності таких норм та їхніх груп, вдосконалення кримінально-правової політики у згаданій сфері, а також здійснення правильної та точної кваліфікації злочинів.

тільки на підставі та зважаючи на положення Загальної частини. І

навпаки, норми ЗЧ кримінального права можуть бути реалізовані тільки через нормативні приписи Особливої частини, що говорить про їх нерозривну єдність.
В ОЧ КК України наводиться вичерпний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. Іншими словами, тільки діяння, передбачене відповідною статтею Особливої частини КК України, може вважатися злочином. Найважливіший принцип будь-якого цивілізованого права, зокрема кримінального права України: немає злочину без вказівки щодо цього в законі (nullum crimen sine lege) — повністю втілюється в Особливій частині КК. Діяння, прямо в ній не передбачене, ні за яких умов не може тягти за собою покарання.

та в певній ієрархічній послідовності у 20 розділах КК України

(статті 109–447). Система ОЧ крим. права – це науково обґрунтоване розташування норм, які визначають відповідальність за ті чи ті злочини, за певними групами (розділами) залежно від спільності родового об’єкта, а також один щодо одного всередині кожної групи (розділу).
Система ОЧ крим. права побудована переважно за родовими об’єктами злочинів. В окремі розділи ОЧ КК об'єднуються норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об'єкт. Нагадаємо, що під родовим об’єктом злочину розуміють окрему групу однорідних або тотожних суспільних відносин, що утворюють певну сферу суспільного існування. Суспільні відносини даного виду становлять собою менш високий рівень узагальненості та охороняються визначеною сукупністю кримінально-правових норм. Родовий об’єкт відображає характер і ступінь суспільної небезпеки окремої групи злочинів, через що виступає своєрідним критерієм об’єднання окремих злочинів у групи та подальшого розташування таких груп в ОЧ КК. Невипадково, що род. об’єкт злочинів найчастіше зазначається у назві розд. ОЧ КК і прямо вказує на цей об’єкт.

має важливе значення. Насамперед, система побудована так, щоб забезпечити виконання

завдань, визначених у ч. 1 ст. 1 КК. Водночас, систематизація злочинів у ОЧ зумовлюється й деякими іншими чинниками, наприклад: історичними особливостями криміналізації посягань і наявністю спеціального суб’єкта (наприк. норми про війс. злочини).
Поділ злочинів за їх родовим об'єктом у відповідних розділах ОЧ КК має й істотне кодифікаційне значення. Так, видаючи новий кримінальний закон, яким встановлюється відповідальність за певний злочин, законодавець включає його у відповідний розділ КК залежно від родового чи безпосереднього об'єкта, на який це діяння посягає.
Розташування у системі ОЧ норм про відповідальність за окремі злочини за їх об'єктом має неабияке значення для правильного застосування закону, тлумачення його дійсного змісту, орієнтування у самому Кодексі.

можна поділити на три групи:
1) заборонювальні (забороняють певні суспільно небезпечні

діяння під загрозою застосування кримінального покарання за їх учинення. Варто зазначити, що переважна більшість норм ОЧ КК – це заборонювальні норми (норми-заборони). За своєю структурою вони поділяються на диспозиції та санкції, отже відсутність якої-небудь однієї з цих складових частин виключає наявність заборонювальної норми;
2) роз’яснювальні (розкривають значення деяких понять і термінів, які вживаються у кримінальному законі. Отже, переважно роз’яснювальні норми містяться у примітках; 3) заохочувальні (встановлюють умови та підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності за певний злочин.
Заохочувальні норми мають важливе значення для попередження і припинення відповідних злочинів, стимулювання посткримінальної поведінки, що свідчить про втрату особою суспільної небезпеки.

