Основні напрями у мовознавстві ХІХ ст

напрям у порівняльно-історичному мовознавстві.

(Ж.-Ж.Руссо, Е.Кондильяк ).
Зацікавлення питанням споріднених зв’язків між мовами.

2. Відкриття європейцями

санскриту.
В. Джонс одним з перших почав зіставляти санскрит з грецькою, латинською та іншими європейськими мовами.

мови у порівнянні з грецькою, латинською, перською і германською мовами”.
Метод

апробував на матеріалі 45 залучених до дослідження мов.
Расмус Раск (1818) “Дослідження в галузі давньопівнічної мови, або Походження ісландської мови”.
Наводить наявність споріднених зв’язків між ісландською, грецькою, латинською і балто-слов'янськими мовами.
Якоб Грімм (1819) Перший том “Німецької граматики”.
Створив першу порівняльно-історичну граматику германських мов.
Олександр Христофорович Востоков (1820) “Роздуми про слов’янську мову”.
Розкрив таємницю юсів — Ѫ і Ѧ (пор. ст-сл. мѦсо, польськ. тięso, укр. м'ясо; ст-сл. дѪбъ, польськ. dąb, укр. дуб).

було вироблено дійсно науковий метод дослідження мови.
Сформульовано методичні принципи, що

зберігаються у компаративістиці і сьогодні:

Лексичні паралелі є менш надійними, ніж граматичні.

Порівнювати варто не цілі слова відомих мов, які можуть складатися з компонентів різного походження, а їхні складники: корені, закінчення.

Принцип регулярності відповідників: існують слова, найбільш показові для встановлення спорідненості (займенники, числівники, назви спорідненості, частин тіла, небесних світил тощо).

Перше формулювання конкретних законів звукових змін мови (запроваджене Ф.Боппом і розвинуте Я.Гріммом).

Запроваджено термін “індоєвропейські мови” (Ф.Бопп).

який глибоко, по-філософськи осмислив багатий мовний матеріал і результати зроблених

до нього наукових досліджень.

Німецький учений з різноманітними інтересами (мовознавство, антропологія, етнографія, історія, філософія, естетика) .

Вивчав право, політику, історію. Працював дипломатом. Належав до передових верств прусської чиновницької аристократії, обіймав посаду міністра народної освіти Німеччини. У 1810 р. заснував Берлінський університет.

Зробив вагомий внесок у філософію, естетику, юриспруденцію, літературознавство. Однак найбільше прислужився мовознавству.

Знав велику кількість мов — баскську, санскрит, китайську, семіто-хамітські, малайсько-полінезійські, індіанські. У працях використовував матеріали давньоєгипетської, японської та інших мов. Найбільше цікавився загальнотеоретичні й філософські проблеми мовознавства.

різних епох їх розвитку».

«Про виникнення граматичних форм і їх вплив

на розвиток ідей».

«Про мову каві на острові Ява» (не завершена).
Вступ – «Про різноманітну будову людських мов і її вплив на духовний розвиток людства»

головна лінгвістична праця, в якій найповніше викладена теоретична концепція В. фон Гумбольдта.

і Ф.Шлегелів четвертим типом – інкорпоративні (полісинтетичні) мови.

Виокремив чотири стадії

розвитку мов. Стадіальні відмінності безпосередньо пов’язує зі ступенем духовного розвитку народу.

Констатував, що в цю схему погано вкладаються китайська та давньоєгипетська мови.

«Два найбільш незвичні народи були спроможні досягнути високого ступеня інтелектуального розвитку, маючи мови абсолютно чи більшою мірою позбавлені граматичних форм».

Мовами, що наділені істинною граматичною будовою, вважає санскрит, семітські і класичні мови Європи з грецькою на чолі.

не було зафіксовано жодної мови, що перебуває нижче граничної межі

сформованої граматичної будови. Ніколи жодна мова не була зафіксована у момент становлення її форм». Відбувається «первинне, але повне утворення органічної будови мови».

Другий етап – становлення мов, формування їхньої структури. Цей етап також недоступний для безпосереднього спостереження. Становлення мов продовжується аж до «стану стабільності», після досягнення якого принципові зміни мовної будови вже неможливі.

