Тема 12. РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

зайнятості.
3. Сутність і принципи державного регулювання зайнятості населення.
4. Механізми регулювання

зайнятості населення.

з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування, розподілу і

перерозподілу трудових ресурсів з метою участі в суспільно-корисній праці і забезпечення розширено­го відтворення робочої сили.

це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх

особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

полягає в можливості для працівника своєю працею забезпечити собі гідне

існування і сприяти росту ефективності суспільного виробництва;
соціальний зміст полягає у формуванні і розвитку особистості;
демографічний зміст зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості зі статево-віковими характеристиками населення, його структурою тощо.

праці.
2) відповідальність держави за створення умов для реалізації прав

громадян на працю і вільно обрану зайнятість.
3) комплексний підхід до вирішення проблем зайнятості.

трудового договору;
забезпечують себе роботою самостійно;
проходять військову чи альтернативну

службу;
на законних підставах працюють за кордоном;
навчаються за денною формою та поєднують навчання з роботою;
непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку;
іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій.

не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботу, не

зареєстровані в державній службі зайнятості і мають доход за межами трудової діяльності.

професіями, спеціальностями і т. п.

на підприємствах усіх видів, у організаціях, установах і т. п.;

робота за кордоном, на спільних підприємствах;
виконання державних і громадських обов’язків;
військова служба;
індивідуальна трудова діяльність тощо.
2. За галузевою належністю:
зайняті в матеріальному виробництві;
у невиробничій сфері;
в окремих великих галузях та підгалузях економіки.
3. За територіальною ознакою:
зайняті в економічних районах;
в адміністративно-господарських одиницях.

місцевості.
5. За професійно-кваліфікаційною ознакою:
зайняті за професіями (токар, слюсар, шахтар);
зайняті

за спеціальностями (токар-карусельник);
зайняті за рівнем кваліфікації.
6. За статево-віковою ознакою:
чоловіки та жінки;
молодь, особи середнього та похилого віку.
7. За видами власності: зайняті на підприємствах державної, приватної, комунальної або змішаної форм власності.

та режимів робочого дня.

часу:
повна зайнятість – зайнятість працівника за нормою робочого часу, передбаченою

трудовим договором;
неповна зайнятість – це зайнятість або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю. Різновиди неповної зайнятості; видима неповна зайнятість – це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований тощо; невидима неповна зайнятість – переважно аналітичне поняття, характерними ознаками якого можуть бути низькі доходи, низька продуктивність праці;
вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами;
добровільною називається неповна зайнятість, зумовлена соціальними причинами.

місці роботи;
вторинна зайнятість, тобто добровільна додаткова постійна або тимчасова трудова

діяльність осіб, які вже мають основну роботу або навчаються очно.
3. За стабільністю трудової діяльності:
постійна зайнятість, яка характеризується відносною стабільністю місця роботи;
тимчасова зайнятість, яка пов’язана з тимчасовим, епізодичним або сезонним характером роботи.

яка характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом

дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця; наявністю чіткого графіку роботи;
нестандартна (альтернативна) зайнятість, тобто трудова діяльність, яка не відповідає стандартним (типовим) правилам і потребує спеціального правового регулювання.
5. За формами правового регулювання використання робочої сили:
регламентована (легальна) зайнятість;
нерегламентована (неле­гальна) зайнятість.

Абсолютні показники.
1.1. Загальна чисельність зайнятих.
1.2. Розподіл зайнятих за: віком; статтю;

освітою; галузями; місцем проживання.

проживання у 2014р.

за методологією державної статистики:
де SA – чисельність економічно активного населення;

S 16-60 –чисельність населення у працездатному віці за національною методологією;

рівень економічної активності населення за методологією МОП:

де S 15-70 – чисельність населення у працездатному віці за методологією МОП.

національною методологією;
2.3. Рівень зайнятості населення працездатного віку:
рівень зайнятості населення

працездатного віку за методологією державної статистики:

де SЗ – чисельність зайнятого населення за національною методологією; S 16-60 – чисельність населення у працездатному віці за національною методологією;

– середньорічна чисельність населення.

