Соціально-трудові відносини як система

соціально-трудових відносин.
Форми соціально-трудових відносин
Типи соціально-трудових відносин та їх принципи.

окремими індивідами які складаються з огляду на їхнє суспіль­не становище,

спосіб та уклад життя, умов формування та розвитку осо­бистості, соціальних спільнот.
Вони виявляються в положенні окремих груп працівників у трудовому процесі, комунікаційних зв'язках між ни­ми, тобто у взаємному обміні інформацією для впливу на поводження і результати діяльності інших, а також для оцінки власного положення, що впливає па формування інтересів і поводження цих груп.

і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, спрямовані на

регулювання якості трудового життя.

залежно від особливостей суб’єктів та характеристик соціально-економічного простору, виділяються такі

їх рівні:
Індивідуальний (працівник-роботодавець, працівник-працівник, роботодавець – роботодавець);
Мікроекономічний (рівень підприємства), відносини на якому можуть мати як індивідуальний (працівник-роботодавець, працівник-працівник), так і комбінований характер (об’єднання працівників - роботодавець);
Мезоекономічний рівень (рівень окремих адміністративних територій і галузей). На цьому рівні соціально-трудові відносини мають переважно груповий характер (об'єднання працівників об'єднання роботодавців), однак можливі й відносини комбінованою характеру (напр., окремий працівник або роботодавець — органи місцевої влади);
макроекономічний (національний) рівень, на якому, крім держави (її представляє уряд), діють багато об'єднань найманих праців­ників і об'єднань роботодавців. І на цьому рівні можливі відносини комбінованого характеру (окремий працівник або роботодавець — (органи центральної влади), але виникають вони тоді, коли певна проблема не вирішується на нижчих рівнях;
мегаекономічний (глобальний, міжнародний) рівень, значен­ня якого зростає в міру глобалізації економіки та суспільного жит­тя загалом. Однак відносини на цьому рівні ще лише формуються, зокрема, під егідою Організації Об'єднаних Націй та її спеціалізованої установи — Міжнародної організації праці.

індивідуальному рівні є конкретні аспекти трудового життя людини, зміст яких

залежить як від її індивідуальних характеристик (рівень освіти ти професіоналізму, стать, стан здоров'я тощо), так і від специфіки етапів життєвого циклу працівника (професійне становлення, ак­тивне трудове життя — професійний розвиток, перехід на пенсію).
Відповідно предметом соціально-трудових відносин можуть виступати:
трудове самовизначення;
профорієнтація;
освіта;
професійна підготовка на підприємстві;
процедури наймання і звільнення;
професійний розвиток і кар'єрне просування;
умови праці;
оцінювання праці;
трудова винагорода;
система пільг і компенсацій;
міри продуктивної зайнятості та ін.

відносин на всіх рівнях, можна структурувати у такі відносно самостійні

предметні блоки:

Сюди відносять питання:
а) підтримання кваліфі­кації: професійної орієнтації та самовизначення,

здійснення і фінансування первинного професійного навчання та підвищення кваліфікації на підприємствах, розробки взаємоприйнятних кваліфікаційних вимог і стандартів, заохочення працівників до підтримання кваліфікації, впровадження безперервного навчання на підприємствах, забезпечення правового статусу учнів, відшкоду­вання втрати заробітку внаслідок навчання тощо; пільг для працівників, які навчаються без відриву від виробництва; розподілу доходів від інвестицій в людський капітал тощо;
б) підтримання здоров'я: медичного обслуговування, оздоровлення, відновлення працездатності, включаючи питання відшкодування втрати заробітку внаслідок тимчасової втрати працездатності (захворювання), інвалідності та компенсацію моральних і матеріальних збитків внаслідок цих причин та ін.;
в) житлово-побутове забезпечення (надання житла, побутових приміщень і послуг, організація та оплата харчування, пільги для членів сім'ї працівника тощо.

блок включає питання прийому на роботу і звільнення; соціальних гарантій,

зокрема соціального страхування; додаткового пенсійно­го забезпечення; забезпечення повної і продуктивної зайнятості (компенсації у випадках неповної зайнятості або простоїв з організаційно-виробничих причин); мотивації праці, стимулювання ефективної праці й виробничої творчості; вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів та конфліктів.