що вона:
а) дає вичерпний перелік і описує ознаки тих

суспільно небезпечних діянь, які держава визнає злочинами;
б) дає змогу чітко виявити характер і специфіку злочинних діянь, тож упливає на розробку та реалізацію заходів із запобігання й припинення злочинів;
в) сприяє справедливому застосуванню закону та тлумаченню його змісту, що виявляється у точній та правильній кваліфікації злочинів;
г) створює умови для дотримання законності при притягненні осіб до кримінальної відповідальності та здійсненні правосуддя у кримінальних справах;
ґ) сприяє попередженню злочинності, оскільки оголошуючи відповідні діяння злочинними і караними, законодавець тим самим має на меті сформувати у людей непримиренне ставлення до злочинних проявів, усвідомлення необхідності боротьби з такого роду вчинками.

аналізу конкретних складів злочину передбачає звернення до певних методів, прийомів

і способів, що вже апробовані та вивчені задля здійснення відповідної юридичної характеристики таких складів.
Загалом можна виділити 2 групи питань, які мають бути розкриті у процесі юридичного аналізу конкретних складів злочинів. До 1 групи відноситься загальна характеристика окремого виду злочинів. Вивчаючи цю групу питань, важливо засвоїти родове поняття (визначення) злочинів, передбачених певним розділом, приділивши особливу увагу суспільній небезпечності їх та родовому об'єкту посягання.
Друга група питань стосується вивчення конкретних складів злочинів певного розділу. Методична схема їх вивчення може бути представлена у вигляді питань, які треба з'ясувати під час аналізу кожного конкретного складу злочину. Системність їхнього аналізу забезпечується певним порядком (черговістю) їхнього розгляду. Спочатку треба точно визначити місце розглядуваного злочину в системі КК, тобто визначити, до якої групи і до якого розд. ОЧ КК відноситься цей злочин.

КК, пропонується дотримуватися такої послідовності (схеми):
1) визначити суспільну небезпеку злочину,

його місце в системі Особливої частини кримінального права;
2) дати законодавче або теоретичне (за відсутності законодавчого) визначення злочину, що характеризується (приміром, що таке “вбивство”, “зґвалтування”, “крадіжка”, “одержання хабара” тощо);
3) розкрити об’єкт злочину, а також предмет і специфіку потерпілого, якщо вони зазначені у кримінально-правовій нормі;
4) вказати на ознаки об’єктивної сторони злочину (суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, місце, час, спосіб, обстановку, засоби і знаряддя вчинення злочину) та підкреслити, яким за конструкцією об’єктивної сторони є даний склад (матеріальний, формальний або усічений);

вік кримінальної відповідальності, наявність ознак спеціального суб’єкта);
6) охарактеризувати суб’єктивну сторону

злочину, визначивши форму та вид вини, а також мотив, мету та емоційний стан (якщо вони присутні у цьому злочині);
7) проаналізувати кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки злочину (якщо вони є);
8) відмежувати аналізований склад злочину від інших і суміжних складів, наприклад, державної зради від шпигунства, крадіжки від грабежу, контрабанди (ст. 201 КК) від контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 305 КК). При цьому необхідно робити посилання на положення відповідних постанов Пленуму Верховного Суду України, наводити приклади із судово-слідчої практики, моделювати ситуації тощо.

та призначенні ОЧ кримінального права є кваліфікація злочинів. Кваліфікувати злочин

– означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, що передбачає відповідальність за вчинення цього злочину. Тобто, кваліфікація злочину полягає в пошуку (визначенні) статті КК (статей, їх частин або пунктів), що передбачає відповідальність за вчинене суспільно небезпечне діяння.
У кримінальному праві слід відмежовувати поняття “кримінально-правова кваліфікація” та “кваліфікація злочинів”.
Поняття “кваліфікація злочинів” – видове, тому воно охоплюється родовим “кримінально-правова кваліфікація” й становить лише його частину. Кримінально-правова кваліфікація включає не тільки кваліфікацію злочинів, а й кваліфікацію інших діянь, які можуть і не бути злочинами (малозначних діянь; діянь, учинених за обставин, що виключають злочинність діяння; діянь осіб, які є неосудними чи не досягли віку кримінальної відповідальності; тощо).

закону, застосування до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми чи підведення

певного злочину під ознаки конкретної норми.
Слід зазначити, що кваліфікація злочину – це й певна пізнавально-оцінювальна діяльність, розумовий процес, при якому використовуються певні прийоми та беруться до уваги особливості певних кримінально-правових ситуацій (конкуренція кримінально-правових норм, множинність злочинів тощо). У процесі кваліфікації встановлюються фактичні обставини, що мають значення для кваліфікації (фактичний склад злочину), здійснюється їх зіставлення з юридичним складом злочину, задіюється правосвідомість особи, яка репрезентує правозастосовчий орган, і відбувається тлумачення кримінального закону. Все це загалом має вплинути на висновок щодо відповідності фактичних обставин вчиненого діяння юридичному складу злочину.

закріплення точної відповідності між ознаками діяння, вчиненого суб’єктом, і ознаками

складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.
Зміст кваліфікації злочинів полягає в тому, що вона:
1) здійснюється уповноваженими на те органами держави – досудового слідства, прокуратури та суду;
2) проводиться у відповідній процесуальній формі, а її результати закріплюються в актах вказаних вище органів;
3) тягне правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для державних органів;
4) спрямована на оцінку суспільно небезпечної поведінки особи, тому визначається кримінально-правова норма, що передбачає відповідальність за вчинене діяння.
Наукові основи кваліфікації злочинів охоплюють розгляд положень щодо принципів, передумов, підстав, структури, видів, функцій, правил кваліфікації та юридичного закріплення її результатів.

– принципах. Принципи кваліфікації злочинів – це система науково обґрунтованих,

стабільних, свідомо застосовуваних, найбільш загальних положень, на підставі яких здійснюється вибір кримінально-правової норми, котра передбачає вчинене діяння, доводиться необхідність застосування саме цієї норми та процесуально закріплюється висновок, що діяння охоплюється саме обраною нормою.
Уявляється, що кваліфікація злочинів має здійснюватися з дотриманням таких принципів:
1) законність; 2) офіційність; 3) об’єктивність;
4) точність;
5) індивідуальність;
6) повнота;
7) вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються;
8) недопустимість подвійного інкримінування;
9) стабільність

1) глибокого вивчення та розуміння особою, що застосовує кримінально-правові норми,

засад кримінального права, кримінально-правової політики держави та судово-слідчої практики;
2) правильного з’ясування та тлумачення змісту кримінального закону, всіх ознак конкретної кримінально-правової норми;
3) повного й усебічного дослідження фактичних ознак учиненого суспільно небезпечного діяння;
4) застосування правил кваліфікації злочинів, вироблених теорією та практикою, при обґрунтованому поєднанні ознак злочину, що встановлені законом, із ознаками вчиненого діяння.

справи, наявні в реальній дійсності, що стали відомі правоохоронним органам

і були процесуально закріплені, – де, коли, ким, за яких обставин, у який спосіб, із використанням яких знарядь або засобів вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно спричинило, ким вчинене, яким чином виявилося суб’єктивне ставлення особи до вчиненого тощо;
– нормативна (юридична) – юридичний склад злочину, що міститься в кримінально-правовій нормі.
Структуру кваліфікації злочинів утворюють ті ж елементи, що й структуру будь-якої людської діяльності. Структурними елементами кваліфікації злочинів є їх об’єкт, суб’єкт і зміст.
Об’єкт кваліфікації – це діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці.
Суб’єкт кваліфікації – це органи, що здійснюють кримінально-правову оцінку діяння.
Зміст кваліфікації – це те, що складає її сутність, у зв’язку з чим розпочинається та заради чого здійснюється певна діяльність, тобто це оцінка вчиненого з погляду кримінального закону як злочину чи незлочинної поведінки.