чисельність зайнятого населення за методологією МОП; S 15-70 – чисельність

населення у працездатному віці за методологією МОП.
2.4. Рівень зайнятості економічно активного населення:

де SЗ – чисельність зайнятого населення за методологією державної статистики.

2.5. Структура зайнятості:

де ЕЗі – частка і-ї групи зайнятих; SЗі – чисельність і-ї групи зайнятих; SЗ – загальна чисельність зайнятих.

до населення відповідної демографічної групи)

напрямів активного впливу держави (в особі державних органів різного рівня)

на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, умови її продажу та використання. Державне регулювання зайнятості є частиною активної соціально-економічної політики держави.

ринок праці та зайнятість (податкова, інвестиційна, амортизаційна, кредитна політика);
правові –

пря­мий вплив на ринок праці та зайнятість;
адміністративно-організаційні.

інтересів працівників;
проведення аналітичних та наукових досліджень в сфері зайнятості населення;
регулювання

зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні;
сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих місць;
організацію професійної орієнтації.

окремі громадяни і групи громадян, поєднані спільними соціально-трудовими інтересами;
виразники

соціально-трудових інтересів, а саме: профспілки, страйкоми, спілки підприємців та фермерів;
виконавці, тобто державні органи різного рівня законодавчої, виконавчої й судової влади.

пропозиція робочої сили, її ціна і вартість, доходи населення, процеси

впливу на дані категорії та результати цього впливу.

державному рівні визначаються мінімально необхідні нормативи функціонування ринку праці.
2.

На регіональному рівні визначаються тенденції розвитку галузей економіки, а виходячи з цього розробляються заходи з формування ринку праці, управління зайнятістю.
3. На рівні підприємств відбувається формування і укомплектування робочих місць, підвищення кваліфікації робітників, їх соціальний захист.

регулювання зайнятості населення – системи державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою

яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення. Основними інструментами правового регулювання зайнятості населення є Конституція та закони України; укази й розпорядження Президента України, постанови та інші акти Верховної Ради, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти.

за своєю природою конкретних організаційних елементів у механізмі управління, що

мають організовувати регулювання, управління в інтересах державної влади, ефективну діяльність державно-управлінської системи. Серед елементів слід виділити об’єкти та суб’єкти регулювання, організаційну інфраструктуру, цілі, завдання, принципи та результати регулювання. Основними інструменти: програми сприяння зайнятості, державні програми і стандарти навчання, ліцензування та сертифікація навчання кадрів, статистичні норми і показники, організація громадських робіт, визначен­я квот на працевлаштування та ін.

нормального з погляду ринкової економіки співвідношення між попитом та пропозицією

робочої сили. Економічні методи регулювання – це система прийомів і способів прямого і непрямого впливу та його спрямування на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів.

яка являє собою сукупність суб’єктів матеріально-технічного, організаційного, інформаційного, фінансового і

правового характеру, які забезпечують регулювання зайнятості.

Державна служба зайнятості
3. Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на

випадок безробіття.
4. Державна служба України з питань праці. 
5. Суб’єкти підприємницької діяльності, що займаються посередництвом у працевлаштуванні.
6. Науково-дослідні та навчальні установи в сфері зайнятості населення.
7. Громадські організації в сфері зайнятості населення.

діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який

забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, загальнообов’язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального діалогу, соціального захисту та ін.

спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.
Вона складається з

Центрального апарату Служби, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості, районних, міських, районних у містах та міськрайонних центрів зайнятості (базові центри зайнятості), навчальних закладів державної служби зайнятості, центрів професійної орієнтації населення, інших підприємств, установ, організацій, утворених Службою.

влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через

Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

працевлаштування.
1. Кадрові агентства бувають двох типів: із вступним внеском або

з відрахуванням якихось відсотків від Вашої першої зарплати.
2. Рекрутингові агентства. Від кадрових агентств вони відрізняються тим, що для здобувачів їхні послуги безкоштовні – добір кадрів оплачують роботодавці.
3. Компанії з цілеспрямованого добору персоналу. Мета Executive Search полягає в забезпеченні компанії/організації керівниками вищої ланки, а також рідкісними фахівцями.