ПЛЕЯДА МИТЦІВ РОСІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ПОЧАТКУ Х I Х СТОЛІТТЯ

(15) лютого 1857) - російський композитор, основоположник національної композиторської школи.

Твори Глінки зробили сильний вплив на наступні покоління композиторів, у тому числі на А. С. Даргомижського і членів «Могутньої купки», розвивали у своїй музиці його ідеї.

В. Кукольника «Князь Холмський» (1842)
Іспанська увертюра № 1 «Блестящее капричио

на тему Арагонськой хоти» (1845)
«Вальс-фантазия» (1839, 1856)
Камерно-інструментальні твори
«Патетичне тріо» d-moll для кларнета, фагота і фортепіано (1832)
Романси і пісні«Венецианская ночь» (1832)
«Я здесь, Инезилья» (1834) «Ночной смотр» (1836)
«Сомнение» (1838) «Ночной зефир» (1838)
«В крови горит огонь желанья» (1839)
свадебная песня «Дивный терем стоит» (1839)
«Попутная песня» (1840) «Признание» (1840)
«Слышу ли голос твой» (1848) «Заздравный кубок» (1848)
«Песнь Маргариты» з трагедії Гете «Фауст» (1848)
«Мери» (1849) «Адель» (1849)
«Финский залив» (1850)
«Не говори, что сердцу больно» (1856)

лютого за новим стилем) 1813, село Троїцьке, нині Тульської області

Росії — †5 січня (17 січня за новим стилем), 1869, Санкт-Петербург) — російський композитор.
Даргомижський є автором понад 100 романсів, збірників хорів, 4 опер («Рогдана», «Русалка», Есмеральда", «Кам'яний гість»), а також невеликих симфонічних творів, серед яких найвідоміші: «Малоросійський козачок», «Чухонська фантазія» й «Баба-яга».
Слідом за М.Глінкою Даргомижський заклав основи російської класичної музичної школи.

.1866, Ніцца, похований в Петербурзі], граф, російський віолончеліст і музичний

діяч. Разом з братом Михайлом Юрійовичем Ст (1788—1856) організовувало симфонічні і камерні вечори. Будинок братів Ст був центром музичного життя Петербургу (з 1826, а в 1823—25 — Москви). Ст — перший видний російський віолончеліст-соліст, учасник квартетів. Один з організаторів Симфонічного суспільства (2-я половина 40-х рр.) і Концертного суспільства (1850) в Петербурзі, а також один із засновників і перших директорів Російського музичного суспільства (1859).

Олександра Брюллова.
Автор картин на історичні теми, жанрових акварелей і портретів

діячів культури.
У Брюллова вчилося багато художників-реалістів, зокрема українських — Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Тарас Шевченко та інші.

Карл Па́влович Брюлло́в
(*23 грудня 1799 — †23 червня 1852)

жовтня 1836) - російський художник, графік і живописець, майстер портрета.

— †3 травня (15 травня) 1857) — російський художник-портретист, представник

класицизму; до 1823 — кріпак.

з селянського життя, педагог, член Петербурзької академії мистецтв, засновник так

званої венеціановской школи.

24 жовтня (4 листопада) 1784, Петербург - 16 (28) червня

1834, Москва) - російський архітектор, знаменитий реконструкцією Москви після пожежі 1812 року. Роль Бове в створенні вигляду Москви може бути порівняна лише з роботою Россі в Санкт-Петербурзі. Творив переважно у стилі класицизму.

ГУМу, не збереглися)
1820-1822 - Кремлівський (Олександрівський) сад з гротом
1824-1825 -

Манеж
1818-1824 - Театральна площа
1821-1824 - Великий театр
1827-1834 - Тріумфальні ворота у Тверської застави (нині у парку Перемоги)
1828-1833 - градської лікарня (нині Міська лікарня № 1 ім. Н. І. Пирогова). Москва, Ленінський проспект, 8 корпус

італійського походження, автор багатьох будівель та архітектурних ансамблів у Санкт-Петербурзі

