Виробниче

принципи діяльності.
2. Правові основи функціонування підприємств в Україні.
3. Класифікація підприємств.
4.

Форми державного регулювання діяльності підприємств.
5. Загальна, виробнича структура підприємства.
6. Характеристика фінансово-господарського механізму підприємства.

являє собою самостійний суб’єкт ринку, створений компетентним органом державної влади

або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, визначеному законами.

Підприємство є різновидом організації. Проте термін «організація» не може вживатись замість терміну «підприємство» через їхню не тотожну смислову сутність.

вирішення завдань, яка являє собою ієрархічну структуру відносин, побудовану на

основі принципів розподілу праці та обов'язків. Окрім підприємств до організацій належать міжнародні, міждержавні і державні установи, суспільні, політичні, релігійні і благодійні організації (фонди), союзи, центри, клуби за інтересами, тощо.

ОЗНАКАМИ ОРГАНІЗАЦІЇ Є:

1) Наявність хоча б однієї мети, що об’єднує членів організації.
2) Замкненість внутрішніх процесів і наявність меж, що відокремлюють одну організацію від іншої.
3) Розподіл праці між членами організації.
4) Наявність зв’язків між членами організації (технологічних, інформаційних, соціальних, управлінських тощо).
5) Саморегульованість – можливість організації самостійно впливати на внутрішні процеси розвитку, з урахуванням зовнішніх змін.
6) Формування організаційної культури, тобто системи цінностей, зразків поведінки та переконань, що визначають характер взаємовідносин, як в середині організації так і за її межами.

КОЖНЕ

ПІДПРИЄМСТВО Є:


юридичною особою;
має замкнуту систему обліку та звітності;
самостійний баланс;
розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою;
товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінацій таких.
має історично усталену конкретну назву.

його існування. Місія сучасного підприємства полягає у виробництві продукції (наданні

послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

Головні завдання діючого підприємства:
отримання доходу власником підприємства;
забезпечення споживачів необхідною продукцією підприємства;
забезпечення всього персоналу підприємства заробітною платою, нормальними умовами праці і можливістю професіонального зростання;
створення робочих місць для населення, яке проживає в регіоні, де розміщене підприємство;
охорона навколишнього середовища: землі, повітряного та водного басейнів;
недопущення збоїв у роботі підприємства (зривів постачання продукції, скорочення обсягів виробництва, зниження якості та випуску бракованої продукції тощо);
виконання зобов'язань між бюджетними та позабюджетними фондами

(в тому числі і державних), підприємців, приватних осіб – акціонерів

для здійснення виробничої, комерційної та іншої діяльності, що приносить доход і прибуток (дивіденди).
За сутністю компанії є різновидом підприємств, але цей термін розповсюджується лише на акціонерні товариства різного ступеня відкритості і відповідальності, господарські і комерційні товариства. Приклади – компанія авіаперевізників «Аеросвіт», «Донбасаеро», компанія хімікатів та добрив «Агрохімцентр», будівельні компанії.
ФІРМА – історично виникле поняття, що уособлює економічно і юридично самостійний суб’єкт господарювання, який має загальновідомі і масово прийняті знаки відмінності (товарні, фірмові, логотипи) і здійснює свою діяльність не тільки з метою отримання прибутку (дивідендів), а й для реалізації власного покликання у світі.
Особливістю загальновідомих світових фірм є значна частка в їх ринковій вартості латентних (скритих) нематеріальних активів, які не обліковуються в діючих нині системах бухгалтерського обліку, високий рівень інноваційності, суттєва частка нових виробів у загальному обсязі, високий рівень рентабельності капіталу.
В загальнодержавних законодавчих та нормативних актах України терміни «компанія», «фірма» відсутні. Натомість єдиним легітимним у вітчизняному законодавчому полі є термін «підприємство».

як фінансовий ринок, ринок робочої сили, ринок сировини і матеріалів,

засобів виробництва, ринок споживчих товарів та послуг, технологій та ін.

Ринки, на яких здійснюється діяльність підприємства, є різноманітними, однак вони можуть бути класифіковані за певними ознаками. Наприклад, за такою ознакою, як спеціалізація (залежно від об’єктів купівлі-продажу), ринки поділяються на ринки сировини, матеріалів, обладнання, ринки споживчих товарів, ринки капіталів та ін. За ознакою стану ринку, співвідношення пропозиції і попиту розрізняють ринок покупця і ринок продавця, за територіальною ознакою – внутрішній і зовнішній, за рівнем конкуренції – монополістичний, вільний, змішаний, конкурентний.

Кожна із наведених класифікаційних ознак відображує особливості ринків, з виходом на які підприємство має їх враховувати у своїй діяльності.

система, яка змінює свої параметри відносно часу та простору, підвладна

діям із боку зовнішнього середовища та здійснююча, за принципом зворотного зв’язку, вплив на це середовище.

