Світова валютно-фінансова система

міжнародний рух капіталу і факторів виробництва.

Міжнародні валютні відносини були

обумовлені процесом створення світового ринку, поглибленням міжнаціонального поділу праці та розвитком економічних відносин між різними державами.

здійснюється міжнародний платіжний обіг, утворюються і використовуються валютні ресурси країни.

який здатен виконувати грошову функцію засобу обміну на міжнародному ринку,

а у вузькому — це наявність грошової маси, яка цир­кулює від одних рук до інших у формі грошових банкнот або монет.
Валюта поділяється залежно від її належності на:
національну валюту — узаконений платіжний засіб на території певної країни (гривня — в Україні, рубль — у Росії);
іноземну валюту — платіжний засіб інших держав, який на підставі закону або без таких підстав використовується на території певної країни;
кредитні та платіжні засоби, які виражаються в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках;
регіональна грошова одиниця та платіжний засіб.

національна та іноземна валюти;
за сферою застосування: національна, міжнародна, СПЗ;
за режимом

застосування: вільно конвертована валюта; частково конвертована; неконвертована валюта.

накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних

розрахунків.

Функції резервної валюти:
виступає міжнародним платіжним засобом;
служить базою для визначення валютного паритету і валютного курсу;
використовується як інструмент для проведення валютної політики — валютної інтервенції.

обмежень здійснювати обмін національної валюти на іноземну та використовувати іноземну

валюту в угодах з реальними і фінансовими активами. Різниця між ступенем конвертованості валюти залежить від обмежень уряду на валютному ринку.

виражена в одиницях іншої.
Чинники, що впливають на обмінний курс поділяють

на економічні, політичні та соціальні (“настрій ринку”)

Розрізняють такі види валютних курсів:
фіксований валютний курс;
мінливий валютний курс, такий що коливається в межах коридору;
плаваючий курс, який змінюється залежно від ринкового попиту та пропозиціїю

відносин, які закріплені в міжнародних угодах та обслуговують міжнародний рух

товарів і факторів виробництва.
Світова валютна система виникла в середині ХІХ ст. одночасно з розвитком міжнародних економічних відносин.
Функції світової валютної системи:
сприяння розвитку товарообмінних операцій;
установлення правил та механізмів для забезпечення оптимального співвідношення між національними грошовими відносинами;
сприяння у здійсненні розрахунків через систему фінансово-посередницьких закладів.

в капіталістичних країнах на базі золотого монометалізму. Вона була породжена

необхідністю забезпечити торговельні розрахунки між великими промислово розвинутими країнами того часу в Європі й у Північній Америці. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яка визнала золото єдиною формою світових грошей.

законного платіжного засобу у міжнародних розрахунках, що являло собою систему

золотомонетного стандарту. Її основними характерними ознаками були такі:
1) золото виконувало роль світових грошей;
2) імпорт та експорт золота були необмеженими;
3) регулювання сальдо платіжного балансу здійснювалося за рахунок ввезення та вивезення золота;
4) кожна національна валюта мала чітко визначений золотий вміст;
5) обмін національних валют здійснювався відповідно до їх металевого вмісту.

стандартах. Її основними прин­ципами були такі:
1) здійснення міжнародних розрахунків

не тільки за допомогою золота, а й національних валют провідних країн (США, Великобританії, Франції);
2) збереження золотих паритетів і вільного коливання валютних курсів;
3) забезпечення розміну на золото долара США, французького франка та англійського фунта стерлінгів;
4) розмін валют інших країн на золото через валюти провідних країн, розмінні на грошовий метал — девізи.

її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового

валютного механізму зміненим умовам виробництва. Це поняття виникло у зв’язку з кризою Першої світової валютної системи. Криза золотомонетного стандарту тривала 10 років (1913—1922), Генуезька валютна система існувала вісім років (1929—1936), Бреттон-Вудська — 10 років (1967—1976).

