Література та живопись епохи Відродження

літератури, що охоплює 14-16 століття в Італії та кінець 15

— початок 16 століття в інших країнах Європи.

Першим назву «Відродження» або, французькою мовою, «Ренесанс» застосував у 16 столітті італійський історик мистецтва Джорджо Вазарі. Він прагнув підкреслити факт повернення образотворчого мистецтва тієї доби до античних взірців. Поступово назву «Відродження» поширили на всю культурно-історичну добу та її мистецтво.

(кінець 16 — початок 17 століття).

час були закладені глибокі підвалини духовності суспільства. Ця культура збагачує

нас загальнолюдськими, гуманістичними цінностями, розумінням того, що істинно творчий початок буття – людина.

її вдосконалення. Як ніяка інша епоха, культура Відродження щедро породила

плеяду геніальних митців, створила вищі духовні цінності – "те, що не вмирає". Тенденції культурного розвитку, започатковані епохою Ренесансу знайшли своє продовження в культурах інших епох. Відродження – це унікальний період в історії культури, котрий репрезентує одночасно і епоху, і тип культури, і культурне явище

XIV століття)
Раннє Відродження (початок XV століття - кінець XV століття)
Високе

Відродження (кінець XV - перші 20 років XVI століття)
Пізніше Відродження (середина XVI - 90-ті роки XVI століття)

час з 1420 по 1500 роки. Протягом цих вісімдесяти років

мистецтво ще не цілком отрешается від переказів недавнього минулого, але пробує домішувати до них елементи, запозичені з класичної давнини. Лише згодом, і тільки помалу, під впливом все сильніше і сильніше зміни умов життя і культури, художники абсолютно кидають середньовічні основи і сміливо користуються зразками античного мистецтва, як в загальній концепції своїх творів, так і в їх деталях.

Відродження настає тільки в кінці XV століття, і його ранній період триває, приблизно, до середини наступного століття.

Італії приблизно з 1500 по 1527. У цей час центр

впливу італійського мистецтва з Флоренції переміщається в Рим, завдяки вступу на папський престол Юлія II - людини честолюбного, сміливого і підприємливого, привернув до свого двору кращих художників Італії

годи.
Міровоззренческіе протиріччя і загальне відчуття кризи вилилися у Флоренції в

«нервове» мистецтво надуманих квітів і зламаних ліній - маньєризм.
У Парму, де працював Корреджо, маньєризм дістався тільки після смерті художника у 1534 році.
У художніх традицій Венеції була власна логіка розвитку; до кінця 1570-х рр.. там працювали Тіціан і Палладіо, чия творчість мала мало спільного з кризовими явищами в мистецтві Флоренції і Рима.