ТЕМА 1. особистість підлеглого як обєкт управлінської дії

доцент кафедри менеджменту ім. проф. Й.С. Завадського, Новак О.В.

адаптації підлеглого до умов організації
Система регуляції поведінки і діяльності

особистості

таємниць, що хвилювали людство.
Таємниця особистості, її цілісності, нікому не

зрозуміла до кінця

- "людина", "індивід", "особистість" і "індивідуальність".
Людина - це родове

поняття, що вказує на приналежність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи - до людського роду. Це специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального.

Індивід - одиничний представник роду людського з сукупністю якостей, здібностей окремо взятого людського організму.

індивідом в предметній діяльності і спілкуванні і що характеризує міру

представленості суспільних відносин в ньому.
Індивідуальність - це неодмінна і найважливіша ознака особистості.
Вона проявляється в рисах темпераменту, характеру, в звичках, в переважаючих інтересах, в якостях пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви), в здібностях, в індивідуальному стилі діяльності тощо.

- це, передусім, індивідуальність, як би що стоїть над суспільством,

а ідеал східної особистості - людина, що добровільно віддає себе служінню суспільству

соціальна психологія та психологія управління

Соціологія вивчає особистість не як

індивідуальність, а як соціальний тип.

"менеджер Петренко"

Соціальна психологія вивчає, передусім, людську поведінку, обумовлену фактом включення людини в реальні (невеликі) соціальні групи

Загальна психологія вивчає особистість як конкретну людину, в усій його своєрідності і неповторній унікальності особистих якостей

"менеджер Петренко"

"менеджер Петренко"
член даної та інших соціальних груп, фахівець, напарник Іванчука

Психологія управління вивчає прояви особистості, які формуються під впливом системи горизонтальних та вертикальних ділових взаємовідносин в організації

"менеджер Петренко"
як керівник певного підрозділу,
як підлеглий Іванчука

його динамічні моменти (пізнавальні, емоційні, вольові);
психічні стани як характеристика психічної

активності людей в певних умовах (позитивні та негативні стани);
психічні утворення як продукти психічної активності людини (знання, уміння, навички, досвід);
психічні властивості як найважливіше в людині, його системна якість (самосвідомість, спрямованість, здібності, характер, темперамент).

єдності. Особистість немислима поза суспільством, поза групою, як суспільство та

групи не існують без особистостей.
Працівник прибуває в організацію після того, як уже народжений і, той що пройшов певний життєвий шлях, розвиваючись у певному соціальному макро- і мікросередовищі. Він несе в собі особливості цього своєрідного соціального оточення.

індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків шляхом входження в соціальне

середовище,
активне відтворення індивідом системи соціальних зв'язків в процесі діяльності.

організованих дій суспільства по формуванню особистості (виховання), включає елементи стихійного,

неорганізованого впливу середовища.

«не виховання»

«не розвиток»

Для соціалізації як процесу безперервних змін в психіці і організмі людини (розвиток), хоч і велику роль грають соціальні чинники, середовище, навчання, виховання, проте:
соціалізація не акцентує увагу на психофізіологічних змінах, що відбуваються з індивідом;
процес соціалізації передбачає домінування зовнішніх чинників при активній ролі індивіда, внутрішні сили саморуху, саморозвитку відходять на другий план.

біологічний (функціональний),
соціальний (цивільний)
психологічний.
Виділяють чотири підвиди віку людини:

проявляється в розширенні видів діяльності, в освоєнні і осмисленні кожного

виду діяльності.
Перший пік активності в діяльності доводиться на вік 30-35 років, коли «голови свіжі«. Людина робить відкриття, винаходи, пропонує щось удосконалити.
Другий пік пов'язаний з мудрістю, зрілістю людини, що має великий життєвий досвід, - вік 50-60 років; така людина здатна на узагальнення, створення своєї школи, може бути мудрим організатором і керівником.
2. Соціалізація у сфері спілкування включає розвиток навичок спілкування, розширення круга спілкування, збагачення його змісту.
3. Соціалізація у сфері самосвідомості полягає у формуванні образу власного "Я" як активного суб'єкта діяльності; осмисленні своєї соціальної приналежності, своїй соціальній ролі; формуванні самооцінки.

