ЛЕКЦІЯ 2 ЛЮДИНА ЯК ОСНОВНА ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ

в історії філософської думки.
2.Людина: індивід, особа, особливість. Духовність.
3.Проблема життя і

смерті в духовному досвіді людства.
4.Концепції сенсу життя людини.

розумінні людини:
1) у стародавньому світі людина розумілася

як суспільна (політична) тварина, яка наділена розумом, можливістю розрізняти добро і зло, справедливість та несправедливість (Арiстотель);
2) в епоху Середньовіччя людина розумілася як творіння та образ Бога, головне в ній дух, а не тіло;
3) в епоху Відродження людина сприймалася як культурне, творче створіння;
4) у Новий час людина розумілася як розумне створіння;
5) у ХХ ст. акцент перемістився на інші здібності людини, а саме:
а) інтуїція (А.Бергсон);
б) воля (Ф. Ніцше, А Шопенгауер);
в) інстинкт («Воно») (З. Фрейд);
6) марксизм розглядає людину як продукт соціального середовища;
7) екзистенціалізм розуміє людину як створіння, що не має заздалегідь визначеної суті. Свою сутність людина створює своїми справами та вчинками.

природна істота; 2) як соціальне створіння
Сутнісними рисами людини

є:
- вміння виготовляти засоби праці;
- свідомість, наявність потреб, інтересів, ідеалів, об'єктів поклоніння( «тотем»)
-соціальність (життя в суспільстві);
-життєдіяльність людини не запрограмована її природою( як тварин), а має свідомий, вольовий характер;
- знання моральних заборон(«табу»);

духовний світ (в якому визначено сенс життя, цінності, норми, ідеали),

її прагнення до самовдосконалення.

Духовність передбачає прагнення:
1) до знань;
2) до добра, морального життя;
3) до красоти.

обмеженням самого себе; 2) угамуванням своїх гордощів;

3) постійною працею над собою з метою самовдосконалення.

Хто може бути духовним лідером для певної спільноти( суспільства, нації, групи):
Політичний діяч
Мудрець, вчений, мислитель
Релігійний діяч (святий).
Популярний представник мистецтва, спорту тощо.

1) відсутності вірі в Бога, у світле майбутнє,

в себе, свої сили та можливості.
2) скороченні сакральних (святих) зон у житті людини.


Сакральна зона - це зона, в якій немає місця меркантильним відносинам, кощунству, сарказму, навіть юмору тощо.

поділяються на:
1) біологічні ознаки;
2)

соціальні ознаки.

Біологічними ознаками життя є:
а) обмін речовин;
б) адаптація;
в) розмноження.

Соціальними ознаками життя є:
а) діяльність, праця;
б) свобода;
в) творчість;
г) спілкування;
д) емоційне відношення до навколишнього світу.

учасником суспільного життя, продовжує впливати на нього суспільно значущими не

тільки для його сучасників, але також і для нащадків результатами своєї "прижиттєвої" діяльності.

Неминучість біологічної смерті ставить перед людиною масу проблем, серед яких :
-проблема права на самогубство
-проблема права людини на вбивство іншої людини,
-права на евтаназію (допомогти легко померти );
-проблема смертної кари

Смерть - це припинення існування людини, яке може бути біологічним або соціальним.

в самому житті, в сфері основних людських бажань і інтересів,

в знаходженні виходу з тих проблемних ситуацій, які диктує життя.
2) Прагнення до власної вигоди і корисливості (не корисність). Така позиція називається утилітаризмом.
3) Досягнення реального щастя – сенс життя кожного індивіда

безкорисливому служінні загальному благу.
2. Соціально-демографічна, яка відображає мету життя, пов’язану

з народженням та вихованням дітей і внуків, – нащадків, що мають «продовжити життя».
3) Концепції ігрової діяльності, що орієнтовані на:
а) духовний розвиток особистості;
б) фізичний розвиток;
в) комплексну ігрову діяльність;
г) пасивну (таку, що сприяє вказаним типам розвитку індивіда).
Спроба реалізувати сенс життя тільки через ігрову діяльність може призвести до соціально-патологічних способів задоволення цієї потреби ( ігрова залежність).

своєї значущості в очах оточення - від професійної кар’єри, наявності

модних артефактів ( годинник, машина, нерухомість, предмети роскоші) до гонитви за багатством. 5. Гедоністична концепція визначає життя заради насолод, досягнення яскравих відчуттів. 6. Конформістська модель життя відображає прагнення «жити як усі», нічим не вирізняючись з натовпу, і означає певною мірою спосіб пристосування до будь-якого оточення.

служіння Богові в тій чи іншій формі. Поки існуватиме людська цивілізація,

сенс життя завжди буде об’єктом духовного пошуку як у філософії, так і в художній літературі. Сенс життя залишиться для кожної людини, яка усвідомлює саму себе і своє призначення, стрижнем і віссю, які й визначатимуть її життєвий шлях.

