Слайд 1Променева діагностика в стоматології
Кафедра радіології ІФНМУ
Доцент Дудій П.Ф.
Слайд 2 Роль методів променевого дослідження в сучасній стоматології невпинно зростає. До
традиційного завдання: виявлення і уточнення природи захворювань зубощелепної системи все
частіше додаються показання по використанню рентгенологічних методик для визначення результатів консервативного і хірургічного лікування, оцінки динаміки перебігу патологічних процесів.
В стоматологічній практиці до сьогоднішнього часу застосовуються переважно традиційні методи рентгенологічного дослідження. Практичним методом вибору є рентгенографія.
Слайд 3В залежності від розміщення рентгенівської плівки по відношенню до зубів
розрізняють:
А. внутрішньоротові
Б. позаротові методи рентгенографії.
Слайд 4А. До методів внутрішньоротової рентгенографії відносяться:
I. внутрішньоротова контактна рентгенографія
II. внутрішньоротова
рентгенографія вприкус
III. інтерпроксимальна рентгенографія (по Раперу).
І. Для проведення внутрішньоротової контактної
рентгенограми плівку розміром 3х4 або 4х5 см. загортають в чорний світлонепроникний папір та зверху в провощений папір і вводять в порожнину рота.
Слайд 5 Для отримання чіткого зображення досліджуваного зуба необхідно виконати кілька умов:
1.
Положення голови пацієнта.
При проведенні знімків на дентальних апаратах хворий повинен
сидіти спираючись головою на підголовник.
При рентгенографії зубів верхньої щелепи голова розміщується так, щоб лінія яка з’єднує зовнішній слуховий отвір і основу носа була паралельною до підлоги.
При знімках зубів нижньої щелепи паралельною до підлоги є лінія, що з’єднує зовнішній слуховий отвір і кут рота.
Слайд 62. Розміщення плівки в порожнині рота пацієнта.
Плівка розміщується паралельно до
зуба, прилягає до нього і притискається до кореня.
Слайд 7 3. Напрям центрального променя.
Центральний промінь направляють згідно правила ізометрії: на
верхівку кореня дослідженого зуба перпендикулярно до бісектриси кута, що утворений
віссю зуба і плівки.
Центральний промінь направляється одночасно перпендикулярно і до дотичної, що проведена до дуги в ділянці досліджуваного зуба.
Слайд 13ІІ. Внутрішньоротова рентгенографія вприкус виконується в таких випадках:
- коли неможливо
виконати внутрішньоротові контактні знімки (дітям, при підвищеному блювотному рефлексі);
- при
необхідності дослідження зразу кількох зубів;
- для оцінки стану щічної і язичної кортикальних пластинок та дна порожнини рота.
Слайд 17ІІІ. Інтерпроксимальна рентгенографія.
Цей метод використовується для отримання зображення краєвих відділів
альвеолярних відростків (міжзубних перегородок) та коронок верхніх і нижніх зубів.
Плівка, що розміщується паралельно до передніх зубів, позаду них, утримується в порожнині рота кусочком цупкого паперу, або плівкоутримувачем. Центральний промінь направляють перпендикулярно до коронок і плівки.
Слайд 19Б. Позаротові (екстраоральні) методи рентгенографії
Екстраоральні методи рентгенографії дозволяють оцінити відділи
верхньої і нижньої щелепи, СНЩС, кістки обличчя.
Основними рентгенологічними методами є
знімки в таких проекціях:
1. носо-підборідочна
2. лобно-носова
3. передня аксальна
4. бокова по Парма для рентгенографії СНЩС
Слайд 23Серед інших методів рентгенологічного дослідження:
1. Томографія і зонографія. Її приводять
при дослідженні додаткових пазух носа, СНЩС, орбіти.
2. Телерентгенографія – метод
отримання на плівці істинних розмірів досліджуваного об’єкту. Фокусна відстань складає від 1,5 до 3,0 метрів. Методика широко використовується в ортодонтії і щелепно-лицевій хірургії у хворих з аномаліями розвитку, аномаліями прикусу, деформаціями лицевого черепа.
3. Електрорентгенографія – методика отримання зображення на напівпровідникових пластинах з послідуючим перенесенням його на папір. На електрорентгенограмах простежується як кісткові так і м’які тканини, добре виражений краєвий ефект. В стоматології електрорентгенографію використовують при переломах, запальних процесах.
Слайд 244. Сіалографія – методика дослідження протоків слинних залоз для діагностики
запальних процесів їх та слинокам’яної хвороби. Дослідження проводиться шляхом введення
в протоки слинних залоз підігрітих водорозчинних йодвмістких контрастних речовин.
