Тема: Філософські проблеми буття. Свідомість як філософська проблема

основні проблеми буття. Проблема субстанції.
Матеріальна будова світу. Основні атрибути буття.
Походження

духовного та його особливості. Поняття і структура свідомості.

2002 с. 195-228,533-547
Філософія. Навчальний посібник. Петрушенко В.Л.- К.: Каравела, 2002 
с.

263-304
Філософія. Підручник.
За ред.. Бичко І.В. – К.: Либідь, 2002 с. 31-126

система, яка розвивається в діалектичній єдності природи і суспільства.
Це єдність

об’єктивної дійсності і "дійсності людських сутнісних сил", які мають конкретно-історичний характер. Це єдність природної та суспільної дійсності, зумовленої практичною діяльністю.
Світ — це визначене буття, універсальна предметність, в якій людина самовизначається як суб'єкт діяльності, котрий створює власний світ — світ людського буття (матеріальний - об'єктивно-реальний, духовний - суб'єктивно-ідеальний). Ці утворення становлять цілісність безконечного й вічного світу.

визначенні вказується на динамічний і активний, дієвий характер буття.
Філософське

осмислення буття дається онтологією.
Онтологія (від давньогрець. «онтос» – буття, сутнє) - це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності (матерія, рух, розвиток, простір, час, необхідність, причинність та ін).

проблема єдності світу як цілого.
Буття – гранично широке загальне поняття,

що фіксує характеристики та прояви світу і ознаки буття через зіставлення з небуттям.
Постає як чинник сенсоутворення, найвища цінність для людини та як міра її моральної відповідальності.

хімічні, геологічні, космічні процеси та їх структурні елементи);
Органічні процеси –

жива природа (клітини, організми, популяції, види, біосфера та ін.);
Світ людського буття (географічне середовище, техніка, матеріальне виробництво, суспільство, буття особистості, духовності – суспільної та індивідуальної свідомості.

субстанція - синонім поняттю буття. Дає дві лінії у тлумаченні

вихідної природи субстанції буття - Ідеалізм та Матеріалізм:
Давньогрецькі натурфілософи поняття "матерія" ототожнювали із матеріалом (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо).
За Гераклітом сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття.
За Платоном, справжнім джерелом буття можуть бути лише ідея, як Єдине.
За Аристотелем, річ та єдине тотожні. Тому розуміння ідей вимагає дослідження будови речей.
У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту Бога.
В Новий час Субстанцію розглядали не лише самодостатньою, такою, що позначає вихідний початок всього сущого, а й такою, що пояснює всю розмаїтість мінливих форм реальності (субстанція - атрибут – акциденція – модус).

визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, Г.Гельмгольц, матерія

— це все, що існує об'єктивно (незалежно від свідомості людини).
В.І.Ленін дав таке узагальнююче матеріалістичне визначення матерії як субстанції:
«Матерія є філософська категорія для означення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них».
Або інакше: матерія є об'єктивна реальність, яка дана нам у відчуттях.

субстанції – буття.
Буття – є ніщо інше, як інтенція

свідомості, її націленість на те, щоби фіксувати будь-що у статусі того, що постало як предмет свідомості та усвідомлення.
Поза свідомістю ніякого буття не існує; принаймні ми про нього нічого не знаємо і сказати нічого не можемо.
Буття є внутрішньою умовою самоздійснення, самореалізації людського інтелекту в актах.

конкретних матеріальних систем. Система — це внутрішньо (чи зовні) упорядкована

безліч взаємозалежних (чи взаємодіючих) елементів.
Структура системи виступає як сукупність внутрішніх зв'язків між її елементами, а також законів даних зв'язків. Структурність — невід'ємний атрибут всіх існуючих систем.

немає матерії без руху, як нема і руху без матерії.

Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій — відносним: спокій — це лише один із моментів руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія.

просторово-часові характеристики.
Простір — це така форма існування матерії, її атрибут,

яка характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками.
Час — це внутрішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.

матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час,

матерія і рух невіддільні.
Властивостями простору і часу є об’єктивність, невичерпність, вічність, нескінченність, подільність, залежність від швидкості. Просторово-часовий континуум.
Простір має таки характеристики як, тривимірність, зворотність, рівнозначність;
Час одновимірність, незворотність, одно направленість.