блок включає питання умов праці (дотримання норм безпеки і гігієни

праці, граничних рівнів важкості праці й шкідливості умов, режимів праці і відпочинку); стану виробничого середовища; особливих умов праці жінок, молоді, інвалідів; орга­нізації праці й виробництва; нормування праці; захисту від нещас­них випадків на виробництві та профзахворювань; дисципліни праці; умов допуску до роботи і усунення від неї; участі працівників в управлінні виробництвом тощо.

відносять питання оплати праці (мінімальні га­рантії, процедури встановлення й захисту,

заохочення, компенсації, надбавки, доплати); участі працівників у власності підприємства; матеріальної відповідальності за завдані збитки.

форми існування:
перша — фактичні соціально-трудові відносини, що функціонують на

об'єктивному і суб'єктивному рівнях,
друга — соціально-трудові відносини, що відбивають проекцію фактичних соціально-трудових відносин на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівні.

індивідуальні, що передбачають взаємодію одного працівника з роботодавцем, колективні, коли

роботодавці і працівники взаємодіють між собою.

роботодавець,
держава.
Суб'єктами соціально-трудових відносин є індивідууми чи соціальні групи.
Для

сучасної економіки найбільш важливими суб'єктами розглянутих відносин є:
роботодавець,
спілка роботодавців,
держава.

з роботодавцем, керівником підприємства чи окремою особою. Договір наймання може

бути письмовим чи усним, але в будь-якому випадку він визначає соціально-трудові відносний між його учасниками.
Як найманий працівник — суб'єкт соціально-трудових відносин можуть виступати як окремі працівники, а також і групи працівників, що розрізняються на своїм становищем у соціально-професійній структурі, спрямованістю інтересів, мотивацією праці й іншими ознаками.

людина, котра працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового

процесу одного чи декількох працівників. Звичайно роботодавець є власником засобів виробництва.
Однак у господарській практиці України роботодавцем вважається і керівник у державному секторі економіки, що наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча сам він також с найманим працівником держави і не володіє засобами виробництва.

працівник—роботодавець:
профспілка—роботодавець;
роботодавець—держава;
працівник—держава й ін.

сторони трудового життя людини, зміст яких залежить від її життєвих

етапів і специфіки цілей та задач, що вирішує вона на кожному з цих етапів.
Як предмет групових (колективних) соціально-трудових відносин, приміром, між працівниками і роботодавцями може виступати кадрова політика в цілому і (чи) її окремі елементи: атестація кадрів, контроль та аналіз трудової діяльності, оцінка ефективності праці, організація праці, нормування праці, трудові конфлікти і їхній розвиток, трудова мотивація.

класифікують за типами.
Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характером, а

саме тим, яким конкретно чином приймаються рішення в соціально-трудовій сфері.
Важливу роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграють принципі рівності чи нерівності прав і можливостей суб'єктів соціально-трудових відносин.

принципи, залежать конкретний тип соціально-трудових відно­син та інші принципи, що

його визначають:
Основний принцип системи соціально-трудових відносин — законодавче забезпечення прав у соціально-трудовій сфері, визначення об'єктів, суб'єктів, порядку їхніх взаємодій, охоплення сфер взаємин суб'єктів, а також контроль за дотриманням цих прав.
Принцип солідарності — ідеал, вироблений людством у процесі його соціально-економічного розвитку, — припускає спільну відповідальність людей, засновану на особистій відповідальності і згоді, єдності і спільності інтересів.
Принцип субсидіарності ґрунтується на особистій відповідальності. Однак відповідно до нього принципу, завжди варто віддати перевагу «самозахисту», ніж допомозі зі сторони, а при можливості перенесення соціальної відповідальності на третю особу, наприклад, на державу, перевагу повинно бути віддано “субсидіарній” допомозі.
Принцип партнерства припускає здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин і їхню самореалізацію в політику узгодження взаємних пріоритетів.