Препарати: тріомбраст, урографін .Для дослідження привушної залози вводять 2-2,5 мл. підщелепної 1-1,5 мл. контрасту. Знімки проводять в бокових і прямій проекціях.
5. Фістулографія – введення контрастних речовин в нориці.
6. Кістографія – введення контрасту в порожнину кісти після проколу її та евакуації вмісту.
7. Артрографія – методика рентгенографічного дослідження СНЩС після введення в порожнину суглобу повітря чи R-позитивних водорозчинних контрастних речовин.
8. Ангіографія – методика R-го дослідження судин щелепно-лицевої ділянки.
Слайд 25Рентгеносеміотика захворювань в стоматології
1. Остеопороз – симптом, що характеризується
зменшенням кількості кісткової тканини в одиниці об’єму кістки. При цьому
трабекули як в губчастій так і компактній частинах кістки витоншуються, а в подальшому повністю зникають. Остеопороз представляє собою дистрофічний процес, що протікає без зміни зовнішньої форми кістки і є зворотнім.
Слайд 26По рентгенологічній картині розрізняють 2 види остеопорозу:
а) плямистий;
б) рівномірний.
а) Плямистий
остеопороз зустрічається в ранні періоди захворювань і характерезується наявністю множинних
ділянок просвітлень різної величини, з нечіткими контурами, що мають округлу чи овальну форму. Корковий шар кістки залишається незміненим.
Слайд 27 б) Рівномірний остеопороз характеризується прозорістю кістки у відповідному сегменті. Рідкі
ніжні трабекули мало затримують рентгенівські промені і тому майже не
диференціюються. Корковий шар на всьому протязі витоншений, підкреслений і виділяється інтинсивністю своєї тіні.
Слайд 28По місцерозміщенню і об’єму остеопороз буває:
а) місцевим
б) регіонарним
в) розповсюдженим
г) системним.
а)
Місцевий розміщується в обмеженій зоні основного вогнища пораження.
б) Регіонарний захоплює
цілу анатомічну область, що відповідає локалізації патологічного процесу.
в) Розповсюджений характеризується ураженням всієї кістки і свідчить про важке протікання захворювання.
г) Системний остеопороз захоплює всі кістки скелету.
Слайд 29 2. Кісткова атрофія характеризується зменшенням об’єму кістки. Вона може бути
проявом як фізичного інволютивного процесу (стареча атрофія), наприклад атрофія альвеолярного
відростку нижньої щелепи, так і наслідком різних патологічних змін (атрофія від бездіяльності, нейротрофічна, гормональна).
3. Деструкція – симптом що характеризується руйнуванням кісткової тканини і заміщенням її іншою патологічною тканиною. Деструкція може бути різною за походженням (запальною, бластоматозною) і характеризується наявністю поодиноких, або множинних дефектів в кістці, різної форми і величини з нечіткими або чітко окресленими контурами.
Слайд 30 4. Остеоліз – симптом, що представляє собою повне і безслідне
розсмоктування кістки без заміщення патологічною тканиною. При цьому зникають всі
елементи кісткової тканини – корковий шар, губчата речовина і субхондральні пластинки, що чітко виявляються на рентгенограмах.
5. Остеонекроз – симптом, що характеризує змертвіння ділянки кістки внаслідок недостатнього чи повного припинення живлення. Розрізняють 2 види остеонекрозу:
1) септичний;
2) асептичний.
Слайд 31 6. Остеосклероз – симптом, що характеризується збільшенням кількості кісткової тканини
в одиниці об’єму кістки.
Рентгенологічно остеосклероз виявляється в зміні структури губчатої
речовини. Окремі трабекули різко потовщені, число їх збільшується, а світлі проміжки між ними зменшуються. Корковий шар потовщується зсередини, а внутрішній його контур стає нерівним. По мірі розвитку процесу кістка стає компактною і гомогенною. Найвища ступінь остеосклерозу називається ебурнеацією або слоновістю кістки.
Слайд 32 Рентгенологічними симптомами пораження суглобів в основному є:
1) зміна розмірів рентгенівської
суглобової щілини (звуження чи розширення).
2) зміна характеру контурів і форми
суглобових поверхонь і суглобових кінців кісток.