Він забезпечується певними правилами, а саме:

1 Можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної

з урахуванням ризику економічної діяльності будь-якого дієздатного громадянина держави, громадян інших держав у межах правових повноважень, а також будь-якої групи громадян (партнерів), що об’єднуються для колективного підприємництва (акціонерні товариства, орендні колективи, спілки тощо).
2. Самостійністю в організації виробництва (вибір напрямків постачальників, посередників, споживачів виготовлюваної продукції (послуг) та його ресурсному забезпечуванні.
3. Самостійністю у прийнятті будь-яких господарських рішень, комерційною свободою ціноутворення, виходячи з економічної вигоди і стану ринкової кон’юнктури, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції.
4. Реальним правом розпоряджатися майном, а також прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів, установлених законом.
5. Матеріальне стимулювання.
6. Матеріальна відповідальність.

чергу, ризик характеризується невідомістю, неоднорідністю та неоднозначністю;
складність органічного включення системи

підприємства у динамічне зовнішнє середовище;
необхідність адаптації до зовнішніх умов, які швидко змінюються;
підвищення гнучкості виробничої системи;
вимога мобільності підприємства
оновлення наявного стратегічного компонента підприємства;
необхідність визначення конкурентних переваг в умовах висококонкурентних середовищ і насиченого попиту;
необхідність формування стабільних зв'язків зі споживачами і постачальниками згідно вимогам GxP і стандартам ISO;
конкуренція по цінах і за якістю;
відсутність державного підприємства діяльності поряд з жорсткою регламентацією діяльності

Цивільний кодекс України;
Податковий кодекс
Статут підприємства;
Установчий договір;
узгоджений з чинним законодавством колективний

договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства (фірми).

Статут – певний набір обов’язкових правил, що регулюють його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання. У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження, власник (власники) або засновник (засновники); місія та цілі діяльності, органи управління та порядок їхнього формування; повноваження трудового колективу та його виборних органів; джерела й порядок утворення майна; умови реорганізації та припинення існування.
Колективний договір – угода між трудовим колективом та адміністрацією, що укладається або уточнюється щорічно і не може суперечити чинному законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, економічні і трудові відносини працівників з власником підприємства; визначаються заходи із забезпечення належних умов оплати праці, соціального захисту всіх категорій персоналу.

або оперативному управлінні відокремлене майно і відповідає по своїх зобов’язаннях

цим майном, може від свого імені набувати або здійснювати майнові та особисті немайнові права, нести зобов’язання, бути позивачем або відповідачем у суді.
До числа ознак юридичної особи відносяться:
наявність власного майна;
самостійна майнова відповідальність;
право набувати, використовувати та розпоряджатися власністю, а також здійснювати від свого імені інші дозволені законом дії;
право від свого імені бути позивачем або відповідачем у суді у господарському суді;
наявність самостійного балансу або кошторису, розрахункового та інших рахунків у банку.

і закінчується у момент завершення її ліквідації. Право юридичної особи

здійснювати діяльність, на зайняття котрої необхідне одержання ліцензії, закінчується зі строком її дії, якщо інше не встановлене законом або іншими правовими актами.
Юридична особа підлягає державній реєстрації в органах юстиції у порядку, визначеному законом про реєстрацію юридичних осіб. Фірмове найменування включається до єдиного державного реєстру юридичних осіб, відкритий для загального ознайомлення. Порушення встановленого законом порядку утворення юридичної особи або невідповідність її засновних документів закону плине до відмови у державній реєстрації. Відмова у державній реєстрації, а також ухилення від такої реєстрації можуть бути оскаржені у суді. Юридична особа вважається дієздатною з моменту її державної реєстрації.

через закони і сукупність правил та соціальних стандартів певні умови

діяльності підприємств.
ВПЛИВ ДЕРЖАВИ НА ЦІ УМОВИ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ:

у формі прямого (адміністративного) державного регулювання;
через непрямі (економічні) методи регулювання.

НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ:

- податкове - визначення переліку податків та інших обов'язкових платежів, розмірів та порядку їх сплати;
- грошово-кредитне - через центральний Національний банк держава регулює грошову емісію, впливає на рівень позикового банківського відсотку, надає позики, випускає цінні папери, впливає на грошові потоки та накопичення суб'єктів господарювання;
- бюджетне - встановлення податкових платежів та відрахувань до бюджету; фінансування програм, спрямованих на підтримку соціально-значущих підприємств, галузей та сфер економіки; державне замовлення на виробництво соціально-значущих видів продукції;
- цінове - встановлення державного граничного рівня цін або рівня прибутковості. За потреби - компенсація збитків;
- регулювання умов праці, оплати праці - розроблення державного законодавства щодо праці та зайнятості. Встановлення мінімальної заробітної плати, виплат по безробіттю;
- соціальне регулювання - передбачає заходи пенсійного забезпечення, допомогу інвалідам, дітям, страхування життя та здоров'я;
- регулювання охорони та відновлення навколишнього середовища - передбачає заходи щодо захисту природи у вигляді штрафів і санкцій по забрудненню навколишнього середовища, проведення природозахисних заходів;
- безпосереднє державне регулювання - управління діяльністю державних підприємств та господарськими товариствами, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25%.

