Історія та сучасність коректури

правопис.

писемності. У видавничій справі протягом тисячоліть відбувалися кардинальні зрушення: змінювалися

системи письма, видавничі матеріали, форми видавничої продукції, удосконалювалися способи відображення інформації.

руських скрипторіях працювали справники. Вони “справлялися” з раніше виконаними копіями

книжки, яку потрібно було переписати. Завдання справників були багатогранними: крім коректорської роботи, вони виконували ще й редакторську і текстологічну.

Європі, стала доступна не лише заможним верствам населення. У Західній

Європі існувало понад 250 друкарський майстерень. Такий розмах друкарської справи визначив потребу, у сотнях видавничих працівників, а значить і коректорах.

осмислення коректорської професії: у 1608 р. латинською мовою вийшла перша

книжка з коректури - «Ортотипографія». Тож у XVII ст. професія коректора остаточно відокремилася від редакторської. На теренах України остаточне розрізнення коректорської і редакторської справи відбулося теж у XVII ст. У цей час у друкарні Києво-Печерської лаври працювали “столпоправителі”, а у львівській братській друкарні - “дозорці”.

видавнича справа в Україні пережила важкий тиск царської цензури. Коректорська

професія не була широко представлена в усіх нечисленних видавничих струкутрах. У цей період в Ураїні про сам процес коректування говорили не “читати коректуру”, а “тримати коруктуру”.

без коректорської служби – у радянських видавничих структурах працювали тисячі

коректорів. Вже на початку 1920-х рр. набула розвитку система професійної підготовки коректорів: спочатку були започатковані спеціальні школа, а пізніше і технікуми.

безгранковий метод (з пропущеним етапом коректури в гранках). Реальне скорочення

клавіатурних процесів і пришвидшення внесення будь-яких виправлень у складання відбулося тільки з комп’ютеризацією видавничої справи. Відтак, крім традиційної, з’явилася комп’ютерна коректура. І це стало новою віхою в історії видавничої спеціальності.

з одного боку, нормуванням літературної мови, а з іншого –

побутуванням цілої низки офіційних документів, спрямованих на регламентацію редакційно-видавничого процесу.

двох тенденцій у ставленні вітчизняних редакцій та видавництв до коректури

як такої. У невеликих комерційних колективах від коректури взагалі відмовилися, вважаючи за можливе на ній “зекономити”. У кращому випадку коректуру в себе “увібрало” літературне редагування.

практиці не дає ідеального результату – часто “універсальне” читання коректурних

відбитків призводить до істотних помилок. Та й комп’ютеризація призвела до зменшення у редакційно-видавничому процесі ролі “живого” коректорського читання відбитків.