концепції походження свідомості:
Релігійна – свідомість є проявом «іскри Божої».
Концепція єдиного

інформаційного поля – свідомість є одним із проявів дії єдиного світового інформаційного поля.
Концепція походження людини та свідомості внаслідок розвитку праці, по мірі розвитку праці.
Концепція еволюції: свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів або форм відображення дійсності.
Концепція активно діяльного самопородження свідомості людини на основі природно-космічних передумов.

інформаційне відтворення властивостей взаємодіючих об'єктів. Вона всезагальна, тому будь-яка взаємодія

включає в себе інформаційний процес.
Розвиток психічних форм відображення, пов'язаних із подальшим удосконаленням нервової системи і формуванням людського мозку, став природною передумовою виникнення свідомості. Завдяки свідомості дійсність відображається в мозку людини в суб'єктивних, ідеальних образах.

функція мозку, яка виражена в ідеальному, адекватному, активно-перетворюючому відображенні дійсності.

Ознаки

свідомості:
Особливий, небіологічний тип поведінки;
Використання предметів культури за їх призначенням;
Оперування не наданим наявно предметним змістом реальності (уява);
Продукування того, що не існує (творчість) – здатність створювати образи майбутніх результатів дії і спрямовувати діяльність на створення того, чого в готовому вигляді не існує;
Мова – найперша та найочевидніша ознака свідомості;
Цілеспрямування дій та думок людини.

підсвідомого;
за складовими свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та

волі.
Вищим рівнем свідомості є самосвідомість — це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На основі ідеальних еталонів здійснювати самооцінку та самоконтроль. В основі самосвідомості лежить рефлексія — специфічний спосіб мислення, що його можна назвати "подвійним баченням",

має у вигляді знання. Мислення - це знання в дії

(свідомість-знання-дійсність).
Емоційна сфера виконує функцію засади діяльності, здійснює значний вплив на всі прояви свідомості людини;
Воля, як складова свідомості виявляється у здатності людини мобілізувати і сконцентрувати всі духовні та фізичні сили на виконанні мети, яка не має безпосереднього біологічного значення (можуть спрацьовувати інстинкти).

людина, існує у двох формах: індивідуальній та суспільній.
Індивідуальна включає :

Самосвідомість, Емоції та почуття, Знання, Волю, Мислення, Пам’ять.
Суспільна свідомість має рівні: Суспільна психологія та Ідеологія.
Які в свою чергу представлені такими формами – правова, політична, моральна, релігійна, філософська, наукова, естетична, економічна, історична, соціальна та масова.

них загальне джерело — буття людей, в основі якого лежить

діяльність.
Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії.
Суспільна свідомість не тільки відображає суспільне буття, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття. Вона виступає як важлива рушійна сила всебічного прогресу (регресу) суспільства. Тим самим цінності суспільної свідомості, процес її формування і функціонування виступають як специфічний інструмент регулювання суспільного розвитку.

суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об'єктивні процеси,

погляди, настрої, традиції, почуття, волю.
Суспільна психологія постає як чуттєва сторона духовних цінностей людини, суспільної свідомості, безпосередньо відображає буття людей, як правило, в стихійній, несистематизованій формі (сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв), не фіксуючи глибинних, а лише зовнішні сторони людської діяльності.

розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування.
Ідеологія являє собою сукупність ідей,

поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає соціально-економічні умови життя людей. Ідеологія виступає як вищий науково-теоретичний рівень духовних цінностей.
Суспільна психологія та Ідеологія перебувають у діалектичній єдності і взаємозалежності.

- його форми та специфіка.
Становлення і еволюція уявлень про матерію

(проблема субстанції). Атрибути матерії.
Проблема онтологічного статусу свідомості, її суттєві ознаки.
Поняття і структура свідомості. Функції свідомості.

Естетика.
За лекцію – 1 бал (4 лекцій – 4 б.)
За

семінар – 3 бали (5 семінарів – 15 б.)
Реферат – 5 балів
Поточна – 23
Контрольна – 15
Підсумкова – 38
ПМР - 15 бал.
34 ÷ 38 відмінно
28 ÷ 33 добре
23 ÷ 27 задовільно
< 22 незадовільно