розрізняють два види кваліфікації злочинів:
1) офіційна (легальна) кваліфікація – це

кваліфікація злочину, яку здійснюють уповноважені на те державою особи (слідчі, прокурори та судді). Наслідки такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах і мають обов’язковий характер;
2) неофіційна (доктринальна) кваліфікація – це правова оцінка, яку здійснюють громадяни, адвокати, журналісти, науковці в наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо. Така кваліфікація не має обов’язкового характеру, однак може братися до уваги при офіційній кваліфікації, впливати на розвиток науки кримінального права та законотворчу діяльність.

критеріями:
1) ступінь важливості: – основні – полягають у визначенні

того, чи є вчинене діяння злочином, тобто, чи наявні ознаки злочину у кваліфікованих діяннях;
– другорядні – полягають у визначенні того, який саме злочин вчинено (віднесення його до певного роду та виду злочинних посягань, встановлення ступеня тяжкості тощо);
2) походження: – первинні – це встановлення кримінально-правової норми (норм), яка визначає діяння як злочин чи дає іншу оцінку; – похідні – полягають у обґрунтуванні правильності вибору норми, що передбачає вчинене діяння, а також у юридичному оформленні та закріпленні результатів кваліфікації;
3) сфера їх дії: – внутрішні – пов’язані з вирішенням питань матеріального кримінального права; – зовнішні – характеризують призначення кваліфікації щодо суміжних видів діяльності, інших галузей права;

оцінці діяння щодо суспільних і державних інтересів;
– логічні –

полягають в побудові силогізму, де більшим посиланням буде норма закону, що регламентує відповідне діяння, меншим – фактичні ознаки вчиненого діяння, а висновком – результат кваліфікації, тобто констатація того, що вчинене підпадає під ознаки певної кримінально-правової норми чи не містить таких ознак;
5) юридичне значення: – правофіксувальні – кваліфікація констатує факт наявності чи, навпаки, відсутності відповідних правових відносин; – правоконкретизувальні – кваліфікація забезпечує піднормативне індивідуальне регулювання суспільних відносин; – правовстановлювальні – кваліфікація є підставою для визначення обсягу прав і обов’язків учасників процесу; – кримінологічні – кваліфікація є засобом попередження вчинення злочинів, умовою формування правомірної поведінки.

кваліфікації злочинів. Основні з них такі:
1) усі фактичні ознаки вчиненого

мають відповідати юридичним ознакам складу злочину;
2) ознаки вчиненого злочину слід відмежовувати, відокремлювати від суміжних складів злочинів;
3) до вчиненого злочину завжди повинна застосовуватися та кримінально-правова норма, яка найбільш повно охоплює його ознаки;
4) за наявності у вчиненому діянні ознак загальної та спеціальної норм застосовують спеціальну норму;
5) кваліфікований склад злочину має пріоритет (перевагу) перед основним складом, а особливо кваліфікований – перед кваліфікованим і поглинає його;

безпосередньому об’єктові посягання є способом, складовою частиною заподіяння шкоди основному

об’єктові, кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому об’єктові заподіюється факультативно, кваліфікується як сукупність злочинів;
7) спосіб учинення злочину не утворює сукупності злочинів, якщо він є обов’язковою, необхідною та невід’ємною ознакою певного діяння;
8) кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню: склад закінченого злочину поглинає склад замаху, а склад замаху поглинає склад готування до цього злочину;
9) умисел завжди поглинає необережність, а будь-який вищий ступінь вини поглинає нижчий;
10) при конкуренції самостійної норми та норми про співучасть у більш тяжкому злочині застосовується норма про співучасть тощо.

