Учнівський проект "Костенко Ліна Василівна"

Ліна Василівна

березня 1930 р. в містечку Ржищеві на Київщині в учительській

сім'ї.
3 1936 р. родина жила в Києві, де Ліна й закінчила середню школу. Ще школяркою вона почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко.
У 1946 р. опубліковані перші вірші дівчини. По закінчені школи вступила в Київський педагогічний інститут, але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького, який закінчила в 1956 р. 

плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років.

Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки»

(1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989) тощо.  За історичний роману віршах «Маруся Чурай» (1979) вона удостоєна Державної премії ім. Т. Г. Шевченка.  У 1994 р. за книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Костенко присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 р. у Торонто Л. Костенко здобула найвищу відзнаку Світового конгресу українців — медаль Святого Володимира. 

нескореність перед тоталітаризмом - це громадянська позиція Ліни Костенко

Свою роль в системі справжніх духовних цінностей поетеса досліджує в

збірках «Над берегами вічної ріки», «Неповторність» і «Сад нетанучих скульптур».  Поезія Ліни Костенко — справжня, неповторна в найглибшому сенсі цього слова. Вона вбирає в себе Світ і Слово:  Поезія — це завжди неповторність,  якийсь безсмертний дотик до душі. 

з чого їх почать,  бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними

плакав, мучивсь, болів,  із них почав і ними ж і завершив.  Людей мільярди і мільярди слів,  а ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність.  Усе було: асфальти й спориші.  Поезія - це завжди неповторність,  якийсь безсмертний дотик до душі.   
ЛІНА КОСТЕНКО

для дітей «Вибране» (1987) «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене

премією Петрарки) «Берестечко» (1999, перевидання 2010) «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії ( 1999) «Гіацинтове сонце» (2010) «Записки українського самашедшого» (2010) «Річка Геракліта» (2011) «Мадонна перехресть» (2011)

часу. її прикметною рисою є інтелектуалізм — рух, поезія, злети

думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства...  Значущість поезії Ліни Костенко полягає в сутності самої поетеси, яку вона визначила так: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність».