Історія економіки та економічної думки

стародавнього світу
Виконала: студентка гр. УЗ-01
Бровко Валерія

Початок викладу історії економічної думки пов’язаний з виникненням перших цивілізацій,

тому що можна дослідити лише ті питання економічного мислення давнини, які були висвітлені в письмових джерелах.

та релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти практично неможливо. Економічне вчення часто

збігається з ученням про державне управління або є частиною певних філософських концепцій.
Слід виокремити ряд творів (передусім античних авторів), присвячених принципам організації приватного господарства. Це, як правило, практичні рекомендації щодо ведення приватного господарства: від технології виробництва до ряду соціально-економічних питань (таких як організація праці рабів і проблеми відносин з ними).

царя своєму синові” ідеться про необхідність ефективного функціонування апарату управління, що стоїть

між фараоном і населенням. Згуртованість цієї ланки, вірність центральній владі — запорука успішного царювання. На думку автора, царю необхідно дбати про матеріальне заохочення чиновництва, наближати “людину до себе за справи її” незважаючи на класове походження.

має впорядкувати систему трудових повинностей для зведення пірамід і зрошувальних

систем, підвищувати військову могутність країни.

Іпусер (поч. ХVIII ст. до н. е.)

законів — створення системи правових норм для регулювання економічного життя.

Кодекс забороняв продаж і відчуження землі за борги, обмежував експлуатацію громадян лихварями, захищав безпосередніх виробників. Закони визнавали право приватної власності, а будь-які посягання на неї визнавалися злочином.

автором якого є Каутілья (кінець IV ст. до н. е.).

Трактат роз криває надзвичайну роль давньоіндійської держави в господарському житті. Підтверджується існування управлінського апарату, який контролював усі галузі господарства; пріоритет надавався сільському господарству, передусім землеробству. Держава, на думку Каутільї, має фінансувати розвиток ремесел, торгівлі, зрошувальних систем, сільського господарства. Фінансове відомство повинно вести чіткий документований облік доходів і видатків.

в майбутньому, а в минулому країни. З метою стабілізації соціально-економічного

устрою Конфуцій запропонував програму морального вдосконалення людини, основними постулатами якої були повага до старших, дружба з братами, розуміння держави як великої сім’ї, розгляд правителя як “батька” народу.

Стародавній Китай. Конфуцій (551—479 до н. е.)

та кризи рабовласництва. У VІІ—VІ ст. до н. е. рабовласництво дістало великого

поширення; завершується формування полісної системи, швидко розвивається торгівля.

реформи якого (594 р. до н. е.) передбачали поділ общинних

земель і можливість їх продажу, відміну боргового рабства, установлення майнового цензу для громадян (розподіл населення на чотири категорії), створення демократичних правових інститутів (таких як народні збори, демократична рада, суд присяжних тощо).

характерні для праць Ксенофонта (430—355 до н. е.) і Платона

(427—347 до н. е.).

аграрної Спарти, недооцінюючи такі види діяльності, як ремесло й торгівля.

Саме він вперше проаналізував поділ праці як економічну категорію, розкрив протилежність фізичної та розумової праці, вказав на відмінності між споживною й міновою вартістю товару. Незважаючи на негативне ставлення до торгівлі й лихварства, учений визнавав необхідність грошей для виконання ними функцій засобу обігу та збереження скарбів.

суспільством; воїни-оборонці; землероби, ремісники та торговці. Кожний клас повинен виконувати

певні функції, маючи різні права та обов’язки. Рабів Платон не відносив до жодного з класів. На його думку, рабство — природна й вічна форма експлуатації. Характерна риса вчення Платона — засудження прагнення людини до збагачення, торгівлі, лихварства (“де торгівля — там обман”).

(384 —322 до н. е.). Арістотель довів, що обмін (торгівля)

виникає насамперед не з жадоби збагачення (як писав Платон), а з існування потреб, які не може задовольнити власне господарство. Арістотель увів поняття економіки та хрематистики як різних шляхів збагачення й задоволення потреб.
Економіка — необхідна діяльність з придбання споживних вартостей, що зумовлюється природними причинами й має межу.
Хрематистика — це мистецтво заробляти багатство шляхом торгівлі, спосіб наживати майно.

учених унаслідок розвиненішого рабовласницького виробництва, яке набрало найжорстокіших форм. Основна

проблематика творів римських учених — аграрна сфера економіки, організація рабовласницького виробництва.

орієнтувалися на ринок. На його думку, сільське господарство — найпривабливіша сфера економіки.

Він закликав надати рабовласницьким віллам і латифундіям товарного характеру, продавати залишки продукції, використовувати переваги розподілу праці, інтенсифікувати рабську працю

господарству, закликав до поєднання землеробства з тваринництвом як перспективнішою галуззю.

Проте він залишався прихильником самозабезпечуваності рабовласницьких латифундій, ігноруючи необхідність товарного обміну.

рабської праці й екстенсивного розвитку латифундій. Він запропонував сформувати систему

дрібного селянського землекористування (колонату).

н. е.).
Тіберій Гракх у 133 р. до н. е. запропонував

власний аграрний проект, який був частково здійснений. Цей проект передбачав норми земельних наділів і розподіл надлишків землі серед найбідніших верств населення. Реформаторська діяльність братів Гракхів мала на меті посилити позиції дрібного селянського господарства та не допустити пролетаризації більшості населення.

власності, великого землеволодіння, посилення експлуатації колоній, розвитку торгівлі. У поглядах Ціцерона

на торгівлю та позичковий капітал відбилися суперечності між натуральним і товарним господарством у Стародавньому Римі.

політико-правової та релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти практично неможливо.

Економічне вчення часто збігаються з ученням про державне управління. Йдеться про те, що тільки панівні класи та верстви населення були носіями письмової культури. Економічна думка панівних класів, зафіксована у письмових джерелах, присвячена створенню умов для функціонування общин безпосередніх виробників.