та його околицях.
1808. Катерининська церква в Кремлі
1809. Перебудова подорожнього палацу Катерини II в Твері
1816. Реконструкція Анічкова палацу
1815-1822. Ряд павільйонів і бібліотека в Павлівському палаці
1816-1918. Єлагін палац із оранжереєю і павільйонами (1816-1818)
1819-1825. Ансамбль Михайлівського палацу з прилеглими до нього садом і площею
1819-1829. Ансамбль Двірцевій площі з будівлею Головного Штабу і тріумфальною аркою
1829-1834. Ансамбль Сенатській площі з будівлями Сенату і Синоду

Карл Іванович Россі

(5 березня) 1814, Санкт-Петербург) - російський архітектор і живописець, представник

класицизму, один з основоположників російського ампіру.

Андрій Никифорович
Воронихін

поет, драматург та прозаїк, реформатор і творець сучасної російської літературної

мови, автор критичних та історичних творів. Пушкін вважається визначним чи найвизначнішим російським письменником, його тексти розглядаються як найпрестижніший зразок російської літератури, подібно текстам Данте в Італії чи Ґете у Німеччині. Пушкіна ще за життя називали генієм, і з другої половини 1820-х років він став вважатися «першим російським поетом» (не тільки сучасності, але й усіх часів), а навколо його особи у читацької публіки створився справжній культ.

- Гоголь-Яновський, 20 березня (1 квітня) 1809 року, Великі Сорочинці,

Полтавська губернія - 21 лютого (4 березня) 1852 року, Москва) - російський прозаїк, драматург, поет , критик, публіцист, широко визнаний одним із класиків російської літератури

(27) липня 1841, П'ятигорськ) - російський поет, прозаїк, драматург, художник,

офіцер.
«Бородіно»
«Пісня про царя Івана Васильовича»

«Дума» («Вітчизняні записки», 1839, т. I);
«Бела» (там же, т. II);
«Гілка Палестини» (там же, т. III);
«Три Пальми» (там же, т. IV);
«Фаталіст» (там же, т. VI);
«Дари Терека» (там же, т. VII);
«Тамань» (там же, 1840, т. VIII);
«Повітряний корабель» (там же, т. X);
«Ангел» («Одеський Альманах», 1840);
«Останнє новосілля» («Вітчизняні записки», 1841, т. XVI);
«Парус» (там же, т. VIII);
«Суперечка» («Москвитянин», 1841, ч. 3);
«Казка для дітей» («Вітчизняні записки», 1842, т. XX).

стилем) 1812, Москва — † 9 січня (21 січня за

новим стилем) 1870, Париж, поховано в Ніцці) — російський письменник, публіцист, літературний критик, філософ, революціонер-демократ. Псевдонім — Іскандер.
Твори:
Собрание сочинений. — Т. 1—30. — Москва, 1954—1966.
Спомини з еміграції. — Львів, 1911.
Листи про вивчення природи. — Київ, 1947.
Вибрані філософські твори. — Т. 1—2. — Київ, 1949—1951.
Сорока-злодійка. — Київ, 1950.
Минуле і думи. — Київ, 1957.
Хто винен? — Київ, 1982.

27 грудня 1877 (8 січня 1878), Санкт-Петербург) - російський поет,

письменник і публіцист. Визнаний класик світової літератури.

1863), визначний актор української та рос. сцени. Сценічну діяльність почав

у трупі І. Штейна та О. Калиновського; у 1813 — 21 pp. — актор полтавського театру, керованого І. Котляревським, який вкупі з ін. допоміг викупити Щепкіна з кріпацтва. Після короткочасного перебування в трупі І. Штейна дебютував 1822 в моск. театрі (від 1824 Малий Театр), де й залишився до кінця свого життя, зазнавши особливої слави в драмах Грибоєдова та Гоголя. В укр. репертуарі був першим Виборним та Чупруном у п'єсах Котляревського «Наталка-Полтавка» та «Москаль-Чарівник», що лишилися кращими в його репертуарі. Щепкін був приятелем Т. Шевченка і на його честь ставив «Москаля-Чарівника» в Нижньому Новгороді 1857. Шевченко подарував йому свій автопортрет і присвятив поему «Неофіти».

- один з найбільших російських акторів епохи романтизму. Служив у

московському Малому театрі.