склад підрозділів і систему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними.
Під

загальною структурою підприємства (фірми) розуміється комплекс виробничих підрозділів, організацій по управлінню підприємством та обслуговуванню робітників, їх кількість, розмір, взаємозв’язки та співвідношення між ними по розміру зайнятих площ, чисельності робітників і пропускній здатності.
До виробничих підрозділів відносяться цехи, дільниці, лабораторії в яких виготовляється, проходе контрольні перевірки та дослідження основна продукція (яка випускається підприємством), комплектуючі вироби (які набувають зі сторони), матеріали та напівфабрикати, запасні частини для обслуговування виробів і ремонту в процесі експлуатації, виробляються різноманітні види енергії для технологічних цілей і т.п.
До підрозділів, які обслуговують робітників, відносяться житлово-комунальні відділи, їхні служби, фабрики-кухні, їдальні, буфети, дитячі садки, санаторії, пансіонати, дома відпочинку, профілакторії, медсанчастини, добровільні спортивні товариства, відділи технічного навчання та навчальні заклади, які займаються підвищенням виробничої кваліфікації, культурного рівня робітників, інженерно-технічних працівників, службовців.

форму організації виробничого процесу й знаходить відображення у розмірах підприємства,

кількості, складі та питомій вазі цехів і служб, їх плануванні, а також у складі, кількості й плануванні виробничих дільниць та робочих місць всередині цехів.
Основною структурною виробничою одиницею підприємства є виробнича ділянка, яка являє собою сукупність робочих місць, на котрих виконується технологічна однорідна робота або різноманітні операції з виготовлення однакової або однотипової продукції. Продукція дільниці призначена для переробки всередині цеху.
Склад, кількість ділянок та взаємовідносини між ними визначають склад більш великих виробничих підрозділів – цехів – і структуру підприємства в цілому.

(фрагмент)

процесу з перетворення сировини та матеріалів у готову продукцію або

ряд стадій виробничого процесу з виготовлення будь-якого виробу або його частини. Основні цехи класифікуються на:
заготівельні (ливарні, ковальські, штампувальні і т.п.);
оброблювальні (токарні, фрезерні і т.п.);
випускаючі (збиральні).
Задача допоміжних цехів – забезпечення нормальної безперебійної роботи цехів основного виробництва. До них відносяться: ремонтні, слюсарно-ремонтні, інструментальні, енергетичні та інші.
Обслуговуючі цехи виконують функції збереження продукції, транспортування сировини, матеріалів і готової продукції.
Побічні цехи займаються утилізацією відходів.

предметну та змішану виробничі структури.
Ознакою технологічної структури є

спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу. Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції.
Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій. Предметну структуру виробництва поширено на підприємствах крупносерійного й масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції. Проте на практиці є дуже мало підприємств, де всі цехи спеціалізовано тільки технологічно або предметно.
Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, коли частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту – предметно.

сукупність номенклатури продукції, обсягу виробництва, повторюваності продукції, характеру завантаження робочих

місць, типу використовуваного обладнання, кваліфікації робітників, собівартості продукції й ін.
У залежності від сталості структури робочих процесів і їхньої ритмічності розрізняють три типи основного виробництва:
масовий,
серійний,
одиничний.

Для масового виробництва характерна номенклатура продукції, що випускається при великих масштабах її виробництва (автомобілі, трактори і т.п.). При цьому використовують спеціальне обладнання, інструменти, технологічне оснащення, широко застосовують верстати-автомати й автоматичні лінії. Робітники виконують дуже обмежену кількість операцій.

Серійне виробництво - це таке виробництво, при якому періодично виробляється великими або невеликими серіями продукція обмеженого або більш різноманітного асортименту.

Одиничне виробництво являє собою виробництво, при якому в невеликих кількостях виготовляється продукція досить різноманітного асортименту.

собівартість продукції;
висока ефективність виробництва.
Переваги серійного виробництва:

підвищення продуктивності праці;
скорочення тривалості

виробничого циклу.

Розрізняють:

дрібносерійне;
середньо серійне;
крупно серійне.

підприємства з комплексною та спеціалізованою структурами виробництва. Підприємства з комплексною

виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою структурою – лише частину.

Підприємства зі спеціалізованою структурою поділяються на:
– підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки від інших підприємств;
– підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;
– підприємства заготівельного типу, що спеціалізуються на виробництві заготівок;
– підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

продукції що випускається, особливості, використовувані матеріали, способи отримання та обробки

сировини.
рівень вимог, які висовуються до якості продукції;
тип виробництва, рівень його спеціалізації та кооперації;
склад обладнання та технологічного оснащення – універсальне, спеціальне, нестандартне обладнання, конвеєрні або автоматичні лінії;
централізована або децентралізована організація обслуговування обладнання, поточного ремонту його технологічної оснащення;
здатність виробництва оперативно і без великих втрат перестроюватися на випуск нової продукції у змінній номенклатурі виробів.
Виробнича структура підприємства різних галузей має свої особливості, які вітають із характеру основного виробництва.
Загальне в виробничій структурі підприємств різних галузей – організація допоміжних і обслуговуючих господарств. Цехи головного енергетика і головного механіка, транспортне і складське господарство є на підприємстві будь-якої галузі промисловості.