“ Риторика ” та “ Початок ХХ століття як доба відродження українського

Роль митрополита Іларіона в цьому процесі.”

називали “царицею всіх мистецтв”, вона була складовою частиною суспільного життя.

політична

сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом глузувань: гаркавість і

слабкий від природи голос оратора не імпонували темпераментним афінянам. Але в цьому кволому на вид юнаку жив воістину могутній дух.

Наполегливість і енергія перемогли. Демосфен переборов фізичні нестачі, довів ораторську техніку до досконалості, став найбільшим політичним оратором. Своїм прикладом він підтвердив найважливіший принцип: оратором може стати практично кожний, якщо не пошкодує для цього часу і праці. У своїх промовах Демосфен робив ставку на вплив публічного виступу на психіку людей, на їхню волю й емоції.

«російського складу». Ці теми в своїх працях розвивали такі академіки,

як Сперанський, Ризький, Нікольський. У першій половині двадцятого століття в наший країні риторику розбили на декілька дисциплін: -стилістику, -поетику, -герменевтику, -теорію літератури, -культуру мови, -методику викладання мов, -лінгвістику тексту.

мовлення повинно відповідати усім вимогам мовної культури, відзначатися усіма позитивними

комунікативними якостями — правильністю, точністю, логічністю, доказовістю, доцільністю, виразністю, різноманітністю вжитих мовних засобів. Зважаючи на усну форму викладу, окремі з них для оратора особливо важливі. Правильність визначається дотриманням норм літературної мови, порушення яких сприймаються як вимовні, лексичні, фразеологічні, граматичні помилки і, отже, засвідчують невисокий культурний рівень оратора. Найчастіше трапляються помилки у наголошуванні слів, вживанні замість літературного слова діалектизму або слова іншої, в основному російської, мови (елементи т. зв. суржику), наявність слів-"паразитів", жаргонізмів і вульгаризмів. Точність виявляється у чітких формулюваннях, у вживанні слів у повній відповідності з їхнім значенням. Логічність вимагає таких мовних конструкцій, які відповідають змістові думки, не допускають двозначного тлумачення. Доказовість залежить від конкретизації висловлених думок, чіткості сформульованих висновків.

ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ РИТОРИКИ 

основних завдань культури мовлення — це охорона літературної мови, її норм. Слід

підкреслити, що така охорона є справою національної важливості, оскільки літературна мова — це саме те, що в мовному плані об'єднує націю.  Літературна мова— це, звичайно, далеко не те саме, що й мова художньої літератури. В основі мови художньої літератури лежить літературна мова. І, більш того, літературна мова ніби виростає з мови художньої літератури. Та, все ж, мова художньої літератури — це особливе явище. Її головна відмінність складається в тому, що вона несе в собі велике естетичне навантаження. Для досягнення естетичних цілей до мови художньої літератури можуть залучатися діалекти та інші не літературні елементи.  Одна з найголовніших функцій літературної мови — бути мовою всієї нації, стати над окремими локальними або соціальними обмеженими мовними утвореннями. Літературна мова — це те, через що створюється, природно, поряд з економічними, політичними і іншими факторами, єдність нації. Без розвиненої літературної мови важко уявити собі повноцінну націю.  Мова володіє великим арсеналом засобів. Найголовніша вимога до гарного тексту така: з усіх мовних засобів, для створення певного тексту, повинні бути вибрані такі, котрі з максимальною повнотою і ефективністю виконують поставлені завдання спілкування або комунікативні завдання. 

уявити обстановку, склад слухачів, переглянути ще раз текст або конспект

виступу, зібратися з думками. Перед аудиторію треба виходити з переконанням у важливості того, про що піде мова. Для оратора важливо встановити і в подальшому підтримувати контакт з аудиторією. Перш за все слід подбати про належний зовнішній вигляд. Адже зустрічають "по одягу", тому недопустима як будь-яка неохайність, так і зловживання прикрасами, надмірна яскравість кольорів, оскільки це може відвертати увагу від змісту виступу. Поведінка оратора мусить бути простою і невимушеною, настрій — бадьорий, ставлення до слухачів — доброзичливе. Не повинно відчуватися зверхності оратора, повчального тону. Повідомляючи факти, виявляючи своє ставлення до них, досвідчений оратор поступово втягує слухачів у сферу своїх думок і почуттів, переконує, робить своїми однодумцями, Перевага усного мовлення над писемним полягає у тому, що воно, крім словесних, користується ще й т. зв. позамовними засобами — інтонацією, мімікою, жестами. Треба, щоб усі вони були природними, відповідали змістові виступу. Ні в якому разі не слід зловживати жестикуляцією. Це відвертає увагу слухачів.

ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПІД ЧАС ВИСТУПУ 

відділах бібліотек у великих містах України та колишнього Союзу, осередках

науки й культури, адже у ХУІІ-ХУІІІ ст. риторика була традиційною шкільною дисципліною. Давня Греція, Давній Рим в епоху демократичного розквіту стали світовою скарбницею риторики й ораторського мистецтва. За законами Солона, кожен з афінян повинен був захищати свої інтереси в суді особисто, бо участь представників дозволялась тільки в окремих випадках, наприклад, у справах неповнолітніх, жінок тощо.

не сприяла розвою українського красномовства, а мовами освіти, церкви, юриспруденції

були російська, німецька, польська чи церковно-слов'янська. У східній Україні майже цілковито запанувала російська мова. Коли юний І. Нечуй-Левицький в часи свого навчання вживав українське слово, він мусив день ходити з дошкою на шиї, на якій було написано: "употребляет мужицкие слова"

"ораторське мистецтво не мало можливості розвинутися всебічно: для політичного красномовства

не давала простору форма правління, а судове отримало змогу для застосування лише в останній час, після судової реформи" . Але судова реформа 1864 р. в Росії сприяла гласності суду, запровадженню інституту присяжних і, звичайно, певному розвитку судової риторики (переважно російськомовної). Після згаданої судової реформи та запровадження суду присяжних широкої популярності набирають видатні судові оратори, які чинили великий вплив на розвиток цієї галузі красномовства взагалі: Н. Карабчевський, Ф. Плєвако, П. Александров, С. Андрєєвський, О. Коні та ін.

Віднем, сміливіше підносила українське слово - тут воно не було

заборонено, як в Російській імперії. Разом з тим освічені західні українці вільно володіли німецькою й іншими мовами ЄвропиУкраїнське судове красномовство XIX-XX ст. знає також імена М. Карабчевського, талант якого розгорнувся на теренах Петербурзької юстиції, та М. Холеви, що так само віддав свої здібності юридичного оратора Петербургу. Уже в радянські часи набули ваги імена М. Криленка, шлях якого закінчився посадою державного обвинувача за сталінських часів, та Р. Руденка, головного обвинувача на Нюрнберзькому процесі.

вчений і публіцист. М. Грушевський був відомий як політичний оратор,

який заслужено вважається одним з батьків української нації. Зокрема саме під його впливом було вперше оголошено офіційно новий статус української мови як державної ("Закон Центральної Ради про державну мову", 1918).

епоха. З одного боку, це пора піднесення національної самосвідомості українців,

буяння духовної та митецької культури краю, розвій найрізноманітніших шкіл і течій у літературі та мистецтві. З другого боку, цей національний ренесанс був приречений на загибель в умовах наростання тоталітаризму. Зокрема, якщо йдеться про вільний розвиток української мови, що звільнилася з-під гніту попереднього утиску в самодержавній Росії, то успіхи її безперечні. Але паралельно починається, як складова частина боротьби з "українським націоналізмом", поступова, планова та невблаганна русифікація України. За цих умов годі було й сподіватися на будь-який розвій української риторики.

постанову ЦК ВКП (б) "Про поліпшення партійного керівництва пресою". Одразу

ж при Комуністичному університеті ім. Артема в Києві відкривається відділ газетних працівників; згодом - газетний технікум; з'являється чимало нових газет і журналів. Впроваджено обласні газети (1932 p.). У 1924-1925 p. в ефір виходять Радіопередачі, серед яких помітне місце займають "робітничі та колгоспно-совгоспні радіогазети"; тематика цих передач - "соціалістичне змагання, викриття світового імперіалізму та пережитків минулого". З 1939 р. до цього залучається й Західна Україна.

Найвідомішою його проповіддю є «Слово
про закон і благодать», де з

патріотичних позицій оцінено діяльність
давньоруських князів і визначну роль Київської Русі.

переконливо доводить містичність вчення про месіанську
роль будь-якого народу, обстоює самостійність

Русі. Дослідники
риторичної спадщини Іларіона відзначали такі особливості «Слова», як
яскрава образність, емоційність, надзвичайна мелодійність.

Постать митрополита Іларіона, його риторична спадщина надихали нащадків
на опанування риторичних й морально-етичних секретів цієї видатної
фігури слов'янської культури.