Третій етап починається з моменту, коли мова досягла «межі завершеної організації». Мова вже не розвивається, але й не деградує. В органічній будові мови і її структурі, «як живих творіннях духа», може безкінечно відбуватися більш тонке вдосконаленя мови». На цьому етапі історії перебувають, зокрема, сучасні європейські мови.

розвиток людства»
Первинним і невизначеним поняттям є поняття «духу народу».
« Мова

народу є його дух, і дух народу є його мова, і важко уявити собі щось більш тотожне».
Мова невід’ємна від людської культури і є найважливішим її компонентом.
Людина не може ані мислити, ані розвиватися без мови.
«Мова є органом, який творить думку».
Мова є не продуктом діяльності (еrgоn), а діяльністю (еnегgеiа). Мова являє постійно оновлювану роботу духу, спрямовану на те, щоб зробити артикульований звук придатним для вираження думки. В дійсному сенсі під мовою можна розуміти тільки всю сукупність актів мовленнєвої діяльності.

форми.
«Дійсна матерія мови – це, з одного боку, звук

взагалі, а з другого – сукупність чуттєвих вражень і мимовільних рухів духу, що передують утворенню поняття, яке здійснюється з допомогою мови». Говорити щось про мовну матерію, абстрагувавшись від форми, неможливо.
Мовна форма не зводиться до зовнішньої, звукової форми. Ще більше значення має внутрішня форма мови, яка членує «чуттєві враження і мимовільні порухи духу».
Внутрішня форма, специфічна для кожної мови, проявляється як у членуванні світу у сфері лексики, так і в системі граматичних категорій.
Наприклад, «поняття способу» набуло справжнього розвитку в давньогрецькій, тоді як в санскриті «залишилося явно недорозвинутим».
У зв’язку з внутрішньою формою порушено проблему, яка пізніше почала тлумачитися як відмінність між значенням і смислом слова.
«Слово – не еквівалент чуттєво сприйманого предмета, а еквівалент того, як він був осмислений мовнотворчим актом у конкретний момент творення слова: так, в санскриті, де слона називають то таким, який двічі п’є, то двозубим, то одноруким, кожного разу розуміють один і той самий предмет, трьома словами позначені три різні поняття. Мова репрезентує не самі предмети, а всього лише поняття про них».

людини про світ незалежні від її мови.

Різне членування світу

різними мовами «виявляється при зіставленні простого слова з простим поняттям... Безумовно, зовсім не байдуже, чи використовує одна мова описові засоби там, де інша мова виражає це одним словом, без звертання до граматичних форм…».

«Мислення не просто залежить від мови загалом,.. до певної межі воно визначається кожною окремою мовою» (сформульована гіпотеза лінгвістичної відносності, яка була висунута, зокрема Б. Уорфом, і в XX ст.)

Мова допомагає людині пізнавати світ, і водночас це пізнання залежить від мови:
«… вся мова загалом постає між людиною і природою, що діє на неї і з середини і ззовні... Людина переважно… живе з предметами так, як їх подає їй мова... І кожна мова окреслює довкола народу, якому вона належить, коло, звідки людині дано вийти лише постільки, поскільки вона відразу входить в коло іншої мови».

) – основоположник напряму.
Синтезував ідеї Ф.Боппа, деякі ідеї
В. фон Гумбольдта

(переважно)
стадіальні) і положення
дарвінізму.
«Компендій порівняльної
граматики індоєвропейських мов».
«Німецька мова».
«Теорія Дарвіна і наука про
мову» (1863 р.) та «Значення мови
для природної історії людини»
(1865 р.) – теоретичні погляди.

«доісторичний» (розвиток мови від простого до складного) та «історичний» (розпад

мови стосовно звуків і форм).
Аналогія мови з живим організмом: і мова, і живий організм розвиваються, ростуть, потім поступово починають старіти, розпадатися.
Чітке формулювання поняття індоєвропейської прамови і визначення її реконструкції як мети компаративних досліджень.
Історію індоєвропейських (і будь-яких інших) мов пояснював на основі концепції родовідного дерева.
Сформулював принципи побудови генетичної класифікації мов.
Головними законами розвитку мов вважав дарвінівські закони борьтьби за існування і природного відбору.