Слайд 2Концепція О.Потебні про слово-образ
Незалежно від досліджень зарубіжних
теоретиків літератури О. Потебня, спираючись на теорію В. Гумбольдта про
єдність мови і мислення, доходив висновку, що художній твір відображає внутрішній світ митця, який творить спершу для себе, а потім для читача. Художній образ, на думку О. Потебні, є засобом вираження внутрішнього світу митця. Образ — багатозначний, не має постійного змісту, є символом, у який читач вклав свій суб'єктивний зміст.
Слайд 3 На думку О. Потебні, літературознавство повинно зосереджувати увагу
на питаннях психології творчості і психології сприйняття. "Мистецтво, — писав
О. Потебня, — є мовою митця, — і як за допомогою слова не можна передати іншому своєї думки, а можна тільки пробудити в ньому його власну, так не можна її повідомити й у творі мистецтва; зміст цього останнього (коли вже закінчений) розвивається не в митцеві, а в тих, хто розуміє".
Слайд 4 О. Потебня вважав читача співтворцем автора. Він акцентував
на нетотожності задуму автора і рецепції художнього твору. "Слухач може,
— писав О. Потебня, — значно краще мовця зрозуміти, що приховано за словом, і читач може краще самого поета осягнути ідею його твору. Суть, сила такого твору не в тому, що розумів під ним автор, а в тому, як він діє на читача або глядача, отже, в невичерпно можливому його змісті... Оповідання живуть цілими століттями не заради свого буквального змісту, а заради того, який у них може бути вкладений".
Слайд 5 Згідно з концепцією О. Потебні, слово є окремим
образом і окремим твором. Воно включає три елементи: зовнішню форму
(звук), внутрішню форму (значення). Внутрішня форма вказує на одну ознаку предмета, є символом, за яким домислюємо значення слова, уявляємо предмет, що має різні ознаки.
Слайд 6Літературознавство у системі інших наук
У літературознавстві виділяють три
основні і ряд допоміжних дисциплін. Основними є: історія літератури, теорія
літератури, літературна критика. Кожна з них має свій предмет і завдання.
Слайд 7 Історія літератури (грец. historia — оповідь про минуле
і лат. litteratura — буквенне письмо) вивчає особливості розвитку художньої
літератури у зв'язках і взаємовпливах; роль окремих письменників і творів у літературному процесі; формування родів, видів, жанрів, напрямів, течій. Історія художньої літератури досліджує розвиток літератури у зв'язку з розвитком суспільства; соціальним, культурним середовищем, починаючи від найдавніших часів і закінчуючи творами сьогодення. Є національні, континентальні і всесвітня історії літератури. Художня література кожного народу має свої специфічні особливості.
Слайд 8 Теорія літератури (грец. thedria — спостереження, дослідження) вивчає загальні
закономірності розвитку художньої літератури, її сутність, зміст і форму, критерії
оцінки художніх творів, методологію і методику аналізу літератури як мистецтва слова, особливості родів, видів, жанрів, течій, напрямів і стилів. Теорія літератури утвердилася на межі XVIII—XIX ст.
Слайд 9 Літературна критика (грец. kritike — судження) вивчає нові
твори, поточний літературний процес. її предмет — окремий твір, творчість
письменника, нові твори кількох письменників. Літературна критика допомагає читачам зрозуміти особливості змісту і форми художнього твору, його здобутки і втрати, сприяє формуванню естетичних смаків.
Слайд 10 Допоміжними літературознавчими дисциплінами є текстологія, історіографія, бібліографія, палеографія,
герменевтика, перекладознавство, психологія творчості.
Слайд 11 Текстологія (лат. texturn — тканина, зв'язок і грец.
logos — слово) — це галузь історико-філологічної науки, яка вивчає
художні тексти, порівнює їх варіанти, очищає від редакторських і цензурних змін, відновлює авторський текст. Текстологічна робота важлива для видання творів і для вивчення процесу творчості. Небажані зміни у художні тексти вносилися ще в часи античності. Багато їх у творах репресованих у радянський період письменників. Тексти, де звучала національна ідея, видавці підретушовували відповідно до комуністичної ідеології.
