Слайд 2Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна
було б сказати, що це легенда. То й повість починається,
як починаються казки: "За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними... був колись веселий край, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями".
Слайд 3З 28 на 27 лютого старого стилю в селі Моринцях
на Звенигородщині, в хаті кріпака пана Енгельгардта, Григорія Шевченка, народився
син Тарас.
Слайд 4Батько й мати на панщині, то й доглядала за малим
Тарасом старша сестра Катерина, яка й сама ще була дитиною.
Хочеться їй самій ще з подругами погуляти, то посадить малого в ямку на вигоні, накаже не вилазити та й майне до гурту. Згада про малого тільки тоді, як із поля покажеться череда. Вітром летить до ямки, а воно сидить. Як побачить Катрю, з плачем викидає рученята. І картає себе Катря, що покинула дитину саму на вулиці. Ідуть вони за село виглядати маму й татка.
Слайд 5Минають роки... Росте Тарас... Тільки зіп’явся на ноги, почалось дитяче
бурлакування, бо батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра нагороді...
І мандрує дитина то на леваду, то до ставу, то за сад на могилу...
Слайд 6Невесела й хата Шевченків зимою та восени — кривобока, стара,
стіни повигинались, солома потемніла, потрухла, мохом узялась, дірки світять голими
латами. А весною зацвіте садок , посіє Катря квіти під вікнами, і суму мов не було. Вперше по весні Шевченкова родина розташувалась коло хати надворі вечеряти. Але невесела та вечеря: зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, дочка заплакана. Зайшов звичаєм сусід погомоніти й дивується, що так пізно вечеря. То мати й розповіла про їх клопіт: Тарас десь дівся. Скрізь обшукали, та так і не знайшли. Вирішили після вечері знов іти шукати.
Слайд 7Зарипіли десь вози; вдарила луною багатоголоса пісня. Всі забули на
деякий час про хлопця, заворушились – чумаки! – повиходили назустріч.
Аж тут Катря побачила Тараса. Почали допитуватись, де був. Хлопець і розповів, що заблукав у полі, стрів чумаків, вони посадили його на віз, дали батіг у руки та й привезли додому. А як повкладала мати дітей спати, а сама з сусідами сіла на призьбі, почав Тарас тихим голосом розповідати брату та сестрі, що ходив туди. Де сонце заходить, і бачив залізні стовпи, що небо підпирають.
Слайд 8Крадькома прислухалася мати:
— Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує... Ой
Тарасе, що з тебе буде?
— Всі на кутку кажуть, що
з Тараса, мабуть, щось добряще вийде, — промовив сусід.
Минув ще рік... Не любив хлопець слухати сумних розмов про горе та злидні. Але зовсім уникнути тих розмов не можна. Наслухається, як людей били, продавали, за собак міняли, в москалі голили, — то й день йому стемніє.
Слайд 9Любив Тарас до діда ходить. У Івана Шевченка на свята
повно людей у хаті. Дід Іван грамотний, надіне окуляри й
повагом читає про святих мучеників. Та ось чути у вікно — на вулиці регіт. То завітав кобзар з кобзою. Вийдуть люди послухати пісень. Спитає сліпий кобзар у поводиря щось, одкашляється — та й залунає урочистий зміцнілий голос про те, як руйнувала цариця Катерина Запорозьку Січ. І піднімались шапки на головах вгору і по-вовчому загоралися очі. Відчувалось, що тут буяє велика та могутня сила. Мало що розумів малий Тарас, але й він відчував і від цього завмирало серце.
Слайд 10Повернувшись до хати, люди просили діда Івана розповісти про Коліївщину,
про гайдамаків, про Залізняка та Гонту. І дід розповідав про
ті часи, коли гайдамаки різали та палили панів. Сусіди слухали, німіючи од жаху. Тут же був і малий Тарас. Слухав і не виходив до вечора. А вночі йому ввижалось, що горять панські будинки. На ранок з рушницею з соняшника та шаблею з лозини рубав вів у бур’яні "панам" голови з плечей.
Слайд 11Перше горе, що спіткало хлопця, — злидні та праця передчасно
поклали матір у домовину. Хлопця забрали зі школи дивитись за
меншими вдома. Коли батько оженився вдруге, взявши вдову з дітьми, у хаті почалися сварки, бійки, плач — пекло... Коли, застудившись у дорозі, помер батько — сиротам не стало життя у своїй хаті. Перший покинув батьківський дім Тарас і пішов до школи проситися і за школяра, і за діда-сторожа, що мав слугувати дякові й школярам, а за ним розбіглися у найми його менші брати та сестри.
Слайд 13Де б не працював, за що б не взявся: чи
вівці пасти, чи коло землі хазяйнувати — не зміг подолати
той потяг до малярства. Пішов до хлипнівського маляра, показав свої малюнки, і погодився маляр вчити Тараса, побачивши в хлопцеві природжений хист. Але відправив у Вільшану до управителя за дозволом, щоб не було нарікань від панів, що їхнього кріпака, не спитавшись, до себе в науку взяв. Управитель послухав хлопця, подивився на нього і не відпустив учитися, а відправив на кухню до кухаря.
Слайд 14Раптом відчув Тарас, що він — зв’язаний, раб, невільник, довічний
попихач. Згадав, що чув, як багато панських людей накладали на
себе руки. Але коли прибіг до ставу і став над ополонкою, якась невидима сила відштовхнула його геть від неї. Пригадались мрії і з’явилась надія, що з нього щось вийде... мусить вийти.