– собача смерть» - «Жив смішно і помер грішно» - «Бути чи

не бути?» (В. Шекспір)
- поет Омар Хайям повчав:
«Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало,
два важных правила запомни для начала:
ты лучше голодай, чем что попало есть,
и лучше будь один, чем вместе с кем попало».

Проглядає гонор людини, свідомої свого призначення і можливості вибору.

лише цією людиною (власна стратегія життя); б) смисл

життя повинен змінювитися у часі в зв'язку з досягненням певної мети; в) життя варте зусиль, щоб бути прожитим за любих обставин. г) краще дотримуватися концепції «малих діл»

це суспільне уявлення про те як можна людині досягти щастя.

Як у примітивній схемі виховання: «веди себе чемно – дістанеш цукерок». Людина такого типу надіється знайти в моралі засіб для отримання тієї чи іншої «цукерки». Така людина вважає, що користь є головним мотивом поведінки, а моральні вчинки – один з різновидів корисності. Вони повинні вести до мети, до успіху, до отримання всіляких благ і, в кінцевому результаті – до щастя.

соціальним середовищем (село, вулиця, клас, група, нація, коло знайомих). Якщо

в такому середовищі панують високі моральні вимоги і царюють моральні ідеали, то представник такої групи виростає високоморальною людиною і чудово вихованим членом соціуму. Люди такого типу складають тоді так зване «пристойне товариство» і тримаються суспільної думки дуже міцно.

можуть збідніти, стати опальними, можуть бути піддані знищенню, але їх

вціліли представники гідно тримають «марку» честі, яку ніколи їм не дозволяється – в силу особливості статусу – бруднити негідними діями. Почуття власної гідності – ось визначальна риса морального аристократизму. Такий тип належить швидше мистецтву, ніж економіці». Аристократичний тип – завжди особистість. Така людина відповідає за свої вчинки не перед суспільством, а перед самим собою.
Представники «аристократичного» типу майже завжди протистоять моральним нормам своєї епохи; вони або попереду, або позаду в тих часових свідомих вимірах, коли життя здавалося кращим і досконалішим, ніж сьогодення. Моральна орієнтація такого типу асоціальна, індивідуалістична. Саме їм властива свобода волі, свобода морального вибору, не зашореного ніякими умовностями. Для них головне – залишитися самим собою. Люди такого типу «люблять» свій внутрішній світ і не терплять посягання на «копирсання» інших в іхній душі.

події, люди, ідеї. Якщо в очах героя останні не відповідають

стандарту моралі, то їх слід «настановити на шлях істини», і тому ці обставини він намагається змінити. Як і «аристократ», «герой» вирізняється в своєму середовищі, але протистоїть йому не пасивно, а активно і наступально. Він не бажає «миритися» з світом недосконалим, тобто бореться з тим, що не витримало порівняння з ідеалом, з ідеєю абсолютного добра. А оскільки світ недосконалий, то боротися доводиться з усім, що перепинає цей шлях до Істини і загальної Справедливості. Вибір цілей і засобів – головне в цій боротьбі, бо герой боїться, як би в цій битві не втратити саму ідею, за яку ведеться боротьба.
Ідея – визначальна в моральній орієнтації такого типу. Герой ніколи не визнає смирення і терпіння – не його стиль.

під Богом» і сповідують Божу мораль, надихає їх на благі

і праведні вчинки. Вони приходять до моралі не колективно, а індивідуально. За їх переконанням, Бог підтримує моральний правопорядок в цілому, зберігає таїну буття. Він дає особистості торкнутися тієї таїни, що дає «релігійному» типові можливість причаститися до сенсу життя, пізнати його і пережити. Головна моральна цінність для них – сенс життя. Всі норми, принципи, ідеали – вторинні. Чуття божественної гармонії, що розлита у світі в результаті Божого Творення, переходить для них у вчення про призначення людини.

суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона

живе;
- це також соціально схвалювані уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба тощо.
Виокремлюють духовні та матеріальні, об'єктивні та суб'єктивні цінності.

добро, щастя та ін.
За якістю відчуття – позитивні і негативні:

насолода – страждання, користь – шкода, слава – ганьба, влада – залежність, безпека – небезпека, краса – бридота, істина – брехня, добро – зло, щастя – нещастя та ін.
За суб’єктністю використання: практичні та духовні.
За ступенем підлеглості: вищі та нижчі.

не має заздалегідь визначеної суті і свою сутність людина створює

своїми справами та вчинками?
Кто засновник такої школи в філософії стародавньої Індії як йо г а?
Коли відбудуться наступні парламентські вибори в Україні?