Слайд 33Травматичні ураження зубів і щелепи
При цьому з допомогою рентгенологічного методу
вирішують наступні завдання:
1) встановлення наявності або відсутності порушення цілості зубів
і кісток щелеп;
2) визначення особливості пошкодження (тріщина, перелом, вивих), уточнення характеру співвідношення відломків і наявності осколків і сторонніх тіл;
3) забезпечення спостереження за окремими етапами загоєння перелому і віддаленими результатами лікування.
Слайд 34 Основними рентгенівськими симптомами травматичних пошкоджень є:
1) лінія перелому
2) зміщення відломків.
Для
визначення характеру цих симптомів обов’язково необхідно рентгенограми черепа в двох
проекціях.
На рентгенограмі лінія перелому представлена звивистою чи хвилястою лінією просвітлення в межах кістки (при умові розходження відломків).
Слайд 35Внутрішньоротова рентгенограма переднього відділу верхньої щелепи. Поперечний перелом коренів центральних
різців. Уламки фіксовані металічними штифтами, що введені в канали коренів
Слайд 36Рентгенограми лицевого черепа в прямій, боковій і тангенціальній проекціях. Вогнепальне
поранення без порушення цілості кісток. Стороннє металічне тіло в м’яких
тканин.
Слайд 37 КТ черепа в аксіальній проекції. Множинні переломи кісток лицевого черепа.
Стороннє тіло (гумова куля) в порожнині правої гайморової пазухи. Гематосинус.
Повітря в м'яких тканинах щічної ділянки справа та в обох орбітах.
Слайд 38Перелом суглобового відростка нижньої щелепи в ділянці кута справа без
зміщення уламків (мала стрілка).
Слайд 39Консолідований перелом тіла нижньої щелепи зліва
Слайд 40Множинні уламкові переломи нижньої щелепи.
Слайд 41Уламковий перелом суглобового відростка зліва
Слайд 42Рентгенологічна класифікація по глибині каріозних дефектів (1986 р.)
К1 – пораження
тільки в межах емалі, що займає не більше половини ширини
її шару;
К2 – карієс, що поражає більше ніж половину ширини емалі, але не доходить до емалеводентинної границі.
К3 – карієс емалі і дентину, що займає не менше половини товщини твердих тканин
(до порожнини зуба);
К4 – дефект, що поражає шар дентину більше ніж на половину але не з’єднується з порожниною зуба.
К5 – каріозний дефект, що проникає в порожнину зуба.
Слайд 43Глибокий карієс на контактних поверхнях коронок зубів
Слайд 46Карієс в середньому відділі кореня зуба.
Слайд 47Розрізняють три основних форми хронічного періодонтиту:
1. Гранулюючий
2. Гранульоматозний
3. Фіброзний
Слайд 48 1. Хронічний гранулюючий періодонтит.
При рентгенологічному дослідженні визначається розширення періодонтальної
щілини переважно в ділянці верхівки кореня. Замикаюча компактна пластинка лунки
зруйнована. Корінь вкорочений, край його нечіткий. В ділянці верхівки кореня спостерігається вогнище деструкції кісткової тканини з нечіткими, нерівними контурами.
Слайд 53 2. Хронічний гранульоматозний періодонтит відрізняється локалізованим розростанням грануляційної тканини, навколо
якої у вигляді капсули розростається щільна сполучна тканина.
В результаті утворюється
гранульома.
Розрізняють:
1) зубну гранульому;
2) складну зубну гранульому;
3) кістогранульому.
Слайд 54 На рентгенограмі біля верхівки кореня визначається округлої або овальної форми
вогнище деструкції з чіткими рівними інколи склерозованими контурами. Кортикальна пластинка
лунки в цьому місці зруйнована. Розрізнити рентгенологічно просту гранульому від кістогранульоми важко. Вважають що розміри вогнища деструкції більше 1 см. відповідають кістогранульомі.
Слайд 59 3. Хронічний фіброзний періодонтит є найбільш доброякісною формою перебігу хронічного
запального процесу. Він виникає як результат закінчення гострого чи двох
попередніх форм хронічних періодонтитів, або при довготривалих травматичних впливах на зуб. При цьому в результаті продуктивних реакцій періодонт заміщується грубоволокнистою сполучною тканиною. Проходить потовщення періодонту, надлишкове утворення цементу (гіперцементоз) в ділянці кореня, або по всій поверхні.
Слайд 60 На рентгенограмі біля верхівки кореня визначається поширення періодонтальної щілини. Компактна
пластинка зубної альвеоли збережена, склерозована. Корінь біля верхівки булавовидно потовщений
за рахунок гіперцементозу.