(а по суті золотодоларового) стандарту, метою якої було забезпечити стабільність

обмінних курсів та конвертованість національних валют. Ключовими принципами цієї системи були такі:
1) міжнародними платіжними засобами нарівні із золотом були визнані долар США та англійський фунт стерлінгів;
2) долар міг обмінюватися на золото центральними банками й урядами інших країн за курсом 35 дол. за одну трійську унцію;
3) прирівнювання валют одна до одної та їх обмін здійснювалися на основі офіційних валютних паритетів, виражених у золоті;
4) кожна країна мала зберігати стабільний фіксований курс своєї валюти відносно долара і валют інших країн, для чого використовувалися валютні інтервенції;
5) ринкові курси національних валют не повинні були відхилятися від золотих доларових паритетів більш як на 1 %;
6) між­державне регулювання валютних відносин і узгодження валютної політики було покладено на МВФ.

оснований на вільному виборі країнами-членами МВФ режимів валютних курсів. Її

засадничими принципами стали такі:
1) юридична демонетизація золота, скасування його офіційної ціни та золотих паритетів;
2) надання можливості країнам самостійно встановлювати порядок визначення обмінного курсу: плаваючого, фіксованого чи їх різновидностей;
3) запровадження стандарту СДР (спеціальних прав запозичення) як колективної резервної валютної одиниці.
На практиці, однак, долар США зберіг своє значення як головний міжнародний платіжний засіб та резервна валюта. Проте головним результатом Ямайської угоди слід вважати те, що національна валютна політика відтепер уже не повинна була обмежуватися ніякими міжнародними правилами про валютні курси.

режиму плаваючих валютних курсів.

відносин, пов’язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції; державно-правова

форма організації валютнихвідносин країн «Загального ринку» для стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів, підсистема Ямайської світової валютної системи.

Екю — європейська валютна одиниця, яка була введена з березня 1979 р. й умовна вартість якої визначалася за методом валютного кошика.
З вересня 1989 р. вартість екю визначалася так:
1 екю = 0,6242 німецької марки + 1,332 французького франка + 0,2198 голландського гульдена + 0,13 люксембурзького франка + 0,1976 датської крони + 0,008552 ірландського фунта + 0,08784 фунта стерлінгів + 151,8 італійської ліри + 3,301 бельгійського франка + 1,44 грецької драхми + 1,393 португальського ескудо + 6,885 іспанської песети.
Вага кожної валюти відображала відносну частку різних держав-членів у валовому національному продукті різних держав — членів ЄС та в торгівлі в межах ЄС, а також їх внесок у механізм короткострокової валютної підтримки.

визначалася методом валютного кошика, який охоплював валюти 12 країн ЄС.

Доля валют у кошику ЕКЮ залежала від долі країни в сукупному ВВП держав-членів ЄС, їхнього взаємного товарообігу та участі в короткострокових кредитах підтримки. У 1993 р. доля німецької марки становила 32,6 %, французького франка — 19,9 %, фунта стерлінгів — 11,5 %, італійської ліри — 8,1 %, датської крони — 2,7 %.
Використання золота як реального резервного активу.
Режим валютних курсів базується на спільному плаванні валют у формі «європейської валютної змії» у встановлених межах взаємних коливань (±2,25 % від центрального курсу для деяких країн (Італія), ±6 % до кінця 1989 р., з серпня 1993 р. — ±15 %).
Міждержавне регіональне валютне регулювання здійснюється наданням центральним банкам кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією.

підписаний; листопад 1993 р. — ратифікований і набрав чинності.)
Перший етап (1

липня 1990 р. — 31 грудня 1993 р.) — становлення економічного й валютного союзу ЄС (ЄВС).
Другий етап (1 січня 1994 р. — 31 грудня 1998 р.) — підготовка країн-членів до введення ЄВРО.
Третій етап переходу до нової валюти (1999—2002 рр.) — ЄВРО стає загальною грошовою одиницею, національна валюта зберігається як паралельна грошова одиниця.

валют країн зони ЄВРО
З 1 січня 2002 р. — випуск в

обіг банкнот та монет ЄВРО, паралельний обіг з національними валютами країн-членів, обмін останніх на ЄВРО.
З 1 липня 2002 р. — вилучення з обігу національних валют та повний перехід господарського обороту країн-членів на ЄВРО.

колекції валют світу