основні компоненти:
1) виклад фактичних обставин справи;
2) складання формули

кваліфікації;
3) юридичне формулювання обвинувачення;
4) обґрунтування кваліфікації.
Виклад фактичних обставин справи – це формулювання фактичного складу діяння, тобто опис поведінки особи й інших юридичних фактів, які встановлено (процесуально доведено), які мають кримінально-правове значення та в системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину.
Складання формули кваліфікації – це здійснення вказівки на статті Особливої, а за певних умов – і Загальної частин КК, які передбачають вчинене діяння через використання скорочених, умовних позначень.

та конкретизація формули кваліфікації. Іншими словами, це словесне посилання на

кримінально-правові норми, що відображені у формулі кваліфікації; юридичні формулювання, що містяться в нормах кримінального закону, який встановлює відповідальність за вчинене посягання.
Обґрунтування кваліфікації – це діяльність відповідних органів держави щодо підтвердження прийнятого рішення про кваліфікацію злочину за певною нормою (нормами) КК (воно полягає в наведенні доказової бази, формулюванні логічних і несуперечливих висновків тощо).

Мінімальна заробітна плата на 01.01.2013р. становить 1147грн., а податкова соціальна пільга – 573,5грн.

підсистема кримінального права; сукупність норм, що встановлюють, які саме суспільно

небезпечні діяння (дії чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Предметом Особливої частини кримінального права є вивчення кримінально-правових норм, що вказують на конкретні злочини, та практики їх застосування, проведення юридичного аналізу і визначення ступеня ефективності таких норм та їхніх груп, вдосконалення кримінально-правової політики у згаданій сфері, а також здійснення правильної та точної кваліфікації злочинів. Система Особливої частини кримінального права побудована переважно за родовими об’єктами злочинів. Усі норми Особливої частини КК за змістом можна поділити на три групи: 1) заборонювальні; 2) роз’яснювальні; 3) заохочувальні.

втрачають своєї актуальності та складності на сучасному етапі розвитку кримінального

права, оскільки й досі існують численні випадки неточної, неправильної, невідповідної кваліфікації з боку досудового слідства, прокуратури та суду. Навіть якщо кваліфікація видається на перший погляд бездоганною, то деякі прорахунки та хиби в ній можуть виявитися в процесі розгляду справ за апеляцією чи у порядку касаційного провадження. Більше того, вдосконалюється КК України, одні його норми скасовуються, інші з'являються. Усе це викликає до життя потребу у відмежуванні (диференціації) норм кримінального законодавства, здійсненні належної кримінально-правової оцінки певних суспільно небезпечних діянь, створенні більш дієвих механізмів і методик кваліфікації злочинів, що сприятиме надійній та всебічній охороні й забезпеченню прав і свобод людини та громадянина в Україні.

та який її предмет?
2. Що становить собою система Особливої частини

кримінального права та які її основні складники?
3. За яким критерієм переважно побудована Особлива частина кримінального права?
4. На які три групи можна поділити всі норми Особливої частини КК за змістом та у чому їх сутність?
5. У чому полягає значення ОЧ кримінального права?
6. Якою методикою слід керуватися при аналізі конкретних складів злочину?
7. Що таке кваліфікація злочинів?
8. Який зміст кваліфікації злочинів?
9. Розгляд яких положень охоплюють наукові основи кваліфікації злочинів?
10. Якими принципами слід керуватися при здійсненні кваліфікації злочинів?

підставами кваліфікації злочинів?
12. Які складові структури кваліфікації злочинів?
13. Які

розрізняють види кваліфікації злочинів залежно від того, хто її здійснює?
14. Назвіть критерії та види функцій кваліфікації злочинів?
15. Які правила кваліфікації злочинів виробили кримінально-правова теорія та судова й слідча практика?
16. З яких компонентів складається юридичне закріплення результатів кваліфікації злочині?
17. Що таке формула кваліфікації злочинів та який її зміст?
18. Які норми застосовуються у формулі кваліфікації злочинів із Загальної та Особливої частини КК України?
19. Яким чином враховувався Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. при кваліфікації злочинів?
20. У чому значення постанов Пленуму Верховного Суду України для правильної кваліфікації злочинів?