Альбер Камю

драматург, режисер, актор, лауреат Нобелівської премії (1957).

не дозволяли мені повірити, нібито все гаразд в історії та

під сонцем; сонце навчало мене, що історія — це ще не все. Змінити життя — так, але тільки не світ, який я обожнював.
Альбер Камю

сім'ї найманого сільськогосподарського робітника, що через рік після народження сина

помер від поранення на полі бою Першої світової війни. Мати, іспанка за походженням, працювала прибиральницею в багатих сім'ях.

А.Камю у віці 11 років.

одного з учителів ліцею, який виклопотав для хлопця стипендію. У

1932—1936рр. під час навчання в Оранському університеті(Алжир), Альберу доводилося тяжко працювати, що призвело до виснаження організму й він захворів на сухоти. Проте це не завадило йому бути життєрадісним, енергійним, жадібним до знань і розваг, чутливим і до краси середземноморської природи, і до глибин духовної культури.

році), екстравагантної дев'ятнадцятирічної дівчині, яка опинилася морфіністкою. У 1935 році

отримав ступінь бакалавра і в травні 1936 року ступінь магістра філософії.

У 1936 році створив самодіяльний «Театр праці». Організував постановку «Братів Карамазових» за Достоєвським, грав Івана Карамазова. У 1936-1937р подорожував по Франції, Італії і країнам Центральної Європи.

Камю у театрі

Альбер Камю з Сімоне Ійє

майбутньою дружиною Франсін Фор, математиком за освітою, переїхали в Оран,

де давали приватні уроки. Через два місяці переїхали з Алжиру в Париж. У сім'ї Камю народилися двійнята Жан і Катрін.

році вступив до комуністичної партії, яку покинув через три роки,

проводив антинацистську пропагандистську роботу, організував самодіяльний театр, співпрацював з незалежною лівою пресою. У цей час почалася його письменницька діяльність. Тоді, зокрема, були написані перший варіант роману «Сторонній» та нотатки до есе «Міф про Сізіфа».

у літературу, у якій висвітлив значення людської совісті».

у невеличкому містечку Вілльблевен..
Місце катастрофи
Похований в місті Лурмарен в районі Люберон на

півдні Франції.

геніальний твір ніколи не грунтувалося на ненависті *** Старіти -

значить переходити від почуттів до співчуття. *** Філософія - сучасна форма безсоромності.

особистістю й світом, створення моделей “абсурдного світу” й “абсурдної людини”;
розкриття

трагічного становища людини в “світі без Бога”;
змалювання мужньої людини як своєрідного морального еталона сучасності;
зображення “межової ситуації”, що вияскравлює абсурдність життя й ставить людину перед моральним вибором;
тяжіння до притчевості, філософська насиченість сюжетів і образів, “класицистичні” за своєю ясністю композиція та стиль;
Звернення до міфологічних сюжетів і образів, наявність “міфотворчих” тенденцій.

Художній світ Камю:

про Сізіфа» (Le Mythe de Sisyphe) (есе) (1942)
«Чума» (La Peste) (роман) (1947)
«Каліґула»

(Caligula) п'єса (1944)
«Листи до німецького друга» (Lettres à un ami allmand) (есе) (1944)
«Справедливі» (Les justes) (1950)
«Бунтівна людина» (L'Homme révolté) (роман) (1951)
«Падіння» (La Chute) (1956)
«Вигнання і царство» (Exil et le royaume) (есе) (1957)
«Перша людина» (Le premier homme) (роман) (1994 — посмертно)

Творча спадщина

початку 1941 року, коли він вчителював в Орані. І хоча

роман було завершено 1943 року, робота над ним ще тривала, роман вийшов лише 1947 року. Вже самі дати вказують на справжню тему роману і його прихований сенс.

З історії створення роману "Чума".

думку спадає словосполучення - "коричнева чума", тобто фашизм.
Сенс назви

роману "Чума".

Так вимальовується картина політичної чуми. Боротьба європейського Опору проти фашизму - такий сенс має на увазі автор у назві роману "Чума”.

буття, це і є ідея екзистенціалізму. Роман "Чума" поставив людину

у центр не тільки подій, викладених у формі хроніки, але й роздумів роману-алегорії. Камю створив роман-притчу, роман-пересторогу і попередження проти втрати моралі як запоруки самого існування людства.

в Орані. Пройшовши крізь міські ворота слідом за очевидцем того,

як одного дня тут раптом вилізли з підвалі тисячі пацюків і спалахнула епідемія чуми, читач потрапляє в сумні квартали, випалені сонцем. Автор використав жанр хроніки, що викликає в читача довіру щодо подій, які відбуваються.
Зав'язка. Вузловий епізод, де зав'язуються нитки роздумів літописця про істини, відкриті страшною хворобою – це суперечка доктора Ріє з колегами і чиновниками, які не бажають глянути правді в обличчя і визнати, що вони мають справу з чумою.
Розвиток дії. Створення санітарних дружин, спроби Рамбера втекти з Орана, досягнення чумою своєї вищої точки.
Кульмінація. Винахід вакцини і врятування перших хворих.
Розв'язка. Зняття санітарних кордонів, прихід до Орана першого потягу, смерть дружини Ріє і він же біля помираючого Тарру.
Фінал роману відкритий. Мабуть, через те, що знищити чуму неможливо, оскільки за певних умов вона знов повернеться.

Композиційні моменти

можуть дати їй життя і звернути її в славу.» А.Камю