кола захисту на користь найбільш нужденних, малозабезпечених груп, безсумнівно, буде

викликати в них утриманські настрої. Необхідне поширення дії соціального захисту па всіх осіб: працюючих, безробітних, непрацездатних, незалежно від соціального статусу.
Принцип адресності має актуальне значення на етапі реалізації соці­ального захисту. Законодавча практика найчастіше мас декларативну форму. При ньому існує ряд законів і положень, практичне втілення яких відсутнє. Декларування різних положень і зобов'язань держави з питань соціального захисту не знімає гостроти проблем у ціп сфері. Слідом за прийняттям законодавчих норм необхідні механізми і адресні програми їхньої реалізації.
Принцип партнерства містить у собі обов'язковість взаємозв'язку і взаємодії усіх форм, елементів і методів соціального захисту, організацію їх у єдину систему на всіх рівнях і структурних ланках суспільного життєзабезпечення.

і інтересів, позицій і поглядів. Конфлікт (конфліктна ситуація) як тип

соціально-трудових відносин — граничний випадок загострення суперечностей у трудових відносинах.
Трудовий конфлікт — різновид соціального конфлікту. Причинами трудових конфліктів можуть бути обставини, пов'язані з техніко-технологічними параметрами виробництва, а також економічні, адміністративно-управлінські, соціально-психологічні аспекти діяльності організації. Трудовий конфлікт може мати різні форми прояву: мовчазне невдоволення, відкрите невдоволення, сварка, страйк, трудова суперечка і т. д.

можливостей кого-небудь. Як тин соціально-трудових відносин дискримінація являє собою довільне

обмеження прав суб'єктів цих відносин, що перепиняє доступ їм до рівних можливостей на рийку праці.

являє собою систему управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спрямованих

насамперед на забезпечення зайнятості громадян, їх всебічний розвиток, гарантування відповідного рівня їх життя і праці, на соціальний захист населення.

процесів.
Мета соціальної політики полягає у цілеспрямованому формуванні визначених умов для

розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого потенціалу людини, підвищення рівня та якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та цілісності.

і товариства, політичні партії, громадські організації, колективи, профспілки, спілки підприємців,

різноманітні фонди тощо.
Важливим суб'єктом соціальної політики у сучасних умовах є держава. За своїм потенціалом вона переважає можливості інших суб'єктів цього процесу.

розвитку суспільства, а саме:
сферу праці, соціально-трудових відносин;
сферу доходів

населення;
проблеми зайнятості,
регулювання ринку праці;
міграційні процеси;
соціальну сферу;
демографічні процеси;
питання екологічного стану суспільства.

самокероване громадське об'єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей для

захисту і представництва їхніх соціальних інтересів. Профспілки - це найбільш масове об'єднання трудящих, доступне для всіх. Для вступу в профспілку необхідно тільки визнання об'єднання і пов'язаної з цим товариської дисципліни незалежно від рівня кваліфікації, освіти, політичних орієнтацій, статі, віку, національності.

переважно непрацездатного населення і соціальне уразливих верств працездатного населення (соціальне

страхування, пенсійне забезпечення, страховий захист від небезпек, медичне страхування).

сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують

надання пенсій за віком, по інвалідності, а також у зв'язку з втратою годувальника.
Метою пенсійної системи є матеріальне забезпечення непрацездатного населення.
Пенсія являє собою щомісячну грошову виплату громадянам при досягненні установленого законом пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті годувальника.
Трудові пенсії призначаються громадянам, які досягли пенсійного віку, мають трудовий стаж, застраховані через систему соціального страхування. Пенсії виплачуються в повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (іншого доходу).

активного населення і спрямовані на створення умов, що дають змогу

найманим працівникам забезпечити їх соціальну захищеність.
Соціальна допомога - це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру. Здебільшого вона надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.
Соціальні нормативи - це вимірник і критерій розподілу бюджетних коштів для задоволення певного рівня соціальних потреб населення в освіті, медицині, пенсійному забезпеченні, соціальному страхуванні, а також це мінімальний розмір заробітної плати, пенсій. Нормативи встановлюються урядом.

визначення нижньої границі малозабезпеченості, абсолютного числа бідних людей.
Соціальні стандарти -

це показник який характеризує рівень життя (досягнутого і бажаного). Соціальні стандарти досягнутого дають уяву про матеріальні і соціальні блага для даної країни, для даного часу; бажаного - з точки зору рівня і якості життя населення в перспективі.
Термін "соціальне партнерство" - це система взаємозв'язків між робітниками (їх представниками) і роботодавцями (їх представниками), яка дозволяє враховувати двохсторонні інтереси, досягнення згоди із соціально-трудових і соціально-економічних питань, які укладаються в колективних договорах.