дії:
Макрорівня – на рівні суспільства вцілому
(відбувається через засоби масової

комунікації, друк, радіо, телебачення, мистецтво, літературу, музику, різні види ідеологічної дії і так далі)
Мікрорівня - на рівні безпосереднього найближчого оточення індивіда (відбувається через соціально-психологічні механізми соціалізації завдяки яким сукупність зовнішніх правил, групові норми і приписи стають внутрішніми поведінковими регуляторами. )

деякими людьми або групами, що дозволяє засвоювати різноманітні норми, стосунки

і форми поведінка, яка властива оточенню;
наслідування є свідомим або несвідомим відтворенням індивідом моделі поведінки, досвіду інших людей (зокрема, манер, рухів, вчинків та ін.);
навіювання - процес неусвідомленого відтворення індивідом внутрішнього досвіду, думок, почуттів і психічних станів тих людей, з якими він спілкується;
соціальна фасилітація - стимулюючий вплив поведінки одних людей на діяльність інших, в результаті якого їх діяльність протікає вільніше і інтенсивніше (фасилітація означає "полегшення");
конформізм - усвідомлення розбіжності в думках з навколишніми людьми і зовнішня згода з ними, що реалізовується в поведінці.

груп, в яких особистість залучається до систем норм і цінностей

і які виступають своєрідними трансляторами соціального досвіду)

Приклади інститутів соціалізації: сім'я, дошкільні дитячі установи, школа, трудовий і військовий колективи, політичні партії і організації, неформальні об'єднання, групи "по інтересах", товариство однолітків, засоби масової комунікації та ін.

Щоб координувати дію цих інститутів на працівників, керівникові потрібно чітко уявляти собі можливості і тенденції розвитку кожного з них.

постійно долати численні перешкоди і кризи
Розвиток людини складається з трьох

взаємозв'язаних, хоча і автономних процесів:
соматичного розвитку, що вивчається біологією,
розвитку свідомого "Я", що вивчається психологією,
соціального розвитку, що вивчається суспільними науками

згідно з теорією психо-соціального розвитку Е.Еріксона

криза (довіра - недовіра)
на першому році життя;
Друга криза (самостійність -

невпевненість і сором) переживається в ранньому дитинстві - у віці від 1 року до 3 років;
Третя криза (ініціатива, активність - відчуття провини, пасивність) відбувається у віці від 3 до 6 років;
Четверта криза (працьовитість - почуття власної неповноцінності) відбувається в молодшому шкільному віці (від 6 до 11 років);
П'ята криза (життєве самовизначення - плутанина ролей) переживається підлітками обох статей в період статевої зрілості (11 і 16-18 років);
Шоста криза (близькість до людей - ізоляція від людей) властива молодим дорослим людям у віці 18 - 25 років.

зосередженість на собі, на своїх проблемах) переживається людиною у віці

40 - 45 років, а іноді і пізніше.
чотири проблемних зони:
1) формування у людини пошани до мудрості, що заміняє примат фізичної сили і хоробрості;
2) сексуалізація соціальних стосунків має поступитися місцем їх соціалізації;
3) потрібно уміти не піддатися афектному, чуттєвому збідненню і зберегти емоційну гнучкість, сприяючу емоційному збагаченню в інших формах.
4) людина повинна прагнути зберегти якомога більшу душевну гнучкість і продовжувати пошук нових форм поведінки, замість того щоб дотримуватися старих звичок і перебувати в психічній ригідності.

під час старіння, особливо з виходом людини на пенсію.

Виділяється три

підкризи:
По-перше, людині доводиться переоцінити власне "Я", окрім своєї професійної ролі, яка у багатьох людей аж до відходу на пенсію залишається головною.
По-друге, людина повинна усвідомити і звикнутися з фактом погіршення здоров'я і старіння тіла, що дозволяє йому виробити в цьому плані необхідну байдужість.
По-третє, людина переживає період заклопотаності, зі зникненням якої він вже без жаху може прийняти думку про смерть.

і соціального середовища;
освоєння відносно стабільних умов середовища;
процес активного пристосування

особистості до середовища, що змінилося.

Адаптацію можна розглядати і як складову частину соціалізації, і як її механізм.

Види адаптації :

соціально-психологічна

психофізіологічна

професійна

умов, що здійснюють різний психо-фізіологічний вплив на підлеглого в процесі

діяльності його в організації.
До цих умов слід віднести:
фізичні і психічні навантаження,
рівень стресогенності конкретної діяльності,
ергономічні умови опанування спеціальності та виконання роботи.

фахівця, формуванням позитивного відношення до своєї діяльності.

Задоволеність своєю діяльністю

в організації як професією настає при досягненні певних реальних результатів, а останні залежать від освоєння підлеглим специфіки діяльності на конкретній ділянці роботи.

підлеглого в систему відносин організації з її традиціями, нормами життя,

ціннісними орієнтаціями та ін.
В ході такої адаптації підлеглий отримує інформацію:
про систему ділових і неформальних відносин,
про мікрогрупи,
про соціальні позиції окремих членів організації.
Цю інформацію він сприймає активно, співвідносивши її зі своїм минулим соціальним досвідом, зі своїми ціннісними орієнтаціями.

по механізму здійснення - добровільною і примусовою. Процес соціально-психологічної адаптації

розпадається на декілька стадій

Цей вид адаптації є процесом опанування особистістю своєї ролі при входженні в нову соціальну ситуацію.