Слайд 65Захворювання парадонта
Захворювання пародонту розділяють на:
1) гінгівіт;
2) пародонтит;
3) пародонтоз;
4) пародонтоліз;
5) пародонтоми.
Слайд 66 Пародонтит
За рентгенологічними даними деструктивні зміни в кісткових відділах пародонту
ділять на 3 стадії:
1-ша: початкові прояви захворювання коли зникають лише
замикаючі пластинки міжальвеолярних гребенів, але висота їх не змінюється.
2-га: середня по важкості – міжальвеолярні перегородки зруйновані не більше ніж на 1/3 висоти, кісткова тканина відсутня на рівні шийки і проксимальної третини коренів.
3-я: важка стадія – міжальвеолярні гребені зруйновані більше ніж на половину їх висоти, а корені оголені більше ніж на половину довжини.
Слайд 67Генералізований парадонтит ІІ ступеня важкості.
Слайд 68Генералізований парадонтит ІІІ ступеня важкості.
Слайд 69Генералізований парадонтит ІІІ ступеня.
Слайд 70 Пародонтоз – дистрофічне незапальне пораження тканин пародонту зустрічається порівняно
рідко. Рентгенологічно воно зустрічається в 3-4% хворих з пораженнями пародонту.
При
пародонтозі на рентгенограмах визначається склеротична перебудова кісткового малюнку; кістковомозкові простори стають меншими, окремі балки потовщуються, малюнок кістки стає дрібнопетлистим.
При клінічному огляді у даної категорії хворих спостерігається блідність десни, оголення шийок зубів, стирання твердих тканин зубів із зниженням прикусу.
Слайд 71 Пародонтоліз – зустрічається при генетично спадковому захворюванні кератодермії. Захворювання починається
в період прорізування молочних зубів, характеризується прогресуючим розсмоктуванням краєвих відділів
альвеолярного відростку і приводить до випадіння зубів. Короткочасна стабілізація змінюється прогресуючим остеолізом альвеолярного відростку при прорізуванні постійних зубів.
Слайд 72
Пародонтоми – включають пухлини і пухлиноподібні захворювання пародонту.
Слайд 73Рентгенодіагностика при кістах щелеп
Кіста представляє собою порожнинне утворення доброякісного характеру,
що має округлу форму, рідкий вміст і обмежене від навколишніх
тканин капсулою з сполучної тканини. В кістках щелеп кистозні утвори зустрічаються набагато частіше ніж в інших відділах скелету. В 90% випадків це істинні кисти, що мають внутрішній епітеліальний шар.
Слайд 74 По міжнародній класифікації пухлин розрізняють:
1. Кісти одонтогенного походження: радикулярна, кератокиста
(примордіальна), фолікулярна, кіста прорізування (зубовмісна).
2. Кісти неодонтогенного походження: травматична, аневризматична,
кісти різцевого, носопіднебінного і інших каналів, серединна кіста нижньої щелепи.
Слайд 75 Радикулярна кіста є кінцевим етапом розвитку кістогранульоми в якій проходить
проліферація епітелію і гранульоматозна тканина перетворюється в муцинозноподібну речовину.
На Р-грамі
кіста визначається у вигляді вогнища деструкції кістки округлої чи овальної форми з чіткими рівними інколи склерозованими контурами. На відміну від гранульоми для радикулярної кісти є характерним склеротичний ободок по контуру. Верхівка зуба, як правило є погруженою в порожнину кісти. В подальшому ріст кісти викликає розходження коренів сусідніх зубів і конвергенцію коронок.
Слайд 76 Фолікулярна кіста в своєму розвитку зв’язана з епітелієм емалевого органу
і утворюється частіше всього на етапі формування коронок зубів. Частіше
розміщується в зоні багатокореневих зубів.
Рентгенологічно фолікулярна кіста має вигляд округлої чи еліпсовидної порожнини з чіткими контурами. Прозорість її тіні однорідна і досить висока. В просвіті кісти знаходяться 1-2 зачаткам зубів різної ступені зрілості.
Підвидами фолікулярної кісти є кіста прорізування та кератокіста. Якщо коронка зуба, який знаходиться в кісті досягає альвеолярного краю то кісту називають кістою прорізування.
Слайд 77Множинні фолікулярні кісти нижньої щелепи з зачатками зубів високої щільності
всередині утворів.
Слайд 78Кісти суглобового відростка нижньої щелепи справа. Рецидив після операції.
Слайд 79Нагноєна кератокіста нижньої щелепи зліва.
Слайд 80Кіста верхньої щелепи, що
розповсюджується на гайморову порожнину.