Слайд 12 Історіографія (грец. historia — оповідь про минуле і
grapho — пишу) — це допоміжна дисципліна літературознавства, яка збирає
і вивчає матеріали про історичний розвиток теорії, критики та історії літератури протягом усіх епох. її утворюють дослідження історичних періодів (античності, середньовіччя, Ренесансу, бароко, Просвітництва, романтизму, реалізму, модернізму, постмодернізму) і дисципліни, присвячені конкретним персоналіям (гомерознавство, дантезнавство, шевченкознавство, франкознавство, лесезнавство, сосюрознавство).
Слайд 13 Бібліографія (грец. biblion — книга і grapho —
пишу, описую) — науково-практична дисципліна, що виявляє, систематизує, опубліковує і
поширює інформацію про рукописи, друковані твори, складає покажчики, списки, які іноді супроводжуються лаконічними анотаціями, що допомагають вибрати потрібну літературу. Є різні типи бібліографічних покажчиків: загальні, персональні, тематичні. Видаються спеціальні бібліографічні журнали-літописи: літопис журнальних статей, літопис рецензій, літопис газетних статей.
Слайд 14 Палеографія (грец. palaios — стародавній і grapho —
пишу) — допоміжна літературознавча дисципліна, яка вивчає старовинні тексти, встановлює
авторство, місце, час написання твору. До появи друкарського станка художні твори переписували від руки. Переписувачі іноді вносили в текст свої правки, доповнювали або скорочували його, ставили під творами свої прізвища. Імена авторів поступово забувалися.
Слайд 15 Герменевтика (грец. hermeneutikos — пояснюю, тлумачу) —
наука, пов'язана з дослідженням, поясненням, тлумаченням філософських, історичних, релігійних, філологічних
текстів. Назва "герменевтика" походить від імені Гермес. В античній міфології — вісник богів, покровитель мандрівників, доріг, торгівлі, провідник душ померлих.Герменевтика — метод інтерпретації художніх творів, коментує твори, підготовлені до друку текстологами. Спочатку герменевтика трактувала віщування оракулів, священні тексти, згодом — юридичні закони і твори класичних поетів.
Слайд 16 Перекладознавство — галузь філології, пов'язана з теорією і
практикою перекладацької справи. її завдання — осмислювати особливості художнього перекладу
з однієї мови на іншу, складові перекладацької майстерності. Основна проблема перекладознавства — це проблема можливості або неможливості адекватного перекладу. Перекладознавство включає теорію, історію та критику перекладу. Термін "перекладознавство" запровадив в українське літературознавство В. Коптілов. Значний внесок в осмислення проблем перекладознавства зробили О. Кундзіч, М. Рильський, Роксолана Зорівчак, Лада Коломієць.
Слайд 17Літературознавство у системі інших наук
Художня література є
одним із багатьох видів мистецтва. Саме тому літературознавство постійно взаємодіє
з естетикою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних проблем мистецтва.
Слайд 18 Методологічною базою для літературознавства є філософія, в річищі
якої воно розвивалося впродовж багатьох століть; автори перших літературознавчих праць
(насамперед Арістотель — «Поетика») були філософами.
Літературознавство має чимало спільного в предметі дослідження з фольклористикою — наукою, яка займається вивченням усної народної творчості певного народу. Спільними зусиллями часом удається встановити авторство окремих художніх творів, які раніше вважалися народними.
Слайд 19 Літературознавство має міцні контакти з психологією; оскільки одним
із предметів зображення в художній літературі є внутрішній світ людини.
До того ж психологи допомагають розібратися в процесах художньої творчості. Літературознавці плідно використовують досягнення психології творчості, в полі зору якої перебувають етапи творчого процесу від зародження авторського задуму до його реалізації в літературному творі.
Слайд 20 Останнім часом літературознавство стало більше співпрацювати з теологією,
оскільки лише з'ясувавши біблійну основу (чи інших священних книг у
ісламі, буддизмі тощо) можна збагнути художні твори, побудовані на ремінісценціях зі Святого Письма (наприклад «Давидові псалми» Т. Шевченка, «Мойсей» І. Франка чи «Сад Гетсиманський» І. Багряного).