Життя і творчість М.Коцюбинського

в сiм‘їдрiбного службовця.
o

у місті Вінниці, а відтак довелося жити то на селі,

то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім, пре-краснім Поділлі».
Родина змушена була часто переїздити через неспокійний характер бать-ка. Дрібний державний чиновник Михайло Матвійо-вич не зносив утисків на-чальства і часто міняв роботу.

глибоку душевну організацію та любов і розуміння природи.
.

духовному училищі (1876-1880) М.Коцюбинський виділявся серед своїх однокласників умінням писати

цікаві, оригінальні твори.
По закінченні духовного училища через нестатки не зміг далі вчитися.(Після смерті батька в 1886 році на нього лягли родинні турботи).
Самоосвіта

дуже скоро хлопцеві довелося подорослішати: батько остаточно втратив роботу, осліпла

мати, і Михайло взяв на себе турботи про велику сім’ю. Щоб утримувати батьків, двох сестер і двох братів, Михайло давав уроки панським дітям, а ночами просиджував над книжками.

Вченіє світ, а невченіє тьма», віддає його на суд Нейману

— людині освіченій і з великими симпатіями до української літератури. Це була не перша спроба пера, раніше всім подобалося те, що писав Коцюбинський, але Нейман виніс суворий вирок оповіданню і порадив початківцю більше не писати, аби «не калічити святу нашу мову».

СВОЇ ТВОРИ. АЖ У 1890 РОЦІ У ЛЬВОВІ БУВ НАДРУКОВАНИЙ

ЙОГО ВІРШ «НАША ХАТКА», А ПОТІМ ІЩЕ ДЕКІЛЬКА ТВОРІВ ДІСТАЛИ СХВАЛЬ-НУ ОЦІНКУ, ЩО НАДАЛО ПИСЬМЕННИКОВІ ВПЕВНЕ-НОСТІ І НАСНАГИ

з яким він познайомився 1890 року у Львові.

«Маленький грішник». У молодого письменника виросли крила, коли він отримав

листа від Панаса Мирного, в якому відомий митець писав: «Прочитав я її («Харитю») та й нестямився!.. У такій невеличкій приповісті та такого багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком…»

і їде в село Лопатинці (тепер Шаргородського району на Вінниччині).

філоксерної комісії, яка вела боротьбу з шкід-ником винограду на території

Молдавії і Криму (1892–1897)

друкує ряд нарисів під загальною назвою «Свет и тени русской

жизни».

з Вiрою Дейшi i оселяється в древньому Чернiговi, отримавши роботу

в земськiй управi

старший син Юрій 1914 року вступив до більшовицької партії. У

період громадянської війни він за дорученням В.І. Леніна проводив на Україні підпільну партійну роботу, був головнокомандуючим збройними силами України, які вели боротьбу проти іноземних інтервентів і націоналістичної контрреволюції.

і власну сім’ю підточували сили Михайла Михайловича.
Та незважаючи на

слабке здоров’я, завантаженість роботою, Коцюбинський цікавиться громадським життям: листується із провідними письменниками, очолює товариство «Просвіта», читає лекції з українознавства, знайомиться із М. Горьким. Така діяльність письменника насторожує жандармське управління, яке пильно наглядало за Коцюбинським. Тим більше, що у багатьох творах він висвітлював наболілі питання життя суспільства.

Казка, Павло Тичина, Василь Еллан-Блакитний (Елланський), які з любов'ю називали

Михайла Михайловича своїм літературним учителем.

відправляв у видавництво із приміткою на рукописі: «Автор просить прислати

коректуру на адресу: Київ, бульвар Шевченка, клініка професора Образцова».

на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від

природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв'язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.

Йому було неповних 49 років, були плани написати третю частину повісті «Fata morgana», але прикутий смертельною хворобою, він уже не зводиться з ліжка.
12 квітня 1913 року Коцюбинський помер. Похований у Чернігові на Болдиній горі, в гаю Троїцького монастиря, над Десною

світла зоря, сяятиме над нами вічно, облагороджуючи душу... Вічна слава

його життю, вічна слава його таланту… » (Андрій Малишко).

на нашій широкій Укра-їні! Помер Михайло Ко-цюбинський. Поліг ве-ликий майстер

рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, ви-водив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, гли-бокої задуми і безмірно широкої любові до лю-дей, їх – добрих і лихих – вчинків!»
Панас Мирний

зорі сіяння пурпурове,
хоч ти від нас давно уже пішов.
Та з

нами будеш вічно жити, жити,
як сяйво сонця, як вечірній спів,
ти так любив землі своєї квіти,
і так, як квіти, ти людей любив.
В. Сосюра «Пам’яті Коцюбинського».